Долина Гнівного потоку - Фелькнер Бенно (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗
Гол Слейтер, мабуть, намагався б затримати його. Але що йому робити в долині? Тинятися без мети, як сотні інших? Бренкер тоді пропонував йому стати помічником шерифа, та це робота не для нього. Господи, які тільки думки не лізуть у голову…
Гай Джілберт лежав нерухомо, і голова його тріскалася від думок. Він ще зроду не був такий невдоволений собою. Досі він завжди вибирав ту дорогу, що була перед очима. А тепер заплутався і розпачливо шукав порятунку. Раптом його пойняв гнів на самого себе, і він сказав по думки: “Розрубай цей вузол і їдь!”
Тільки на хвилю в уяві його постало братове обличчя. Бертові вже, мабуть, ніщо не поможе — хай робить що хоче.
Гай Джілберт тихо встав, одягнувся й вийшов надвір. Намір був твердий. Перед від’їздом він ще викличе Дока й перекаже йому дещо для шерифа.
Надворі його зустрів імлистий ранок, що провіщав гарячий день. Тієї хвилини Гай Джілберт ще дужче зненавидів долину. Серед цих високих, аж до неба, кам’яних круч годі було побачити, як сходить сонце, не защебече тут пташка, не майне в траві жодна звірина — це порожня, бездушна, пекельна місцина, де тільки жадібні руки порпаються в землі, шукаючи жовтого металу.
Гай пішов до стайні, напоїв і нагодував коня. Тоді швидко вмився і вилив на себе відро води. Голова посвіжішала. Він ще раз тихенько зайшов до своєї комірчини і обережно виніс сідло, попону й чоботи. Лишилося ще забрати всякий дріб’язок. Вернувшись по нього, він глянув на сплячого Маррі. Гай не міг піти, не попрощавшися з ним. Маррі такого не заробив. Гай довго дивився йому в обличчя. Раптом Маррі розплющив очі й закліпав ними з подиву. Коло Гая лежав клунок, сідла на стіні не було й попони на лежанці теж.
Маррі підвівся на постелі. Він аж зблід, такий був приголомшений. Йому пригадалася Гаєва поведінка вчора ввечері.
— Гаю, ти хочеш мене кинути? — сумно спитав шукач.
Джілберта опанувало якесь дивне, незнане досі почуття. Він зненацька відчув, що втрачає тут щось дорожче за все золото в долині, втрачає людину. Він нічого не відповів і лише мовчки кивнув головою.
— Я думав, що ми станемо товаришами, Гаю. А ти хочеш тихенько накивати п’ятами? Ні, Гаю, тобі так робити не личить. Ходи сядь коло мене. Не можеш дати ради з собою, еге ж?
У дужого техасця щось ворухнулося в грудях і сколихнуло всю душу. Він повільно підійшов до Маррі і сів коло нього. Той узяв його за руку.
І тоді Гай Джілберт хрипко сказав:
— Я, Маррі, шибайголова, та й годі, але… може, ти зумієш помогти мені…
Тоді Маррі, колишній тесля, а тепер шукач золота, обняв Гая Джілберта за плечі й сказав:
— Лишайся зі мною, Гаю. Це справді страшне місце, люди тут стають мов ті звірі, але нас двоє і ми будемо триматися один одного. Не йди звідси. — Він стискав його, тряс, пригортав до себе. — Ми копатимемо вдвох на своїй займанці, а тоді помандруємо геть, якнайдалі звідси…
Коли зійшло сонце, Гай Джілберт і Маррі поїхали на займанку. Вони поприв’язували коней до кілків, розвантажили й розсідлали їх і знов вернулися до барака. Шукачі-сусіди вилазили заспані із своїх наметів.
У бараці було ще тихо. Тут спали до білого дня. Маррі з Джілбертом повиносили надвір ліжка, кожен узяв своє на плече й поніс до займанки. Поодинокі шукачі, що йшли вже до роботи, вражено дивилися на них і не знали, що й думати.
Маррі швидко спорудив намет і поміг Гаєві розкласти багаття. Весело запалахкотів вогонь, закипіла вода. Вони запарили кави й насмажили на сковороді сала, поснідали, тоді взялися до праці. Гай Джілберт закасав рукава й засвистав пісеньку. Йому було легко на серці як ніколи. А Маррі аж нетямився з радощів.
Боєр устав пізно. Поснідавши, він сказав негрові-служникові:
— Нехай зайде сюди Гай Джілберт.
— Там нема нікого, — мовив, повернувшись, негр.
— А де він може бути?
— Там нема нікого, — знову мовив негр. — І речей немає. — Він безпорадно розвів руки і придуркувато глянув на Боєра.
