Над Шпрее клубочаться хмари - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (читать книги без сокращений .TXT) 📗
— Ну як? — Марія запитально дивиться на Ернста.
— Погано. Батько не приходить до пам’яті. Лікарі не дають жодних гарантій. Я забіг до вас на хвилинку. В лікарні скінчилися кисневі подушки, боюсь, що вночі їх ніде буде дістати, хочу попросити у вас…
— Зараз, зараз…
Рут стояла, притулившись до полиці, і мовчки кивала головою.
Ернст схопив подушки, обійняв дівчину, притис до грудей.
— Я подзвоню вам, як тільки будуть новини…
— Ернст, чи могла б я побачити Зеллера? Мені потрібно з ним поговорити. Розумію, вам зараз не до цього, але…
— Постараюсь, фрау Кеніг.
Стелеться поземка. Різкий холодний вітер б’є в обличчя. Голова у Григорія розколюється, перед очима пливуть різнокольорові кола. З великими труднощами він заводить машину. Вже пів на восьму, треба якомога швидше дістатися до аптеки. Там Марія дасть порошок, Григорій відійде, і вони зможуть спокійно все обговорити.
Але жалюзі на вікнах опущені, двері зачинені. Таке враження, наче в аптеці нікого немає. Григорій весь напружується. А раптом за ці кілька годин щось сталося і Марію заарештовано? Можливо, Себастьян Ленау марив і сказав таке, що викликало підозру?
Григорій проїздить мимо аптеки. Доїхавши майже до кінця вулиці, він, не зупиняючись, оглядається і бачить, як з сусіднього під’їзду вийшла людина.
Отже, побачення з Марією не відбудеться. Скоріше всього, стежать не за нею, а чекають когось з компанії Петерсона. Та все одно Григорій не має права з’являтися в аптеці. Більше того, він навіть не може подзвонити вдруге. Її телефон прослуховується, — тепер у цьому немає сумніву.
Головний біль посилюється. Думки плутаються, перестрибують з одного на друге. Ні, так нічого не вийде. Швидше додому, прийняти таблетки, а коли біль мине, вирішити, як діяти далі.
Але таблетки не допомагають. Григорій, випроставшись, лежить на ліжку, притискує до лоба грілку. Здається, у світі немає більше нічого, крім цього болю, що сповнив його. Навалився, мов величезна кам’яна брила, давить, розриває голову, Та все одно крізь біль і морок пробивається думка про зустріч з полковником. У скронях гупає, наче хтось б’є по голові довбнею. Поволі цей стукіт перетворюється на гуркіт моторолера. Григорій ще не може збагнути, що це означає, та вже десь у пам’яті виникає поштова листівка. Несправний моторолер і листівка… Треба зробити зусилля і об’єднати ці деталі. Краєчком свідомості він розуміє, що вимагається від нього, але додумати до кінця не може. Перед очима кружляють деталі розібраного моторолера і різноманітні поштові листівки з портретом полковника…
Нарешті Григорій засинає.
Прокинувся аж уночі, з ясною головою, але підвестися не було сили. Хотілось отак лежати й не ворушитися.
Він лежав, дивлячись у стелю, на біленьких амурчиків, що розлетілися по кутках, тримаючи в руках великі гірлянди квітів. Де-не-де на їхніх гарненьких обличчях, пухленьких рученятах і ніжках пролягли чорні тріщини.
Раптом поруч з цими незграбними амурчиками звідкись виник китайський божок, якого він подарував Нунке на день народження. Нунке! Згадавши це ім’я, Григорій остаточно прийшов до тями. Свідомість запрацювала точно і ясно. Ось у чому справа: оскільки зірвалася зустріч з Марією, слід використати останню можливість для побачення з полковником.
Моторолер і поштова листівка…
Лист до дядечка про несправний моторолер, прохання про зустріч і гроші,— батько пропив усе, що було. Кількість слів — це день тижня, кількість літер у першому рядку — час побачення.
Треба негайно накидати кілька рядків ї попросити Зеллера відіслати листа. Зустрічатися з Зеллером також не бажано, та це менш небезпечно, ніж самому опускати листівку, якщо за ним стежать.
Машина весь час чхає, пирскає. Фред раз у раз зупиняється, підіймає капот, копирсається в моторі, але машина все одно рухається повільно, не вмикається третя швидкість. Нарешті вона зовсім зупиняється. Фред виходить, востаннє заглядає під капот і, ставши посередині вулиці, голосує. Дві машини проїжджають не зупиняючись, третя, військова, гальмує. Григорій просить узяти його на буксир і відвезти до найближчої ремонтної майстерні.
