Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола Миколайович (список книг .txt) 📗
27 вересня
О другій годині ранку я привіз останні речі. Бой, попрацювавши цілісінький день над покрівлею, спав непробудним сном. Хатина була до того захаращена речами, що ледве знайшлося досить місця, щоб лягти. Незважаючи на сильну втому, я не міг заснути: мурахи та комарі не давали спокою. Проте сама вже змога заплющити очі, хоч і не спати, дала мені велике полегшення. Близько четвертої години ранку я повернувся на корвет, щоб написати потрібні листи, не знаходячи ні можливості, ні місця зробити це в моєму новому приміщенні. Подякувавши за всі безкорисливі зроблені мені послуги та попрощавшись з усіма, я зійшов у свою шлюпку й остаточно переїхав на берег. Коли якір корвета показався з води, я наказав Улсону спустити прапора, що маяв над деревом коло самого мису, але, помітивши, що прапор не спускається, я підійшов до Улсона глянути в чому річ і, на подив та обурення, побачив, що в мого слуги, який звичайно так вихвалявся своєю хоробрістю, тремтять руки, очі повнісінькі сліз, і сам він тихо схлипує. Взявши досадливо з його тремтячих рук флаглінь, я сказав, що, поки корвет ще не відплив, він може не зволікаючи повернутись туди на шлюпці, бо далі буде вже пізно. Корвет тим часом виходив з порту Константина, і я сам віддав салют судну, яке відпливало в море. Перше, що спало мені на думку, було таке: тубільці, користуючись відходом величезного димучого страховиська, можуть кожної хвилини наскочити на мою оселю, сплюндрувати хатину та безладно розкидані речі, й що відтепер я покинутий тільки на самого себе, і все дальше залежатиме від моєї енергії, волі та праці. Справді, тільки-но корвет зник за обрієм, як на сусідньому мисі з'явилась юрба папуасів. Вони стрибали й бігали, описуючи кола, їх рухи були схожі на якийсь танок, принаймні всі вони робили той самий рух. Раптом вони спинились і почали дивитись у мій бік: мабуть, помітили російський прапор, що маяв біля моєї хатини. Вони збіглись докупи, поговорили, потім знову повернулися в мій бік, закричали щось і зникли.
Треба було одразу ж заходитися розбирати речі, безладно розкидані в хатині й курені; але від утоми і хвилювань, після двох безсонних ночей я був у вельми гіркому стані: голова йшла обертом, ноги підгиналися, руки погано слухались.
Незабаром прийшов Туй розвідати, чи залишився я, чи ні, але вже не з колишньою доброзичливістю він поглядав на мене; підозріло дивився на мою хатину, хотів увійти в неї, та я жестом і словом «табу» [14] спинив його. Не знаю, що на нього вплинуло — жест чи слово, але він повернувся на своє місце. Туй на мигах питав, чи повернеться корвет, на що я відповів ствердно. Бажаючи позбутись гостя, який заважав мені розбирати речі, я просив його (я знав уже десятків зо два слів) принести кокосових горіхів, подарувавши йому при цьому шматок червоної ганчірки.
Він справді зараз же пішов, але не минуло й години, як повернувся знову з двома хлопчиками й одним дорослим папуасом. Усі вони майже не говорили, зберігаючи дуже серйозний вираз обличчя; навіть маленький хлопчик років семи, дивлячись на нас, був дуже замислений. Туй намагався заснути чи удавав, що спить, пильно стежачи час від часу за моїми рухами, бо я вже, не панькаючись із гістьми, влаштовувався далі в своєму приміщенні. Туй знову обійшов усі міни, підозріло дивлячись на важелі з причепленими каменями та мотузками; здається, вони дуже його цікавили, але він не насмілювався близько підходити до них. Кінець кінцем він попрощався з нами, причому якось дивно кивнув головою назад і щось промовив, чого я, однак, не дочув і не встиг записати (з першого дня знайомства з папуасами я завжди носив у кишені записну книжку, щоб занотовувати при кожній слушній нагоді слова тубільної мови), і пішов.
Близько четвертої години почувся свист, дзвінкий, тягучий, і з-за кущів виступив цілий ряд папуасів із списами, стрілами та всяким дрюччям.
Я вийшов їм назустріч, запрошуючи на мигах підійти ближче. Вони розділилися на дві групи: одна, численніша, поставивши свою зброю коло дерев, наблизилась до мене з кокосами та цукровою тростиною; друга, з шести чоловік, лишилась коло зброї. Це були жителі селища за мисом, яких я бачив сьогодні ранком, коли відходив корвет; це вони тоді стрибали й бігали. До цього селища, яке називають Гумбу, я намагався підійти на шлюпці в перший день приходу «Витязя» до порту Константина. Я подарував їм усякий дріб'язок і відпустив, показавши, що хочу спати.
28 вересня
Місячний вечір був дуже гарний. Поділивши ніч на три вахти, я взяв на себе найважчу — вечірню (від дев'ятої до дванадцятої). Коли опівночі мене змінив Улсон, я внаслідок великої втоми довго не міг заснути, і ніч, незважаючи на всі її чари, видалась мені дуже довгою.
Цей день я відбув, як і перший, розбираючи та розставляючи речі, а це було не так-то вже й просто: речей багато, а місця мало.
