Амок - Мавр Янка (список книг txt) 📗

— Нічого не зробиш, — відповіли з човна, — вгору, то вгору.

Руки справді піднялися вгору — і дали залп. Почалася перестрілка. Один чоловік на катері впав убитий, двоє легко поранені. А на човні поки що втрат не було: кулі або застрявали в снастях, або вилітали звідти зовсім послаблені.

На катері, помітили незручність свого становища, від'їхали назад і почали заходити збоку.

— Завертайте! — крикнув Гейс, але незграбний рибальський човен на веслах не міг рівнятися з катером.

Тоді жмут снастей перетягли до краю і заховалися за ним.

— Зірвати парус! — крикнув Салул і кинувся до нього з ножем. За мить другий жмут приєднали до першого.

Знову почалася стрілянина. Через деякий час боки човна засвітилися, наче решето, але люди одержали лише кілька подряпин. Були дірки і в бортах катера, проте значно менші, бо сам він був менший і проти нього було всього чотири гвинтівки, а там дев'ять. Правда, скоро ще одна гвинтівка вийшла з ладу, але все ж таки їх лишалося вісім проти чотирьох.

На катері, видно, зрозуміли, що ворог обороняє себе жмутами паруса та снасті, і обійшли човен з другого боку. Тоді і повстанці перетягли свою заслону на другий бік.

Безпосереднього лиха ще не було, але становище наших героїв було неприємне. Катер маневрував як хотів: то віддалявся, то наближався, заходив то з одного, то з другого боку, а незграбний човен не мав ніякої ініціативи і міг лише оборонятися залежно від рухів ворога.

— Це може тривати без кінця! — злився Гейс. — Так вони можуть взяти нас з мором. Давайте цілитися нижче ватерлінії: у нашому становищі дірка внизу катера буде не менш корисна, ніж у голові ворога.

І з цієї хвилини вся увага товаришів скерувалася на те, щоб пробити дірку під водою. Але зробити це було нелегко. Чимало куль відскакувало і стрибало далі по воді. Однак через деякий час були помітні і наслідки. На катері почалася метушня. Потім стало видно, як звідти почали виливати воду. Через те що в катері була підлога, не можна було помітити дірок під нею одразу. Побачили тільки тоді, коли вода почала пробиватися наверх. А тоді і знайти їх важко, щоб заткнути. Щоб полагодити аварію, катер від'їхав далі і спокійно почав свій ремонт.

— Є перепочинок, — сказав Салул, — а використати його не можна: не маємо можливості ні напасти на них, ні втекти. Давайте хоч просунемося на всяк випадок ближче до берега. Тепер уже берег для нас більш жаданий, — ніж море.

Одні почали затикати дірки, інші взялися за весла. Так минуло з півгодини.

А потім знову загуркотів мотор, і стрілянина почалася знову…

Захоплені своєю справою, обидві сторони зовсім забули про третю силу, яка пильнувала час, щоб втрутитися в боротьбу. Помітили лише тоді, коли загримів грім і почалася гроза. Явище було настільки цікаве і страшне, що люди мимохіть припинили стрілянину.

Половина небокраю була охоплена чорними хмарами, які клубочилися, наче дим. У цьому чорному хаосі безупинно спалахувала блискавка. Від хмар, ніби запона, спускалась на море сіра дощова стіна, а під нею пінилося і біліло море, ніби сніжне поле.

А в цей же час з другого боку море спокійно ніжилося під сонцем, не думаючи про те, що його чекає.

Стіна швидко наближалася. Попереду, ніби розвідники, мчала отара «баранчиків» ^[22].

Ще хвилина — і велетенська хвиля поглинула обидва човни…

Через півгодини вже виглянуло сонце, і все навколо прибрало колишнього вигляду. Лише океан важко дихав, наче стомлений борець.

Човнів не було вже видно: природа помирила їх. Але ось в одному місці виринає з води голова і знову пірнає під воду. Бульбашки свідчать, що справа цієї людини скінчена. Там далі борсаються двоє, чіпляються один за одного, заважають один одному, борються, щоб розчепитися. Це найсильніші з команди катера. Але вся сила їх уже втрачена за ці півгодини. Тепер вони майже непритомні. Зараз буде кінець і їм.

Чудовий катер з мотором та іншими залізними речами затонув. А от простий дерев'яний човен, здається, чорніє. Так, це він, тільки перевернутий. Горбате днище спокійно гойдається на воді, ніби кит.

