Серця трьох - Лондон Джек (книги регистрация онлайн .txt) 📗
Потім Леонсія почала перебирати в пам’яті подробиці, пов’язані з його другим приїздом, — з тієї хвилини, коли, вийшовши з-за скелі після купання в лагуні, вона побачила, як він під скелею писав їй свою першу записку. Події того пам’ятного дня постали перед нею: вона з переляку кинулася в джунглі, де її вкусила лабарі (яку вона прийняла тоді за отруйну змію), і, втікаючи від неї, зіткнулася з Френком. Потім, знепритомнівши, упала на пісок.
Леонсія розкрила парасольку і сіла. Їй пригадалося, як вона, опритомнівши, побачила, що Френк збирається висмоктувати отруту з надрізаного коліна.
Тепер вона розуміла, що саме через біль від цього надрізу вона
й прийшла тоді до тями.
Леонсія поринула в солодкі спогади: як вона заліпила Френку ляпаса, коли його губи наблизилися до її коліна, як вона спалахнула і затулила обличчя руками, як потім сміялася, відчувши, що в неї набрякла нога від його надмірних зусиль тугіше накласти пов’язку; згадала, як страшенно розсердилася на нього, коли він дорікнув їй за те, що вона вважає його убивцею свого дядька Альфаро, і як, нарешті, відкинула його пропозицію розв’язати хусточку. Усе це було немов учора — і разом з тим немов відтоді минуло піввіку. А скільки за цей час випало на її долю надзвичайних пригод, хвилюючих подій, ліричних сцен!
Леонсію настільки захопили ці приємні спогади, що вона навіть не помітила екіпажу на дорозі із Сан-Антоніо. Не помітила вона і того, що якась дама, схожа на картинку з нью-йоркського журналу мод, вийшла з екіпажу і попростувала до неї. Це була не хто інша, як Королева, дружина Френка. Вона йшла теж під парасолькою, ховаючись від тропічного сонця.
Зупинившись за спиною Леонсії, Королева, звичайно, і не підозрювала, що дівчина в цю мить зрікається найдорожчого. Вона бачила тільки, що Леонсія тримає в руці маленьку фотографію, вийняту з-за корсажа. Зазирнувши через її плече, Королева впізнала на фотографії обличчя Френка, і сліпі ревнощі спалахнули в ній з новою силою. Вона вихопила кинджал і занесла було руку, але яким не швидким був цей рух, Леонсія відчула його і, нахиливши трохи вперед парасольку, озирнулася, аби дізнатися, хто стоїть за її спиною. Збайдужіла настільки, що навіть утратила здатність дивуватися, Леонсія привіталася з дружиною Френка Моргана так, ніби вони розлучилися годину тому. Навіть кинджал не викликав у ній ні страху, ні цікавості. Можливо, коли б вона виявила одне з цих почуттів, суперниця і встромила б у неї сталевий клинок. Так чи інакше, Королева лише вигукнула:.
— Ти погана жінка! Погана, погана!
Леонсія на це тільки знизала плечима і сказала:
— Раджу вам тримати парасольку так, аби вона захищала вас від сонця.
Королева стала прямо перед Леонсією, дивлячись на свою суперницю зверху вниз. Гнів і ревнощі душили її, і вона не могла вимовити ні слова.
— Але чому ж я погана? — згодом запитала Леонсія.
— Тому що ти злодійка! — скипіла Королева. — Тому що ти крадеш чоловіків, коли в тебе є власний. Тому що ти не вірна своєму чоловікові, принаймні в думках: на більше в тебе не було ще можливості.
— У мене немає чоловіка, — спокійно заперечила Леонсія.
— Ну, є наречений… Адже ви, по-моєму, мали одружитися наступного дня після нашого від’їзду.
— У мене немає і нареченого, — продовжувала Леонсія так само спокійно.
Королева напружилася, а обличчя набрало такого виразу, що Леонсія мимоволі порівняла її з тигрицею.
— А Генрі Морган? — закричала Королева.
— Він мій брат.
— Це слово, Леонсіє Солано, може значити надто багато. Я довідалася, що в Нью-Йорку є люди, що поклоняються якимсь незрозумілим божествам і називають усіх чоловіків братами, а всіх жінок — сестрами.
— Батько Генрі був моїм батьком, — терпляче пояснила їй Леонсія. — Його мати була моєю матір’ю. Ми рідні брат і сестра.
— А Френк? — запитала Королева раптом зацікавившись. — Йому ти теж сестра?
Леонсія похитала головою.
— Виходить, ти кохаєш Френка? — вигукнула Королева в пориві гіркого розчарування.
