Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола Миколайович (список книг .txt) 📗

9 лютого

Ранком заблукав досить далеко. Вийшов з лісу стежкою; вона привела мене до паркану, за яким я побачив голови кількох жителів Горенду. Між ними були й жінки; вони працювали, знявши зайвий одяг, який, замість довгих фартухів з торочок спереду й ззаду, складався тільки, як і в чоловіків, з пояса, проте далеко вужчого; перев'язь від нього проходила між ногами. Як тільки я показався, вони не забарилися зникнути за стеблами цукрової тростини і не з'являлися, поки я лишався на плантації.

Плантація була недавнього походження. Паркан, заввишки з людину, зовсім новий, був зроблений вельми добре. Він складався з дуже близько одна від одної встромлених у землю жердин, власне, стебел цукрової тростини; їх посаджено двома рядами на відстані двадцяти сантиметрів один від одного. Цей проміжок заповнено всілякими цурупалками стовбурів, гілок, розколотого дерева; всю цю масу підтримують тростини, що ростуть одна проти одної і міцно зв'язані. Тростина пускає коріння, починає рости й з кожним місяцем та роком міцнішає. Хвіртку або ворота тут заміняв виріз у паркані, тому довелося переступати поріг футів зо два заввишки. Це був запобіжний засіб проти диких свиней, які могли залізти на плантації. Кілька перехресних доріжок, перетинаючись, поділяли великий обгороджений простір на ділянки, де підіймалися вельми охайно розміщені й досить високі напівкруглі клумби. Вони мали близько сімдесяти п'яти сантиметрів у діаметрі, а земля на нич була дуже ретельно роздрібнена.

На кожній клумбі посаджено різні рослини: солодку картоплю, цукрову тростину, тютюн та багато іншої зелені, невідомої мені. Напрочуд хороший обробіток землі змусив мене звернути увагу на знаряддя, яким працювали тубільці; та, крім звичайних довгих кілків і вузьких коротких лопаток, я нічого не міг знайти. Коло паркану горіло невелике багаття, яке тубільці розводили переважно для того, щоб закурювати сигари.

Досі ще я не міг відкрити в папуасів ніякого способу добувати вогонь і завжди бачив, що вони носять вогонь з собою і, прийшовши до місця, розкладають невелике багаття для того, щоб вогонь не гас. Ввечері я дізнався від Туя багато слів, але ніяк не міг добитися від нього слова «говорити». Туй, здається, починає дуже цікавитись географією, він повторював за мною назви частин світу та сторін, які я показував йому на карті. А втім, він, мабуть, вважає Росію за трохи більшу від Бонгу або Білі-Білі.

12 лютого

Сьогодні був щасливий для мене день. Добув шість добре збережених цільних черепів папуасів, і ось яким саме способом. Дізнавшись випадково, що в Тумбу багато черепів, я подався туди й заходився одразу ж рисувати телуми, проте це було незручно, бо хатина була темна. А втім, в інших хатинах також знайшлися телуми, яких винесено на майданчик, де я їх і зрисував. Після цього, розкривши клунок з подарунками, цвяхами, тютюном та смужками червоної матерії, я заявив, що бажаю «тамо-гате» (людських черепів).

Почулися голоси, що черепів більше нема, що росіяни забрали всі. Та я затявся, наполягаючи на своєму й кажучи, що вони є, і ще раз показав на плитку тютюну, три великі цвяхи й довгу смужку червоного ситцю; це була плата, яку я призначив за кожний череп. Незабаром принесли один череп, трохи згодом два інші, потім ще три. З великим задоволенням я роздав тубільцям обіцяні речі та ще дав кожному замість двох три смужки червоної матерії. Я зв'язав добуті черепи, приладнав їх до ціпка й, незважаючи на силу мурах, поклав здобич на плечі. Я дуже шкодую, що в жодного черепа не було нижньої щелепи, яку тубільці переховують у себе й дуже неохоче з нею розлучаються. Вона править їм за пам'ятку про небіжчика.

