Серця трьох - Лондон Джек (книги регистрация онлайн .txt) 📗
Проте І Пин як слід розглядів його своїми вузькими очицями, не випустивши жодної дрібниці, і подумав: “Він, певне, надто багатий. Він друг цих Солано. І їде до їхнього дому. Можливо, це навіть коханий сеньйорити Леонсії або відкинутий нею шанувальник. В будь-якому разі він, безумовно, не відмовиться купити таємницю народження сеньйорити. Так, очевидно, він людина багата, надто багата”.
…Тим часом у вітальні гасієнди зібралися всі, хто брав участь у пошуках скарбу, і всі члени сімейства Солано. Королева, вирішивши додати й своє слово до розповіді про їхні пригоди, блискаючи очима, описувала, як Торес украв у неї самоцвіти і як потім упав у вир, злякавшись її собаки. Раптом Леонсія, що стояла з Генрі біля вікна, голосно скрикнула.
— Про вовка помовка! — сказав Генрі. — А ось і сам сеньйор Торес.
— Я перший! — крикнув Френк, стискаючи кулаки і промовисто напружуючи м’язи.
— Ні, — перебила Леонсія. — Він дивовижний брехун. Ми усі мали можливість переконатися в цьому. Треба пожартувати. Ось він сходить з коня. Сховаймося всі четверо. А ви, — звернулася до батька й братів, — сядьте-но вкупі і зробіть вигляд, ніби журитеся за мною. Цей мерзотник увійде сюди. Ви, звичайно, захочете довідатися в нього, що сталося з нами. Він набреше вам повний мішок. А ми поки сховаємося он за тією ширмою… Ну, ходімо!
Вона схопила Королеву за руку і кинулася до ширми, наказавши поглядом. Френку й Генрі теж заховатися.
Коли Торес увійшов, перед його очима постала досить похмура картина. Енріко і його сини нещодавно перебували в тяжкій зажурі, тому й нескладно було вдати це ще раз. Побачивши гостя, Енріко звівся було, щоб його привітати, але відразу змову безсило опустився в крісло. Торес обома руками схопив його руку і виявив на обличчі таке глибоке співчуття, що не міг від хвилювання вимовити й слова.
— На жаль! — нарешті вимовив він трагічним тоном. — Вони загинули. І ваша прекрасна донька Леонсія. І обоє Моргани теж. Рікардо, напевно, розповів вам, що вони загинули в надрах Гори майя… Це якесь зачароване місце, — продовжував він, давши Енріко опам’ятатися. — Я був з ними, коли вони вмирали. Коли б вони послухалися моїх порад, зараз усі були б живі. Але навіть Леонсія не захотіла послухати давнього друга! Ні! Вона поклалася на цих двох грінго. А я, подолавши неймовірні пригоди, вибрався з гори, глянув на Долину Загублених Душ, а коли повернувся до печери, вони вже були в агонії…
Цієї миті до кімнати влетів білий вовкодав, за яким біг слуга-індіанець. Тремтячи і скавучачи, він обнюхував кімнату, відчувши запах своєї господині. Але пес не встиг підбігти до ширми, за якою ховалася Королева. Торес ухопив його за шию і передав у руки двом слугам індіанцям, щоб вони потримали його.
— Нехай собака побуде тут, — сказав Торес. — Я розповім вам про пьога згодом. А спочатку погляньте-по ось на це. — І він витяг з кишені пригорщу самоцвітів. — Я постукав у двері мерців — і дивіться: скарб майя — мій. Я тепер иайбагатша людина не тільки в Панамі, а й в обох Америках. Я буду всесильним.
— Ви були з моєю донькою, коли вона вмирала, — перебив його сумний Енріко. — Невже вона не просила нічого переказати мені?
— Так, — теж зажурено зітхнув Торес, схвильований сценою смерті Леонсії, намальованою його багатою уявою. — Вона померла з вашим ім’ям на вустах. Її останні слова були…
Але тут він витріщив очі і завмер, не докінчивши фрази: цієї миті, зайняті розмовою, з’явилися Генрі і Леонсія. Не помічаючи Тореса, вони підійшли до вікна.
— Ви говорили мені, що вона веліла вам передати мені перед смертю… — нагадав Енріко.
— Я… я збрехав вам, — затинаючись, вимовив Торес, шукаючи вихід із неприємного становища. — Я був переконаний, що вони все одно помруть, ніколи не виберуться з тієї печери, і я хотів пом’якшити для вас. удар, сеньйоре Солано, сказавши те, що, без сумніву, сказала б, помираючи, ваша донька. А потім ще цей Френк, що так сподобався вам… Я вирішив, що краще вам вважати його померлим, аніж дізнатися, яким боягузом виявився цей грінго.
