Серця трьох - Лондон Джек (книги регистрация онлайн .txt) 📗
Леонсія також невдовзі пішла за Френком. Вона знайшла його в бібліотеці; він сидів за столом перед чистим аркушем паперу і мрійливо дивився на велику фотографію Леонсії, зняту з книжкової шафи. Тут Леонсія вже не могла більше стримуватися — вона мимоволі схлипнула і похитнулася. Френк кинувся до неї і схопив у обійми. І перш ніж вони могли збагнути, що відбувається, їхні вуста з’єдналися в жагучому поцілунку,
Раптом Леонсія вислизнула з обіймів Френка і злякано подивилася на нього.
— Досить, Френку, годі! — скрикнула вона. — Більше того: вам не слід бути на моєму весіллі. Якщо ви залишитеся, я не відповідаю за. себе. Сьогодні із Сан-Антоніо в Колон іде пароплав. Ви мусите поїхати на ньому разом з вашою дружиною. Звідти ви без зусиль дістанетеся до Нового Орлеана на пароплаві якої-небудь фруктової компанії, а потім потягом — до Нью-Йорка. Я кохаю вас, ви це знаєте.
— Але ми з Королевою ще не повінчані! — вигукнув Френк, втрачаючи самовладання. — Не можна ж вважати справжнім вінчанням цей обряд перед вівтарем Бога Сонця! Ми не чоловік і дружина — ні за обрядом, ні насправді. Запевняю вас, Леонсіє. Ще не пізно…
— Але цей обряд перед вівтарем Бога Сонця досі пов’язував вас, — спокійно і рішуче перебила вона його. — Нехай він і пов’язує вас до Нью-Йорка чи хоча б… до Колона.
— Королева не захоче вінчатися за нашими правилами, — сказав Френк. — Вона твердить, що усі жінки з її роду вінчалися саме так і що обряд перед вівтарем Бога Сонця священний.
Леонсія знизала плечима, але обличчя її, як і раніше, виявляло рішучість.
— Одружені ви чи не одружені, — сказала вона, — ви мусите обоє виїхати, і сьогодні ж. Інакше я збожеволію. Попереджаю вас: я не витримаю, якщо ви будете тут. Я не зможу, я знаю, що не зможу у вас на очах вінчатися з Генрі і після вінчання знову бачити вас… Будь ласка, будь ласка, зрозумійте ж мене. Я справді люблю Генрі, але… але не так, як вас. Я… мені не соромно зізнатися у цьому — я люблю Генрі так, як, мабуть, ви любите Королеву, а вас я кохаю так, як мала б кохати Генрі, як ви мали б кохати Королеву і як, я знаю, ви кохаєте мене.
Вона схопила його руку і пригорнула до свого серця:
— Ось! Востаннє! А тепер ідіть!
Але його руки вже обійняли її, і Леонсія відповіла на його палкий поцілунок. Проте вона негайно випручалася з його обіймів і майнула до дверей. Френк скорився перед її рішенням, потім узяв фотографію Леонсії.
— Я візьму це на пам’ять, — сказав він.
— Вам не слід цього робити, — сказала Леонсія, і її обличчя осяяла ніжна, прощальна посмішка. — А втім, беріть! — додала вона, повернулася і зникла.
Отже, І Пину випало викопати доручення, за яке Торес заплатив йому сто доларів. Наступного ранку, за кілька годин після від’їзду Френка й Королеви до Колона, І Пин з’явився в гасієнді Солано. Енріко палив сигару на веранді, задоволений собою й усім світом, а також тим, як у цьому світі все складається. Побачивши ї Пина, він одразу впізнав у ньому вчорашнього відвідувача і, перш ніж почати з ним бесіду, звелів Александро принести п’ятсот песо, як було домовлено напередодні. Таким чином, І Пин, що займався торгівлею секретами, не без задоволення продав свій товар удруге. Але дотримуючись обіцянки, даної Торесу, він заявив, що повідомить секрет тільки в присутності Леонсії та Генрі.
— Цей секрет пов’язаний мотузочкою, — сказав І Пин, коли Генрі з Леонсією з’явилися, і він почав при них розв’язувати пакет з доказами. — Сеньйорита Леонсія та її наречений мають першими оглянути ці речі. А потім будуть дивитися всі інші.
— Це цілком справедливо, оскільки вони стосуються, насамперед, їх самих, — великодушно погодився Енріко, хоча з того, як він підкликав до столу доньку і Генрі, відчувалося, що йому кортить скоріше дізнатися, що в тому пакеті.