Поруч з ним голови. Одна… дві… чотири…. всі!

Плавці ледве ворушаться. Але рухи спокійні, впевнені. Здається, люди не борються за своє життя, як ті, а мовби відпочивають. Так воно й було. Вони передбачали таку пригоду і прив'язали до бортів човна мотузки. Коли човен перевернувся, вони прикріпилися до нього цими мотузками.

Шквал охопив незначну частину моря і швидко минув. Тому й хвилювання заспокоїлось досить скоро.

— А де ж вони? — промовив, нарешті, Салул і, зачепившись за човен, трохи піднявся, щоб глянути навколо,

— Нема, нічого не видно.

— Туди їм і дорога.

Але треба було подумати про себе, бо і їхнє становище було не дуже добре.

— Давайте спробуємо перевернути човен, — сказав Гейс.

— Я думаю, з допомогою мотузків ми зможемо це зробити. Киньте сюди через верх ваші кінці і візьміть знизу наші. Ми не тільки зможемо тягнути, але ще й упиратися ногами у протилежний бік. Сюди хай тягнуть троє, а під дном вистачить і одного.

Приладнались. Почалася тяганина, ніби гра. Кілька разів човен ставав руба, ось-ось перевернеться, але невистачало сили — і він плюхався назад. В один з таких моментів з-під човна виринуло весло, що якимсь дивом задержалось під лавами. Його зустріли такими радісними вигуками, ніби це «Саардам» прийшов на допомогу.

Товариші і так були дуже стомлені, а ця праця забрала в них останні сили. Хотілося пити, а тому що плавали в холодній чистій воді, спрага мучила ще дужче.

Ще і ще напружилися — і, нарешті, човен перевернувся.

— Ух! — вихопилося з грудей, і приятелі, тримаючись за свої мотузки, трохи відпочили.

Води в човні було дуже багато. Небезпечно було нахиляти його, щоб не набралося ще більше. Чи витримає він одну людину? Навряд.

Тоді, розташувавшись по боках, почали виливати воду руками. Марудна була це праця. Здавалося, ніколи ніякого результату не буде. Але за годину Салул міг уже влізти всередину. Робота пішла швидше. Через деякий час вліз уже другий, а там третій і, зрештою, останній.

— Добре ще, що дірки встигли позатикати, — зазначив Салул, коли всю воду вилили.

До заходу сонця лишалося годин зо дві. Стомлені товариші попадали на дно човна і під ласкавим промінням сонця зігрілися, висохли і поспали. Через годину прокинулись бадьорі, докучали тільки голод і спрага. Надвечір подув вітерець зі сходу.

— Ех, якби був парус! — пошкодували колишні рибалки. — Можна було б поїхати далі як слід. А так, мабуть, доведеться шукати притулку на березі.

— Це буде дуже неприємно, — сказав Салул. — І висадитись важко, і блукати на березі довго доведеться, і небезпечно, особливо без зброї. Залишимо це на випадок, коли нічого іншого не буде. А тепер треба якось використати попутний вітер. Шматок щогли у нас лишився, прив'яжемо до нього весло.

— А парус?

— А парус зробимо з нашого одягу. Мотузки допоможуть налагодити цю справу.

Сонце вже сідало в море, коли човен вирушив у дорогу. Дивовижний парус, зв'язаний з різнобарвних сорочок, штанів, виправдав себе: човен посувався з швидкістю близько чотирьох кілометрів за годину. Коли стемніло, під'їхали ближче до берега і просувалися вздовж нього.

— Якщо так будемо йти всю ніч, то завтра вранці доїдемо, — розмовляли моряки.

Що там тепер робиться? Де «Саардам»? Чи заховали зброю? Чи переправили в Бантам? Чи підготували виступ? А зволікати не можна, бо стривожені власті тепер поведуть рішучий наступ. І багато чого було обмірковано, поки човен тихо посувався вздовж високих темних берегів. Ось блиснув на березі вогник. Хто там: ворог чи свій? Але все одно — треба йти мимо.

Праворуч тихо гудуть буруни, під човном хлюпає вода. Позаду виглянув з моря місяць, величезний-величезний, червоний. І так близько, що здається, влучив би в нього каменем. Заблищали смуги води, виразніше проступили скелі, а, значить, і човен на воді. А тут ще вітерець зовсім стих, і човен зупинився.