Тут собака радісно загавкав, рвучись до ширми, і слуги докладали зусиль, аби утримати його. А Торес продовжував далі:
— У Долині Загублених Душ живе пришелепкувата істота, яка твердить, що начебто може читати майбутнє за допомогою всякої чортівні. Це страшна, кровожерлива жінка. Не етапу заперечувати, вона гарна на вроду. Але це краса сколопендри, що може сподобатися лише тому, хто любить сколопендр. Тепер я розумію, як усе сталося: вона показала Генрі з Леонсією потайний хід, яким вони вибралися з долини. Френк же залишився жити з нею в гріху, — адже інакше як гріхом не назвеш цей зв’язок, якщо в долині немає католицького священика, котрий міг би їх повінчати. О, не думайте, що Френк закохався в цю жахливу жінку, аж ніяк! він закоханий у її багатства! Ось який ваш грінго Френк! Ви пригріли змію на своїх грудях! Адже він навіть прекрасну Леонсію насмілився заплямити своїм коханням. О, я знаю, що говорю. Я сам бачив…
Радісний гавкіт собаки заглушив його голос, і в ту ж мить Торес побачив Френка і Королеву: так само, жваво розмовляючи, вони вийшли з-за ширми. Королева зупинилася і приголубила собаку; пес був такий великий, що, коли поклав лапи їй на плечі, став вищим від неї на голову. А Торес, облизуючи пересохлі губи, гарячково розмірковував над тим, як йому викрутитися з цього безвихідного становища.
Енріко Солано перший вибухнув сміхом. Сини приєдналися до нього й усі реготали до сліз.
— Я й сам міг би побратися з нею, — злісно зауважив Торес. — Вона навколішках благала мене про це.
— Ну, досить, — сказав Френк, — я звільню вас від брудної роботи і власноруч викину цього негідника за двері.
Але Генрі, швидко підійшовши до нього, сказав:
— Я теж люблю іноді брудну роботу, а цю виконаю з особливим задоволенням.
Обоє Моргани вже приготувалися накинутися на Тореса, але Королева спинила їх рукою.
— Спочатку, — сказала вона, — нехай поверне мені кинджал, що стирчить у нього за поясом. Він украв його в мене.
— До речі, — сказав Енріко, коли це було виконано, — а може, він також поверне вам, чарівна леді, і коштовності, що поцупив у вас?
Торес не зволікав: засунувши руку до кишені, він витяг пригорщу самоцвітів і висипав їх на стіл. Енріко глянув на Королеву, але та мовчки чекала.
— Решту! — сказав Енріко.
Торес виклав на стіл ще три чудові неграновані самоцвіти.
— Може, ви обшукаєте мене, як звичайного злодюжку? — зі страхом і злістю запитав він, вивертаючи порожні кишені штанів.
— Тепер я візьмуся за діло, — сказав Френк.
— Ні, я! — втрутився Генрі.
— Гаразд, — погодився Френк. — Нумо разом. Так він у нас далі пролетить по сходинках.
Вони удвох схопили Тореса за комір і штани й потягли до дверей.
Усі, хто був у кімнаті, кинулися до вікон, щоб подивитися, як Торес буде вилітати з будинку; моторнішим виявився Енріко, що першим підбіг до вікна. Задовольнившись цікавим видовищем, вони повернулися до столу. Королева зібрала самоцвіти й передала Леонсії зі словами:
— Це вам з Генрі весільний подарунок від мене та Френка.
Тим часом І Пин, залишивши бабусю на березі, підкрався назад до гасієнди і з кущів почав спостерігати за тим, що відбувається в будинку. Побачивши, як багатого кабальєро скинули вниз по сходинках з такою силою, що він розпластався на піску, І Пин задоволено хихикнув. Проте він був занадто розумний, аби показати свою присутність. Замість цього він спустився з пагорба і вже наближався до берега, коли Торес на своєму коні нагнав його.
Син піднебесної смиренно звернувся до нього, але розлютований Торес замахнувся хлистом, з явним наміром ударити його прямо в обличчя. Проте І Пин не розгубився.
— Сеньйорита Леонсія… — швидко вимовив він, і хлист завмер у руці Тореса. — У мене є великий секрет. (Торес чекав, не опускаючи хлиста.) Ви б не хотіли, щоб інший чоловік одружився з прекрасною сеньйоритою Леонсією?
Торес опустив хлиста.