Боєр повільно підвівся й сам не свій пішов до Гаєвої комірчини. Він передчував щось недобре, а відчинивши двері, просто злякався. Якусь хвилину він стояв серед порожньої комірчини, і з очей йому аж іскри сипалися. Клятий здоровило показав йому дулю! Тієї миті Боєр скидався на розлючену пантеру. Що він на цьому втратив? Багато чи зовсім нічого? Що, як Гай Джілберт пішов до шерифа?
Нарешті Боєр трохи прохолов і вийшов з комірчини. А десь за півгодини вже сидів у своїй кімнаті й розмірковував. Тепер ясно, де дівся Гай Джілберт. Схибнувся на моралі, гм, гм. Поки що, мабуть, нема чого боятися, але якщо він навіть сьогодні мовчатиме, то завтра може все вибовкати. Правда, йому, Боєрові, вони нічого не годні будуть закинути, але як уже зацікавляться ним, хоч одним оком зазирнуть під його маску, то напевне зв’яжуть йому руки.
Боєр був не з тих людей, що дають себе зіпхнути в яму, він зразу ж вирішив, що справу з Гаєм Джілбертом треба швидко розв’язати — швидко й безоглядно. Та перед тим Боєр хотів ще поговорити з ним. Може, той не відмовиться від свого останнього шансу? Так себе переконував Боєр; насправді ж його більше турбувало те, як уникнути кривавої сенсації. Звичайно, він клопотався не Гаєм Джілбертом! Тому вже був кінець чи, за Боєровими розрахунками, мав бути кінець. Боєр найперше дбав про те, щоб не дійшлося ще до якогось скандалу, поки все буде добре підготовлене, а тоді вже він ні на що не зважатиме. Цієї ночі в Боєра визрів остаточний план: він хотів прибрати до своїх рук цілу долину, не більше й не менше.
Гай Джілберт сіяв землю. Справді, це була добра займанка. Не гірша як ті над потоком. Про здобутки корктаунців таке розповідають, що аж повірити важко. Але тут теж є чим похвалитися! Поряд з ним працював Маррі.
Підвівши голову, Гай побачив, що стежкою до займанки простує Боєр. Маррі теж завважив його і помітив також, як Гай стиснув губи, хоч нібито й спокійно взявся знову до роботи.
Коли Боєр підійшов, Маррі подався до намету, — мовляв, випити каву. Хай собі самі говорять, коли ще не договорили.
Боєр привітався, але Гай не відповів. Він був сердитий, що той зіпсував йому такий чудовий ранок.
— Мені треба побалакати з вами, Гаю, — розумієте?
— Ідіть собі геть.
— Отямтеся, Гаю, справи зайшли далі, ніж вам здається. Не так для мене, як для вашого брата.
— Ідіть геть!
— Ви хочете зрадити мене?
Гай Джілберт працював далі, але вже насилу гамував гнів. Боєр довго чекав, тоді спокійно запитав:
— Ви хочете побачити свого брата на шибениці, Гаю?
Гай Джілберт завмер над ситом. Боєр чекав. Нарешті Гай випростався. Обличчя його посіріло.
— Краще хай я побачу свого брата на шибениці, Боєре, аніж десять пограбованих шукачів у могилі.
Боєра дужче злякав вираз Гаєвого обличчя, аніж його слова. Він холодно й люто мовив:
— Отже, ви хочете зрадити і мене і свого брата!
Гай Джілберт нахилився, набрав жменю піску й шпурнув його Боерові в обличчя.
Той поточився, звів догори руки, заскреготів зубами. Тоді, спотикаючись, почвалав геть, і аж за якусь хвилину хода його стала рівніша. Гай Джілберт провів його таким поглядом, наче дивився на бридкого хробака.
Того дня Боер нікуди не виходив. Він міряв кроками з кутка в куток свою кімнату, а коли стомлювався, то сідав на канапу, схиливши голову на худі, пещені руки. Він усе зважував. І щоразу доходив висновку, що самотужки йому тут годі впоратися; з Берта Джілберта й Кудланя великої допомоги не буде. Крім того, якщо окупиться, — а має окупитися, бо золото тут лежить просто під ногами! — треба вкласти в це діло ще й капітал. Люди добувають золото, але як? Заступами, ситами й ночовками. Вони забирають найгрубше, тільки ту дещицю, що їм випадково трапить до рук. А в землі його цілі мільйони! Вони того не бачать, а якщо хто й додумався та побачив, то не може добути того золота ситом і ночовками. І в скелях теж є золото. Декотрі вже знайшли його там і заходилися довбати гору. Багато шукачів добувають золото тільки собі на прожиток, але саме ті сподіваються знайти грубу жилу.