Папуаси витягли з моря великі клітки, або коші, подовжньої форми, якими вони рибалять. Бой (кухар) приготував нам тричі їсти і спитав о дев'ятій годині, чи не зварити ще й учетверте трохи рису. Я сьогодні спочивав, нікуди не ходив і поклав собі спати цілу ніч.
29 вересня
Проспав як мертвий, не прокидаючись ні разу. Погода дуже гарна. Цілий день не було й знаку папуасів. Я запропонував моїм людям наслідувати мій приклад, тобто спати ночами, бо дізнався, що вони поділили минулу ніч на чотири вахти. Та вони не схотіли, кажучи, що бояться папуасів. На руках та чолі утворились подушечки від укусів комарів, мурах та інших тварюк. Дивна річ, я далеко менше зазнаю лиха від цієї прикрості, ніж Улсон та Бой, які кожного ранку приходять скаржитися, що комашня не дає їм ночами спокою.
СЕРЕД ДИКУНІВ
30 вересня
Удень я бачив тільки кількох тубільців; здається, все входить у свою колію, після того як прибуття корвета порушило нормальний плин часу. Однак я поклав собі бути обережним у своїх стосунках з тубільцями. В описах цієї раси раз у раз згадують про їхнє зрадництво та хитрощі [15]; поки я не складу про них своєї власної думки, я вважаю за доцільне бути обачним. Вечорами милуюся чудовим освітленням гір.
Після відходу корвета тут панує весь час приємна тиша: майже не чути людського гомону, сварок, лайки тощо, тільки море, вітер та іноді який-небудь птах порушують загальний спокій. Ця зміна середовища дуже сприятливо впливає на мене — я спочиваю. Потім ця рівність температури, краса рослинності, чарівна місцевість — усе це змушує зовсім забути минуле, не думати про майбутнє і тільки милуватися теперішнім. Думати й силкуватись збагнути довколишнє — ось віднині моя мета.
Море з кораловими рифами з одного боку та ліс з тропічною рослинністю з другого, — обидва вони сповнені життя, різноманітності; віддалік гори з химерними обрисами, над горами клубочаться хмари, не менш фантастичні формами.
Прийшов Туй, в якого я взяв урок папуаської мови. Додавши кілька слів до свого лексикона, я якомога точніше записав їх і, залишившись задоволений своїм учителем, подарував йому скриньку з-під сигар, а Улсон дав йому старого капелюха. Туй був захоплений і швидко пішов, немов боячись, щоб ми часом не роздумали та не взяли назад подарованих речей, а може, бажаючи швидше показати нові подарунки своїм одноплемінникам.
Десь через годину показалась юрба тубільців, чоловік з двадцять п'ять; попереду двоє несли на плечах причеплене до бамбукового ціпка порося; ті, що йшли далі, несли на головах посуд, і решта — кокосові горіхи. Туй та багато інших знайомих були в натовпі. Всі ці дарунки тубільці поклали на землю передо мною; потім кожний окремо передав свій подарунок мені до рук. Частина юрби відокремилася від тих, які розташувались навколо мене. Туй пояснив їм те, що встиг уже дізнатись, як користуватись кожною річчю; папуаси дуже зацікавлено розглядали речі, швидко переходячи від одної до другої. Вони мало говорили, поводилися тихо. До драбинки, тобто до дверей моєї хатини, вони не підходили, не знаю, чи то з делікатності, чи від страху. Всі вони знали, як мене звати, і, звертаючись до мене, звали на ім'я. Коло Боя зібрався гурток послухати, як він грає на маленькому залізному інструменті — губній гармонії, дуже поширеній на островах Самоа, на якій Бой грав дуже спритно. Музика справила надзвичайний ефект: папуаси обступили Боя і з помітною зацікавленістю та насолодою прислухались до цієї дитячої музики. Вони дуже зраділи, коли я подарував їм кілька таких гармоній, і зараз же почали вправлятися на новому інструменті. Просидівши близько години, папуаси пішли; прощаючись, вони простягали ліву руку. В багатьох я помітив дуже розвинений елефантіазис.
14
Табу — (слово полінезійське) в дослівному перекладі — особливо позначений. Вживають у розумінні: «гріх», «заборона», «не роби», «не торкайся». Табу поширене переважно серед дикунів Полінезії. Порушення табу каралося смертю. В усякому разі, дикуни вважали, що за порушення табу мала бути тяжка кара.
15
Треба сказати, що згодом, після того як 1874 року Миклухо-Маклай відвідав південно-західний берег Нової Гвінеї, де тамтешні папуаси мали зв'язки з культурними народами, йому стали ясні причини «хитрощів і лукавства» папуасів. Він писав про папуасів таке: «Стосунки протягом багатьох століть найцивілізованіших малайців (малайських торгівців) з папуасами зовсім не мали для папуасів сприятливих наслідків, і навряд чи можна сподіватися, що в майбутньому стосунки папуасів з європейцями, якщо вони обмежаться тільки торговельними стосунками, дадуть кращі наслідки. Малайці дали папуасам Ковіай (назва тієї місцевості) торгівців, зброю та опіум; від європейців вони візьмуть ще резидентів, місіонерів, ром і т. ін., і т. ін.».
Миклухо-Маклай згодом інструктував папуасів того берега, де він жив, щоб вони ховали своїх жінок, коли туди наблизиться якийсь пароплав.