— Але ж він належить вам, — сказала Леонсія.
— Ні, ти відібрала його в мене.
Леонсія повільно і сумно похитала головою і так само сумно подивилася вдалину — туди, де слалася, виблискуючи на сонці, лагуна Чирикви.
Після довгого мовчання вона стомлено промовила:
— Якщо хочете, вірте цьому. Вірте усьому, що вам завгодно.
— Я відразу розгадала тебе! — вигукнула Королева. — Ти маєш дивну владу над чоловіками. Я жінка, і теж вродлива: тут, у великому світі, на мене дивляться чоловіки, я помітила це. Я знаю, що можу бути бажаною. Навіть у поглядах жалюгідних чоловіків моєї Долини Загублених Душ, що вічно опускали очі, я читала про їхнє кохання. Один з них насмілився сказати мені про це — і помер заради мене або, вірніше, через мене: він був кинутий у вир. Але ти своїми чарами настільки підкорила собі Френка, що навіть у моїх обіймах він думає про тебе. Я знаю це. Я знаю, що і тоді він думає про тебе!
Ці останні слова були криком ураженого пристрастю наболілого серця. Наступної миті, нітрохи не здивувавши цим Леонсію, яка у безпросвітній апатії нічому вже не дивувалася, Королева випустила кинджал, сіла на пісок і, затуливши обличчя руками, істерично розридалася. Зовсім машинально Леонсія обійняла її за плечі і стала втішати. Минув якийсь час, поки Королева заспокоїлася.
— Я залишила Френка відразу, як тільки довідалася, що він кохає тебе, — сказала вона рішучим тоном. — Я простромила кинджалом твій портрет, який стояв у нього на столику в спальні, — і приїхала сюди, щоб простромити й тебе саму. Але я помилилася. Адже ти не винна і Френк також. Одна я винна, що не зуміла завоювати його кохання. І це не ти, а я маю померти. Але спочатку мені треба повернутися в Долину і забрати свої самоцвіти. Френк нині у великій тривозі, тому що бог, храм якого називається Уолл-стріт, розгнівався на нього. Він хоче відняти у Френка його багатство, і Френку потрібно інше багатство, щоб врятувати своє. У мене воно є. Не можна втрачати часу. Чи можеш ти допомогти мені — ти і твої рідні? Адже це заради Френка!
РОЗДІЛ XXVII
Сталося так, що в Долину Загублених Душ одночасно з двох боків пробиралися крізь гори дві партії шукачів скарбу. З одного боку — і досить швидко — просувалися Королева, Леонсія, Генрі Морган і вся родина Солано. Куди повільніше, хоча виступили в похід набагато раніше, просувалися Торес і начальник поліції. Діставшись гори, Торес зрозумів, що проникнути в неї буде нелегко. Щоб розчистити вхід до печери, потрібно було більше динаміту, ніж він припускав: скеля виявилася значно міцнішою. Коли вони нарешті підірвали частину скелі й у ній утворився пролом, виявилося, що він усе одно не може служити стоком, бо знаходиться вище від печери. Довелося підривати скелю ще раз. І ще один вибух знадобився, коли вони вже потрапили в печеру, де плавали у воді мумії конкістадорів, а потім вузьким проходом добралися і до зали, де стояли бог і богиня. Але перш ніж рушити далі, у серце гори, Торес викрав рубінові очі Чіа і смарагдові очі Хцатля. Тим часом Королева та її супутники майже без затримок просувалися в долину через гору, що огороджувала її з протилежного боку. Вони йшли зараз трохи іншим шляхом, ніж тоді, коли вибиралися з долини. Королева, яка довгі роки дивилася в Свічадо Світу, знала кожний дюйм шляху. Там, де підземна ріка вливалася в отвір під скелею і потім впадала в річку Гвалаку, довелося кинути човни. Чоловіки разом із Королевою обстежували все навколо і знайшли в стрімкій скелі вузький вхід до печери, схований у заростях чагарнику; потрапити до нього міг лише той, хто знав, де він знаходиться. Обв’язавши човни канатами, мандрівники втягли їх у печеру, потім пронесли на плечах звивистим проходом і спустили на воду там, де підземна річка спокійно текла між порівняно широкими берегами, так що без зусиль можна було гребти проти течії. В інших місцях, де течія ставала занадто швидкою, вони виходили на берег і тягли човна линвою. А там, де ріка поринала в надра гори, Королева показувала своїм супутникам проходи, безумовно прорубані рукою людини, очевидно, ще в давні часи. По цих проходах вони без зусиль пронесли свої легкі човни.
