Серця трьох - Лондон Джек (книги регистрация онлайн .txt) 📗
Королева запропонувала йому сісти біля її ніг — так їй було зручніше спостерігати за ним — і запитала:
— Тебе ніхто до мене не кликав. Ти щось хочеш мені сказати чи про щось дізнатися?
— Я той, на кого упав вибір, — відповів він, підкручуючи вус і намагаючись набрати бравого вигляду, як то личить справжньому чоловікові-залицяльнику.
— Дивно, — сказала вона. — Я не тебе бачила в Свічаді Світу. Тут, напевно, якась помилка.
— Цілком правильно, помилка, — охоче погодився він, зрозумівши, що її не обдуриш. — Це все вино наробило. У ньому якась чаклунська сила, що змушує мене відкрити тобі своє серце: адже я так жадаю тебе!
Посміхнувшись самими очима, вона знову покликала служницю і звеліла знов)’ наповнити йому келих.
— Тепер, певно, буде друга помилка, га? — піддражнила його, коли він спорожнив келих.
— О ні, Королево! — заперечив Торес. — Тепер у голові в мене цілковита ясність. І я можу приборкати своє серце. Вибір випав Френку Моргану — тому, хто цілував тобі руку; він і буде твоїм чоловіком.
— Це правда. — урочисто сказала вона. — Саме його обличчя я і бачила у Свічаді Світу і відразу зрозуміла, що він призначений мені.
Заохочений її словами, Торес продовжував:
— Я його друг, найліпший друг. Ти, що знаєш усе, безсумнівно, знаєш і те, що за нареченою звичайно дають придане. І ось він послав мене, свого кращого друга, щоби з’ясувати, яке придане в його нареченої, і оглянути його. Тобі, мабуть, відомо, що він один з найбагатших людей у себе в країні, де чимало багачів.
Королева так стрімко підвелася, що Торес зіщулився від страху, очікуючи удару ножем у спину. Проте королева швидко пройшла або, точніше, майнула до дверей, що вели до іншої кімнати.
— Ходи сюди! — владно сказала вона.
Переступивши через поріг, Торес відразу зрозумів, що це її спальня. Але де вже тут було розглядати кімнату, коли королева відразу підняла віко важкої, окутої міддю скрині і жестом підкликала Тореса. Він підійшов і побачив щось таке, від чого хто завгодно міг остовпіти. Так, дівчинка сказала правду! Скриня була доверху наповнена безліччю коштовних каменів: діамантів, рубінів, смарагдів, сапфірів, иайкоштовніших, найчистішої води і найбільших, котрі лежали купою, ніби кукурудзяні зерна.
— Занурюй руки по плечі, — сказала Королева, — і перекопайся, що це не склянки, не плід фантазії чи оманливий сон, а справжнє коштовне каміння. І тоді ти зумієш дати точний звіт своєму багатому другу, який має одружитися зі мною.
І Торес, знетямлений старим вином, зробив, як йому було сказано.
— Невже ці склянки так тебе вразили? — жартуючи, запитала Королева. — Ти так на них дивишся, ніби перед тобою невимовне диво.
— Мені навіть і не спилося, що десь на світі може бути такий скарб, — пробурмотів він, зовсім сп’янівши.
— Їм немає ціни?
— Атож, вони безцінні.
— Вони дорожчі за гідність, честь і кохання?
— Вони дорожчі за все. Від цього можна з’їхати з глузду.
— І на них можна купити справжнє кохання жінки або чоловіка?
— На них можна купити увесь світ!
— Ой, леле! — сказала Королева. — Ось ти чоловік, ти знав жінок. Невже за ці камінчики можна купити жінку?
— Від часу створення світу за них купували і продавали жінок. І заради них жінки самі продавали себе.
— А можна за них купити серце твого доброго друга Френка?
Тільки тепер Торес уперше подивився на неї, кивнув і щось промурмотав; від випитого вина і споглядання такої безлічі коштовностей очі його блукали і нестямно палали.
— Ти гадаєш, твій славний друг Френк їх так само, як і ти, цінуватиме?
Торес мовчки кивнув.
— І всі люди так їх цінують?
Торес знову багатозначно кивнув.
Королева розсміялася сріблястим сміхом, у якому звучало презирство. Вона схилилася і зачерпнула пригорщу коштовних самоцвітів.
— Ходімо, — наказала вона. — Я покажу тобі, як я їх ціную.