РЕПУТАЦІЮ ДРУГА ЗДОБУТО

14 лютого

Сьогодні вперше Туй приніс мені спечене таро. Тільки-но я розташувався рисувати п'ятий череп, як прийшли гості з далекого гірського селища. Ні обличчям, ні кольором шкіри, ні прикрасами вони не відрізняються від моїх сусідів. Коли я показував їм їхні фізіономії в дзеркалі. — треба було бачити їхні йолопувато-здивовані й спантеличені обличчя. Деякі одверталися, а потім знову обережно заглядали в дзеркало, та наприкінці заморська штука так їм сподобалася, що вони майже виривали її один в одного з рук. За кілька дрібничок я виміняв в одного з гостей футляр для збереження вапна з вельми оригінальним орнаментом.

Коди тубільці пішли, Улсон помітив, що з нашої кухні зник ніж. Він сказав, що підозріває одного з жителів Горенду. Це перша крадіжка, яку зробили тубільці/і саме через це я не можу поминути її без уваги, я мушу вжити заходів, щоб такі штуки не повторювалися. Проте сьогодні я не міг піти в селище викрити злодія. Довелося взятись за шлюпку, яка почала дуже текти: в багатьох місцях, як виявилось, її поточили черв'яки. Я надумав, очистивши спід шлюпки, вкрити його тонким шаром смоли; для цього треба було шлюпку перекинути або поставити на бік, а це для двох була досить важка робота. Проте ми подужали її.

16 лютого

Я працював коло шлюпки, коли прийшов засапаний один з жителів Горенду й сказав, що його послав покликати мене Туй. Туй рубав дерево, та, падаючи, воно дуже поранило його в голову, і тепер він лежить і вмирає. Зібравши все потрібне, щоб перев'язати пораненого, я поквапився в селище.

Поранений напівлежав на маті й, здається, дуже зрадів з мого приходу. Бачачи, — що я приніс з собою всілякі речі для перев'язки, він охоче зняв пов'язку, яка була вже в нього на голові й складалася з трав та листя. Рана була трохи вище від скроні з досить довгими розірваними краями. Я забув захопити з собою криві ножиці, конче потрібні, щоб обрізати волосся навколо рани; великими, які були зі мною, я тільки роз'ятрював рану. Дрібно-кучеряве волосся, зліплене кров'ю, було цупке, як кора. Зробивши, що можна було, я розповів Тую й дідові Буа, який прийшов подивитись на перев'язування, про вчорашню крадіжку і сказав, що підозріваю одного з жителів Горенду. Обидва вони заговорили гаряче, що це недобре, але що запідозрений віддасть ножа. Повернувшись поснідати до Гарагасі і на цей раз захопивши ножиці, корпію тощо, я знов подався до Горенду. Біля мене й Туя, якому я обмивав рани, зібралося величеньке товариство. Тут був також і гаданий злодій. Кінчивши перев'язувати, я просто звернувся до цього чоловіка (Маніке) і сказав: «Принеси мені мого ножа».

Він дуже спокійно, немовби нічого не сталося, витягнув ножа й віддав його мені. Як дізнався я згодом, це сталося з вимоги всіх жителів Горенду.

Тую я пояснив, щоб він лежав, не ходив на сонці й не знімав пов'язки. Блідість була помітна, незважаючи на темний колір обличчя; вона позначалася холоднішим тоном кольору шкіри. Коли я йшов, Туй показав мені на великий пакунок ауся [31] та цукрової тростини, приготований для мене; це був, здається, гонорар за лікування. Туй не хотів узяти за це тютюну, який, проте, я лишив йому, не бажаючи, щоб він думав, ніби я допомагав йому заради гонорару. Багато жителів Горенду, що приходили до мене ввечері, показуючи на дерева навколо мого дому, які ось-ось мали впасти, казали, що покрівля мого дому недобра, що вона тече, і пропонували переселитися до них у Горенду, запевняючи, що всі люди з Горенду дуже швидко збудують мені дім.

Покрівля кепська — це правда, бо в двох місцях я можу бачити місяць, який просвічується між листям.

17 лютого

Був у Горенду; хотів перев'язати Тую рани, але в усьому селищі не знайшов нікого, окрім трьох або чотирьох собак: усі люди були на роботі в лісі. Туй, почуваючи себе, мабуть, краще, також пішов.