Він удавав, що йому це байдуже, але нишком увесь час спостерігав за молодими людьми. На його велике здивування, Леонсія раптом кинула на стіл папір, який вона прочитала разом з Генрі, і не соромлячись міцно обійняла нареченого та поцілувала прямо в губи. А Генрі відступив і в сум’ятті і тузі вигукнув:
— О Боже, Леонсіє, адже це всьому кінець! Ми не зможемо побратися!
— Що таке? — скипів Енріко. — Як не поберетеся, коли все вже готове до весілля? Що це означає, сер? Це образа! Ви обвінчаєтеся, і обвінчаєтеся сьогодні ж!
Генрі, якого ледве не вхопив правець, лише подивився на Леонсію, ніби благаючи говорити за нього.
— Але за божеським і людським законами, — сказала вона, — не можуть одружитися брат і сестра. Тепер мені зрозуміло, чому я відчувала до Генрі таке дивне почуття. Він мій брат. Ми рідні брат і сестра, якщо ці документи не брешуть.
І Пин зрозумів, що може передати Торесу приємну звістку: весілля не відбудеться ні сьогодні, ні взагалі.
РОЗДІЛ XXIV
Діставшись до Колона маленьким суденцем, що курсувало уздовж берега, Королева і Френк за чверть години були вже на пароплаві, що належав “Юнайтед фрут компані”. Взагалі увесь шлях до Нью-Йорка вони подолали досить швидко. У Новому Орлеані Френк найняв таксі, що миттю домчало їх з Королевою на вокзал, а там швидконогі носії, вхопивши їхні речі, допомогли сісти на потяг, який уже рушав. У Нью-Йорку Френка зустрів Беском, і молода пара вже власним автомобілем була доставлена до пишної резиденції на Ріверсайд-драйв, що сам Р. Г. М., батько Френка, збудував на свої мільйони.
Так сталося, що Королева, потрапивши до Нью-Йорка, навряд чи дізналася про великий світ більше, ніж на початку своєї подорожі підземною рікою. Коли б вона була звичайною людиною, її вразила б навколишня цивілізація. Вона ж сприймала все з царською байдужістю, як дарунок свого царственого чоловіка. А втім, що Френк — цар, вона не сумнівалася: адже йому прислужували стільки рабів! Хіба не була вона свідком цього на пароплаві та й у потязі? І тут, прибувши в його палац, вона вважала цілком природним, що їх вітала безліч слуг. Шофер відчинив дверцята лімузина. Інші слуги внесли до будинку валізи. Френк навіть ні до чого не торкався, хіба що підтримав її при виході з машини. Навіть Беском — людина, котра, як вона здогадувалася, не належав до слуг, — теж догоджав Френку. Вона також помітила, що, коли зони вже заходили до палацу, Беском за наказом Френка сів в автомобіль і кудись спішно поїхав. У себе, у відрізаній від усього світу долині вона правила жменькою дикунів. А чоловік її панував над королями тут, у цій могутній країні. Це було чудово, і вона з радістю усвідомлювала, що її королівську гідність анітрохи не принизив союз із Френком.
Її захоплювала внутрішня ошатність палацу. Забувши про присутність слуг, вірніше, не звертаючи на них уваги, як вона не звертала уваги на служниць і охоронців у своєму будинку на озері, вона сплеснула руками, побачивши пишний вестибюль і мармурові сходи, швидко вибігла наверх і зазирнула до найближчої кімнати. Це була бібліотека, яку вона бачила у Свічаді Світу в день своєї зустрічі з Френком. І те бачене стало враз очевидним. Френк, обійнявши її за стан, зайшов разом з нею до цієї великої кімнати, повної книг. Усе було саме так, як вона це бачила на поверхні рідкого металу в золотому казані. Вона згадала і телефони, і біржовий телеграф, що теж тоді бачила, і достеменно так, як тоді, підійшла ближче до телеграфу, бажаючи подивитися, що це за дивина; і Френк, не знімаючи руки з її стану, пішов за нею. Він почав було пояснювати Королеві, як діє апарат, але відразу переконався, що пояснити їй за кілька хвилин всі складні біржові операції просто неможливо. Раптом очі його спинилися на телеграфній стрічці, де цифри вказували, що акції “Фріско консолідейтед” упали на двадцять пунктів. Такого ще ніколи не траплялося з акціями цієї маленької залізниці в Айові, побудованої і фінансованої ще Р. Г. М. До останнього дня свого життя він вірив, що акції цієї залізниці здатні витримати будь-який ураган і вистояти, навіть якщо половина банків і весь Уолл-стріт вилетять у трубу. Королеву схвилювала стурбованість Френка.