Вона провела його через кімнату і вийшла разом з ним на галерею, споруджену над водою. Галерея оперізувала будинок із трьох боків, четвертий прилягав до скелі. Біля її підніжжя пінився вир. Торес подумав, що тут, очевидно, і знаходиться той отвір, через який вода витікає з озера, як це і підозрювали Моргани. А Королева, піддражнюючи його, жбурнула самоцвіти у вир.
— Ось як я їх ціную! — сказала вона.
Торесу забило дух, а побачивши таке марнотратство, він відразу ж протверезів.
— І вони вже ніколи не повернуться до мене! — зі сміхом продовжувала вона. — Звідти ніщо не повертається! Дивися!
Вона кинула у воду букетик квітів, що, покружлявши у вирі, зник з очей.
— Коли ніщо звідти не повертається, то куди ж воно зникає? — хрипким голосом запитав Торес.
Королева знизала плечима, але Торес зрозумів, що їй відома таємниця виру.
— Не одна людина пішла цим шляхом, — задумливо сказала вона. — І жоден з них не повернувся. Моя мати теж пішла цією дорогою: її кинули у вир, коли вона вмерла. Я була тоді ще зовсім дитиною. — Раптом вона отямилась: — А тепер, людино в шоломі, іди! Перекажи, що бачив, своєму пану, я хочу сказати: твоєму другу. Розкажи йому, яке в мене придане. І коли він хоч наполовину любить ці камінчики, так як ти, то хай руки його швидше обіймуть мене. А я залишуся тут і помрію, поки він прийде. Я можу без кінця милуватися виром.
Отримавши наказ залишити Королеву, Торес увійшов у спальню, але відразу навшпиньках повернувся до дверей. Він побачив, що Королева опустилася на поміст і, підперши голову рукою, пильно задивилася у вир. Тоді Торес майнув до скрині, підняв віко, схопив повну пригорщу каменів і сховав їх у кишеню. Але перш ніж він устиг знову занурити руку в скриню, за спиною його почувся ущипливий сміх Королеви.
Страх і лють спонукали його кинутися на неї. Вона вискочила на галерею — Торес за нею, але в ту мить, коли, здавалося, він готовий був схопити її, вона раптом витягла кинджал.
— Злодій, — спокійно сказала вона. — Безсовісний злодій. А доля всіх злодіїв у нашій долині — смерть. Я зараз покличу своїх списоносців і звелю вкинути тебе у вир.
Такий несподіваний поворот подій додав Торесу спритності. Глянувши у вир, він перелякано скрикнув, ніби побачив там щось жахливе, упав на одне коліно і закрив руками скривлене зі страху обличчя. Королева повернула голову, щоб подивитися, що його так налякало. На це й чекав Торес. Він, наче тиф, стрибнув на неї, схопив за руки і вирвав кинджал.
Витираючи з лиця піт, він переривчасто дихав, ще не прийшовши до тями. А Королева зацікавлено і сміливо дивилася на нього.
— Ти нечиста сила, — люто просичав він, усе ще тремтячи, — відьма, що не цурається ні пітьми, ні чортовиння! Проте ти жінка, породжена жінкою, а отже, смертна. Тому я надаю тобі право вибору: або ти будеш кинута у вир і загинеш, або…
— Або що? — перепитала вона.
— Або… — Він помовчав, облизав пересохлі губи і випалив: — Ні! Клянуся Божого Матір’ю, я не боюся! Або ти одружишся зі мною сьогодні ж! Вибирай!
— Ти хочеш одружитися зі мною задля мене чи заради скарбів?
— Заради скарбів, — зухвало зізнався він.
— Але в Книзі Життя написано, що я поберуся з Френком, — заперечила вона.
— Ну то й що? Ми перепишемо цю сторінку!
— Хіба ж це можливо? — розсміялася вона.
— Тоді я доведу, що ти смертна, і кину тебе у вир, як ти кинула квіти.
Цієї миті Торес був безстрашний, бо давнє міцне вино розпалювало його кров і. мозок, а ще він вважав себе господарем становища. До того ж, як справжній латиноамериканець, він не міг не насолоджуватися такою сценою, де в нього була можливість похизуватися і дати волю своєму красномовству.
Проте він здригнувся, почувши легкий свист Королеви, — так латиноамериканці звичайно кличуть слуг. Він підозріло подивився на Королеву, потім на двері в спальню і знову на неї.
На порозі, немов примара — Торес спіймав краєчком ока, — з’явився величезний білий пес. Від переляку Торес мимоволі позадкував. Але нога його не знайшла точки опори, і, не втримавшись, він полетів униз головою у вир. Торес розпачливо закричав і вже з води побачив, що пес стрибнув слідом за ним.
