Долина Гнівного потоку - Фелькнер Бенно (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗
— Треба, щоб Доротея звеліла вже замикати.
— Тоді шукачі рознесуть цей барак на друзки, — спокійно відповів Док, — а мені доведеться влаштовувати тут шпиталь. Але я пошлю по Бренкера.
— Може, ходімо вже? — звернувся Маррі до Гая.
Той після пригоди з Біллі став мовчазний, щось його наче гризло. Він глянув товаришеві у вічі й сказав тихо, розважливо:
— Не можна лишати Бренкера самого. Не завадило б також послати по Слейтера й Мура. Вони напевне прийдуть.
Док задумливо кивнув головою.
— А чи не краще було б, якби ти пішов звідси, Гаю?
На Гаєвому обличчі з’явився суворий і впертий вираз. Він глянув на Дока так допитливо й вимогливо, що той пояснив:
— Я не знаю, що у вас там з Біллі зайшло, Гаю, але ти розумієш, чому він до тебе чіплявся?
Док дивився знизу вгору на здоровенного техасця й чекав. Той замислено наморщив лоба.
— Може, я дам тобі ще одну ниточку, Гаю? — обережно, півголосом вів далі Док. — Біллі, побачивши тебе з Пастором, буркнув: “Пташка сама залетіла в клітку…”
Гай Джілберт звів брови і аж губи розтулив. Очі його посуворішали, обличчя побіліло, він, здавалося, щось напружено обмірковував. Ніхто більше не промовив ні слова: всі раптом зрозуміли, що над Гаєм Джілбертом нависла біда. Нарешті Док знову озвався:
— Боєр днями кудись їде — може, це тобі щось каже, Гаю?
Гай Джілберт здригнувся. Та поїздка нічого йому не пояснювала, але від самого цього імені в нього тьохнуло серце, бо думки його якраз снувалися навколо Боєра. Док, не знаючи того, попав у яблучко. Тієї миті Гай Джілберт усе зрозумів. Йому аж млосно стало. Він схопив пляшку, налив чарку по вінця, випив її одним духом і з легким відтінком іронії обвів по черзі поглядом кожного з товаришів, наче зважував щось. В його очах танцювали бісики.
— Цокніться зі мною, друзі! — сказав Гай. — Це ще не поминки. Принаймні не мої. А тобі, Доку, особлива дяка від мене.
Він цокнувся з Доком і ще раз випив. Док був поважний і замислений — таким його мало хто знав.
— Біллі дуже небезпечний, Гаю! — в голосі його бриніла турбота й співчуття. — Не можна підставляти груди під його зброю.
Гай поплескав його по плечу, як доброго товариша.
— Давай ще цокнемося, Доку, — сказав він і засміявся весело, мов дитина. — Хтозна, коли нам ще випаде така чудова нагода. Я в цій проклятій долині знайшов щось набагато краще, ніж золото: себе самого і друзів! Серед них і тебе, Доку. Випиймо за те, що мені так пощастило!
Він цокнувся з Маррі, з Доком, з ковбоями. Раптом його охопила дика радість і водночас глибока тривога. Він потис руку Докові, обняв Маррі, поплескав по плечу ковбоїв.
Док підвівся.
— Пошлю когось по Бренкера, — сказав він і пішов.
Лунала музика. Чоловік коло скриньки ані на хвилю не переставав крутити корбу. Галас стояв такий, що аж у вухах лящало. Док підкликав негра-кельнера, щось сказав йому і спокійно пішов далі. Але встиг дійти тільки до середини зали.
Із гральної кімнати вивалився Біллі-Корабель і почав розштовхувати на всі боки тих, хто танцювали.
— Де той святенник? — крикнув він. — Нехай знову поставить за мене!
Пастор сидів під стіною коло столика і, незважаючи на гармидер, мирно хропів собі, виставивши гнилі зуби. Всі глянули в той бік. Біллі побачив Пастора й рушив до нього. Шукачі були вже такі п’яні, що тільки весело захихотіли, коли Біллі брутально схопив Пастора й потяг до рулетки. Той, зненацька вирваний з п’яного сну, не розумів, що сталося. Він жалібно завив, мов собака під палицею, і перелякано вчепився за стіл. Стіл перевернувся й накрив Пастора, але Біллі витяг його звідти.
Джім, побачивши те, лишив свою дівчину серед зали, де він танцював, і люто кинувся до Біллі. Якби він був тверезий, то не зважився б на таке, але п’яному й море по коліна. Ед Фінні поспішився за ним. Того проклятого вечора він теж не дуже міцно тримався на ногах. Обидва вони були проти Біллі, як два жуки проти пацюка.