Зеллер у засмальцьованому комбінезоні порається біля легковички. Він підводить голову, просить. Григорія зачекати.
Через п’ятнадцять хвилин легковичка вже готова. Зеллер попереджає власника, що він тимчасово дещо полагодив, і радить поставити машину на капітальний ремонт. Подякувавши і розрахувавшись, власник автомобіля від’їздить.
Зеллер підходить до Григорія, підіймає капот його «опеля». На майданчику, крім них, нікого немає.
— Що сталося? — тихо запитує механік.
— Хотів заїхати до Марії і попросити влаштувати зустріч з полковником, та, проїжджаючи по вулиці, побачив, що аптека зачинена. Не зупиняючись, проминув її, а коли обернувся, побачив, що за будинком Марії стежать. На кого вони полюють: на торговців наркотиками чи в чомусь запідозрили фрау Кеніг?
— Учора забігав Ернст. Сказав, що в лікарні весь час чергує поліцай, чекає, поки лікар дозволить допитати старого. З розмов поліцая з своїм начальством Ернст зрозумів, що вони шукають тих, хто працював з Петерсоном і Штаубе. Кажуть, притиснутий фактами ватажок їхньої зграї — зубний лікар, розколовся. Визнав, що причетний до вбивства Клари, але зробив це за його завданням Петерсон. На жаль, спіймати вдалося не всіх. Їм не зрозуміло, навіщо Петерсон прийшов в аптеку, — коли його взяли, наркотиків при ньому не було, от поліція і хоче простежити за всіма відвідувачами. Вони думають, що там сховано багато наркотиків і члени зграї полюватимуть за ними. Шкода старого, чудовий товариш, ми багато років працювали разом. Потім він відійшов од нас — боявся за дружину й дитину, але його місце одразу ж зайняла дружина. І ось тепер, коли він знову включився в підпільну роботу, — така безглузда історія.
— У мене до вас прохання: я написав листівку, та, оскільки над моєю головою збираються хмари, я прошу вас переписати її іншим почерком, а цю спалити.
Зеллер пробіг папірець очима.
— Звичайно, так краще, тим більше, що я механік і прохання племіннику полагодити моторолер не викличе підозри.
— Сьогодні вранці мені дзвонив бос, запросив на обід. Думаю, що мені знову доведеться вирушити в Гамбург налагоджувати стосунки з англійською адміністрацією. Вам ще не повідомили, хто цей підозрілий Бауер — Лемке чи ні?
— Нашій людині вдалося зв’язатися з комуністичним підпіллям і знайти потрібних людей. Один з них знає Бауера. Він живе в будиночку його батька.
— З ким із ваших людей я можу зв’язатись у Гамбурзі? Мабуть, після зустрічі з містером Лестером у мене з’являться важливі дані.
— Очевидно, в Гамбурзі ви зупинитесь в одному з найкращих готелів і, звичайно ж, їздитимете по місту в таксі. Так от, на зупинці біля готелю «Атлантик» між дванадцятою і другою годинами вас чекатиме таксі вишневого кольору, ободок коліс пофарбований в сірий колір, на багажнику праворуч маленька кругла вм’ятина. Якщо не придивлятись, вона зовсім непомітна. У шофера в кабіні, навпроти керма, наклеєний портрет красуні з модного журналу. Таких портретів багато, тому на голові дівчини домальована вузенька червона стрічка. Сядете в таксі і попросите повозити вас по місту, показати визначні місця Гамбурга. Таксист запитає, що вас найбільше цікавить, скажете, що цілком і повністю покладаєтесь на його смак. Водій одвезе вас у пивний бар, покаже столик, за який вам треба сісти. До вас підійде людина у світлому піджаку, сяде, зіпреться ліктями на спинку стільця і покладе ліву ногу на праву. Привітається, запропонує вам сигарети, і тоді можете починати з ним розмову. Зрозуміло?
— Цілком. Дуже вдячний вам за Лемке.
— Бувайте. Ваша машина в порядку, я залив повний бак бензину.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
Знову Каров
І знову машина мчить по знайомому шосе. Фред курить, а тривожні думки змінюють одна одну і на душі тривожно. Удар треба завдати точно, щоб самому вийти сухим з води. Справа полягає не тільки в тому, щоб помститися за Лютца. Головне — не викликати підозри й «виконати» завдання агента, якого він повинен змінити. Судячи з того, як його оберігають, диверсія серйозна. А становище Григорія дедалі ускладнюється.
