Над Шпрее клубочаться хмари - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (читать книги без сокращений .TXT) 📗
У Григорія було кілька можливостей: швидко минути коридор і вислизнути на вулицю. Але парадні двері зачинені, поки він їх відмикатиме, Больман може вийти в коридор. Другий варіант — вікно. Зв’язати портьєри, спуститися в яму, далі спробувати зачепити фіранку за огорожу і по ній вибратись… Проте навіть незначний шум приверне увагу Больмана… Можна діяти і так: коли Больман вийде з ванни, оглушити його… Але тоді він зрозуміє, що тут хтось був, і все полетить під три чорти… Дочекатись ранку і спробувати непомітно піти?.. Ні, мабуть, найрозумніше заждати, поки Больман засне, — а п’яні сплять міцно, і тоді повернутися тим самим шляхом, яким прийшов.
Прийнявши таке рішення, Григорій заспокоївся і знову сховався за портьєру. Скільки йому довелося там простояти, він не знав. Коли з спальні долинуло легке хропіння, Григорій обережно прокрався у передпокій, зачинив двері в коридор, потім так само тихо відімкнув і замкнув парадні. Коли він нарешті вийшов на ганок, вітер, як і раніше, протяжно співав свою тривожну пісню. Насунувши на лоб капелюха, Григорій рушив у дощ.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
На горизонті знову Хейєндопф
— Отже, містере Хейєндопф, я вирішив прийняти вашу пропозицію. Дуже добре, що ви переїхали в Берлін і розгорнули роботу в своєму технічному бюро. Тепер ми з вами можемо спокійно обговорити пропозицію Гордона. Адже в наш час кожен викручується як може. На моєму рахунку в банку лежить мільйон марок, та я не проти збільшити його, мене приваблює американський бізнес. З вашою допомогою ми зможемо облагодити ще не одну вигідну справу, на зразок тієї історії з іконами.
— О, гер Шульц, я дуже радий, що ви правильно розставляєте акценти. Ви людина блискавичних рішень. У вас в крові є щось від американської діловитості, і, я сподіваюсь, ми швидко знайдемо спільну мову, тим більше, що обов’язки ваші будуть не такими вже складними, а платимо ми… Коротше кажучи… до вашого рахунку дещо додасться, та ще й у нашій валюті.
— Сподіваюсь виправдати довір’я і постачати вас цікавою інформацією. Я вже сьогодні прихопив з собою дещо з того, що може зацікавити містера Гордона.
— Так, нас дуже цікавить ваша робота в «Родинному вогнищі». Це золота жила для розвідки. Стільки людей — і все шито-крито. Слід віддати належне Нунке, це він усе придумав. Ваш матеріал я передам начальству і доповім про все.
Григорій закурив, примружився і поглянув у зал.
Боже, як йому обридли ці вифранчені дами й пани. Стукіт ножів і виделок, сентиментальна німецька музика, оця «Розамунда…» Але треба терпіти…
— До речі, Хейєндопф, як там поживає ота співачка, яку ви вивезли з Італії?
— О, Джованна пішла далеко. Нею захопився Думбрайт, бос, від якого я трохи залежу. Довелося поступитися нею. А жінка… — Очі його хтиво зблиснули. — Щоправда, останнім часом вона стала кусачкою. Все її не влаштовувало, прагнула аганжементу, нервувала, часто плакала. Босу доведеться з нею поморочитись.
Григорій підвівся, підкликав офіціанта:
— Вибачте, містер Хейєндопф, але мене чекають невідкладні справи. Тепер їх особливо багато. Та й не варто, щоб нас часто бачили разом.
— Я подзвоню вам. Звернуся з проханням розшукати свого «дядечка». Коли прийду подавати «заяву», ми все остаточно уточнимо. Назвусь німецьким прізвищем, ну, скажемо, Шнітке.
Григорій нервово походжав по кабінету. Конче необхідно зустрітися з полковником. Назбиралось багато невідкладних питань. Є дуже важлива інформація.