— Не чіпай його, тварюко! — крикнув Джім і, обхопивши Біллі за вільну руку, рвонув його назад. Таке зухвальство вразило Біллі. — Це порядний чоловік і був-найкращий ватаг на всі прерії! Не чіпай його, кажу тобі!
Біллі лишив Пастора, висмикнув руку, аж той поточився, і спантеличено мовив:
— Га?..
Та не встиг Джім випростатись, як Біллі так його вгамселив по голові, що він покотився по підлозі і вже не встав. Гомін у залі вщух. Ед Фінні вклякнув коло Пастора, намагаючись його підняти.
Тієї миті нечутно, як вуж, до них підійшов Гай Джілберт. Док стиснув кулаки й провів його сумним поглядом.
Ед Фінні, забувши про все навколо, пробував допомогти приглушеному Пасторові. Раптом Біллі схопив його за шию й підняв, мов пір’їну. Тепер уже в його очах заблисла справжня жадоба вбивства. Хапаючи ротом повітря, Ед Фінні глянув йому в обличчя і з переляку побілів як крейда.
“Нехай би краще Гай всупереч усім законам стрельнув тій тварюці в спину”, — подумав Док.
Ед уже ледве хрипів.
— Ти, шмаркачу! — просичав Біллі, тримаючи хлопця лівою рукою поперед себе, а правою замахуючись, як молотом, — і зненацька відчув, що не може нею рушити.
Біллі отетерів. Він повільно розтулив ліву руку, випустив Еда, обернувся, наче вві сні, і стрівся очима з холодним Гаєвим поглядом. Гаєве посіріле обличчя було нерухоме.
Якусь мить Гаєві кортіло скористатися з своєї переваги і вільним кулаком уперіщити Біллі в лице. Нехай би опинився там, де й Джім. Але в ньому вже заграла шалена кров авантурника. Крім того, він знав, що його жде. Знав, що мусить зважитись на цей двобій, а то одного ранку його знайдуть десь на піску, як того першого забитого в долині…
Він пустив руку Біллі. Док аж застогнав. Гай змарнував свій шанс. Тепер вони стояли один проти одного: високий техасець і валькуватий, ледь згорблений Біллі, довгі руки якого були наставлені вперед, мов крила в яструба, що готується напасти на свою здобич. Він повільно облизав зашерхлі губи. Поплічники Біллі обережно підступили ближче до нього. Навколо Гая й Біллі утворилося тепер вільне місце. Схвильована Доротея теж вийшла з-за прилавка. Док ніби відчув, що вона йде, бо, не зводячи очей із супротивників, простягнув назустріч їй руку, і вона зупинилася.
Гай Джілберт стояв наче вкопаний і пильно дивився на Біллі, не кліпаючи очима. Руки в нього були ледь зігнуті.
— Ага, ти мені й так уже в печінках сидиш! — прохрипів Біллі.
— Ну, стріляй, коли найнявся! — просичав Гай крізь зуби.
Потім ніхто з свідків не міг сказати, хто перший схопився за зброю. Мабуть, одночасно. Але пролунав тільки один постріл. Задзеленчали вікна, заверещали жінки.
Док глянув на Біллі. То це не він стріляв?.. Біллі стояв, як незграбний ведмідь, вражено роззявивши рота. Рука з револьвером була опущена.
Док перевів погляд на Гая і побачив, що з цівки його револьвера, притисненого до стегна, здіймається тоненьке пасмо диму й повільно тане в повітрі.
Тієї миті Біллі-Корабель звалився додолу, хряснувши пикою об підлогу. Важкий револьвер з рукояттю слонової кістки відкотився ступнів за два від тіла.
Всі затамували віддих. Серед тиші суворо й твердо пролунав Гаїв голос:
— Кругом!
Шукачі сипнули врізнобіч, як наполохані кури. Лишилися стояти тільки ті, кого стосувався Гаїв наказ. Досить було поплічникам Біллі глянути Гаєві в очі, як вони повільно підняли руки і обернулися. Кудлань теж був із ними.
Крім них, біля техасця лишилося ще п’ятеро: Док, Доротея, Маррі і двоє ковбоїв, які сиділи з ним коло столу. Маррі й ковбої тримали в руках зброю. Джім поволі опритомнював.
Гай Джілберт підійшов до чотирьох розбишак, що стояли тепер до нього спиною, повитягав у них револьвери з кобур і кинув на підлогу коло вбитого. Тоді спроквола обернувся, пригладив лівою рукою чуба й сховав свого кольта в кобуру. Він був блідий і навіть не глянув на вбитого. Здавалося, він нічого взагалі не бачив.
В той мент сторожко, як кіт, зайшов Бренкер. Він уже надворі витяг зброю, почувши постріл.