Сьогодні в розмові з Нунке він спробує довідатись про школу, можливо, той згадає і деякі прізвища. Хвилює і Воронов. Григорій відчуває, як це насторожить шефа, хоча, судячи з усього, шеф ще вірить йому. Щоправда, тоді в ресторані бос не знав, що Воронов перебіг не до англійців, а до росіян. І це може змінити становище Григорія. Погіршити чи зміцнити? Адже втеча Воронова зняла всі підозри з Домантовича, а в школі Гончаренко працював разом з ним. Та все одно небезпека не минула…
Невідомо, що зберігається на плівці Больмана. Тримати її при собі дуже небезпечно. Насторожує і обшук. Больман натякав, що готує найвідчайдушніших головорізів школи до якогось важливого завдання. Якщо Григорій розкриє і зірве його, ниточки потягнуться до Шульца, і тоді розплутається весь клубок: дружба з Вороновим, зустріч з Больманом, знайомство з агентом і, нарешті, зрив засекреченої диверсії, про яку ніхто, крім двох-трьох виконавців, не знав до розмови Зікке з Григорієм.
Виклик Нунке теж тривожив. Григорій розумів, що мова піде ще про якусь відповідальну справу.
Нунке помітно здає: позначаються вік і наслідки важкого захворювання грипом. Історія з Карлом Лютцом і Вороновим остаточно доконали його. Та все одно він ще дуже небезпечний.
Треба подзвонити Марії, зустрітись і попросити зв’язати його з полковником. А це теж ризиковано…
В аптеці все було перекинуто догори дном. Валялись розбиті склянки й тарілки. Столики, зсунуті з своїх місць, стриміли ніжками догори. В провізорську неможливо було ввійти. Під ногами хрумтіли розчавлені пробірки й таблетки. Марія, опустивши голову, сиділа на стільці.
З цього стану її вивів телефонний дзвінок. Не хотілося підводитись. Певне, знову виклик у поліцію, знову давати свідчення, знову цей Петерсон, торгівля наркотиками. Як вона втомилась від усього цього! Минулого разу її звільнив від неприємних розмов гер Ленау, навіть відпустив на кілька днів відпочити до друзів. А тепер він сам важко поранений, лікарі навіть не гарантують, що старий виживе. Але завдяки його стійкості вбивцю Клари заарештовано і врятовано Рут. Треба сьогодні ж поїхати в лікарню, може, вдасться побачити гера Себастьяна й подякувати йому за все.
Телефон і надалі дзвонив, Марія, важко підвівшись з стільця, зняла трубку:
— Фрау Кеніг, я узяв два квитки на восьмигодинний сеанс. Ви вільні сьогодні ввечері?
— Звичайно, дуже вам вдячна за увагу.
Марію охопило хвилювання. Адже після історії з Кларою вони домовилися з Фредом користуватись її телефоном тільки у крайньому випадку: за аптекою могли встановити нагляд. І якщо Фред зважується на зустріч, значить, сталося щось серйозне.
До восьмої ще три години. Треба якось згаяти час, не дати Рут відчути своє хвилювання. Щоб трохи заспокоїтись, Марія разом з дівчиною починають прибирати. Так швидше мине час.
Нарешті сутеніє. Марія виглядає у вікно, на вулиці запалюються ліхтарі. І раптом їй здалося, що у під’їзді навпроти хтось ховається. Вона опускає жалюзі, просить Рут замкнути двері. Побачивши, що все зачинено, Фред зрозуміє: йому загрожує небезпека, і проїде мимо. Незабаром долинає гуркіт, і на вулиці з’являється його машина. Час наближається до восьмої. Не зменшуючи швидкості, машина проїздить мимо аптеки, і в ту ж мить Марія бачить людину, яка вийшла з сусіднього парадного, провела поглядом автомобіль, знову ввійшла в під’їзд і зникла.
Перший переляк минув. На душі стало спокійніше. Молодець Фред, все зрозумів, не зайшов. «Але ж я йому дуже потрібна. Як же нам зустрітися? Дзвонити йому я не маю права. Можливо, він під підозрою і саме тому озвався з автомата?»
Фред — тепер уже не просто товариш по роботі, а найдорожча для неї людина. Боже, як вона насмілилась дати волю своєму серцю? Варто їй залишитись самій, як усе її єство сповнює Фред. Десь удалині, переливаючись золотом, сяють бані церков, струменить Дніпро у сизому мареві, і двоє щасливих, безтурботних людей, узявшись за руки, ідуть під тінню крислатих каштанів, що здійняли в небо червонясті різьблені свічки.
Чи буде колись так? Фред, зелень, люди, вода, і все — твоє.
Марія струшує головою, відганяє мрії. Погляд її знову стає суворим. Вона насторожено дивиться на під’їзд сусіднього будинку.
Чути кроки, що наближаються. Нарешті біля дверей у світлі ліхтаря виникає постать Ернста. Марія ще не встигла опам’ятатись, як Рут уже підбігла до дверей.
