ЯСА - Мушкетик Юрий Михайлович (читать книгу онлайн бесплатно без TXT) 📗
…За кiлька днiв у верхiв'ї рiчки Конки, на старому татарському шляху, званому Муравським, запорожцi дiлили вiйськову здобич. Дiлили порiвну, на всiх — на козакiв i визволених з полону. Сiрко пильнував сам, щоб не обдiлили нiкого — нi досугого дiда, нi сиротини. Хто не мiг чи не хотiв узяти свою частку кiньми, кожухами, килимами, тому вiддавали грiшми. Там же, в зеленiй долинi Конки, пiд вербами прощалися. Козаки повертали до Днiпра, з ними вiдходило з пiвсотнi недавнiх бранцiв, що вирiшили записатись у запорожцi, решта прямувала до Ворскли, аби звiдти, з Полтавщини, розiйтися по домiвках, їм дали проїжджi листи з печатками — хвацький вусатий запорожець з рушницею на плечах був гарантом їхньої недоторканостi. Тi листи, склавши удвоє, вчетверо, ховали до пазух або шапок, а немолодий, з трахомними, в червоних прожилках очима єврей — столяр зробив з вербових патичкiв бiленьку рамку, вправив листа в неї i почепив на шворцi собi на шию.
* * *
"Ясновельможний мосцi хане кримський з многими ордами, близький наш сусiде! Не мислили ми, вiйсько Низове Запорозьке, з вашою ханською милiстю i зо всiм панством кримським у велику неприязнь i вiйну заходити, якби од вас не побачили того початку, який минулої зими ваша ханська милiсть учинив, послухавши дурної ради шаленого й безумного вiзиря Цареградського, а по нiй i неслушного ординанцу найяснiшого й найвельможнiшого султана свого. Прийшли з яничарами його i з численними ордами Кримськими до нас, вiйська Низового Запорозького, нiчною порою приступивши близько до Сiчi нашої i знявши сторожу нашу, що стояла за Сiччю, заслав був у Сiч п'ятнадцять тисяч яничарiв, наказавши їм (чого в стид було чинити — не по — кавалерському) всiх нас, молодцiв вiйська Запорозького, сонних, що не сподiвалися жодної бiди, вибити й видушити. I кучку нашу сiчову з фундаменту вивернути i розорити; а сам з ордами бiля Сiчi став, аби й духу молодцiв наших, якi втiкали б, не випустити. Тiльки той намiр i замисел Христос — бог наш премилосерднiйший повернув нам на добро, бiду i упадок наш тодiшнiй повернув на упадок i бiду голiв яничар турецьких; про що сам, ваша ханська мосць, добре вiдаєш. Якого злого замислу вашого i недишкрецiї (яко вiд тих людей, якi рицарським промислом бавляться i правду в собi заховати люблять) нiколи не сподiвалися на себе, так i потрiбної обережностi i до дання вiдпору готовностi не мали: тiльки господь — бог спаситель зберiг i захистив нас вiд напастi вашої i крайнього упадку нашого. Цей учинок ваш вельми зневажив нас, вiйсько Запорозьке, i принiс нам немалу шкоду, отож i ми, прикладом древнiх предкiв i братiї нашої, мусимо постаратися око за око вашiй ханськiй мосцi i всьому панству Кримському свою зневагу i образу вiдплатити i помститися, але явно, а не таємно, по — рицарському, а не так, як вчинили з нами ви; i бог серцевидець при нашiй правдi лiпше нам допомагав гостювати в панствi вашому Кримському, нiж вам бiля кучки нашої сiчової.
I якщо та гостина наша в панствi вашому показалася недиш — кретною, то так воно i є: бо козаки, яко не одної матерi дiти, так i не одного суть норову, однi направо, другiї — налiво, а третi — прямо стрiляли, то тiльки добре, що не минали цiль; та й недишкрецiї тiєї од вас навчилися, а не самi вимислили, бо i в Криму ваша ханська мосць, не прийнявши нас за гостей i добрих кавалерiв, поспiшив було з ордами своїми сильними до Сиваша, до тої переправи, котрою ми увiйшли в панство ваше, де, стоячи, хотiли нашого повернення дiждатися i там нас поглинути, на переправу не пустити, але й тут намiр ваш судьбами всемогущего бога нашого вспак перемiнився, а нам милiсть божа при нашiй правдi допомогла i торжествувати над вами дозволила, в якому торжествi й потурбували вашу ханську милiсть, а коли з нашого боку щось видалося недишкретне, то мусиш, ваша ханська милiсть, в тому нас вибачити, зважаючи на те, що завжди недишкрецiя платиться недишкрецiєю. Подiбне й не снилося вашiй ханськiй мосцi, щоб вiйсько наше Низове Запорозьке в малiй i вельми щуплiй кiлькостi осмiлилось i одважилось на знамените й багатолюдне панство Кримське воювати й наступати; того б i не було (не через боязнь, але через давню з Кримом сусiдську приязнь), якби зi сторони вашої не подана була оказiя i причина до неприязнi i вiйни з нами, вiйськом Низовим Запорозьким. Не важся, ваша ханська мосць, мати (як приказують) поля за бовдур i нами, вiйськом Запорозьким, легковажити, а вiйною на нас надалi наступати: якщо то буде iнакше, то i ми, — взаємно, в бiльшiй уже силi вiйська нашого i з кращою до вiйни готовнiстю не через Сивашську переправу, а через Перекоп, виламавши i вiдчинивши собi в нiм ворота, певний — бо до того маємо спосiб, — завiтаємо в панство Кримське i доти з нього не вийдемо, доки при всесильнiй допомозi божiй бажаного намiру нашого не побачимо сповнення. Бо одважнi кавалери i мужнi вiйська Запорозького вождi, предки i славнi антецесори нашi здавна на Крим i царство Турецьке морем i землею воювали… (якщо цьому ваша ханська мосць не вiрить, то звели в своїх Кримських та Константинопольських лiтописних книгах писарям своїм пошукати, певне, знайдеш; а ще бiльше — здамося на лiтописи грецькi, римськi i польськi, де ясно проголошена немеркнуча слгва козацька i похвальнi дiла вiйськовi вiйська Запорозького), то й нам, їхнiм нащадкам, хто заборонить iти тим же похвальним предкiв наших шляхом? Так, не бажаємо ми, вiйсько Низове Запорозьке, з вашою ханською милiстю i зо всiм панством Кримським воювати i бути в гнiвi, проте якщо знову побачимо зачин ваш до вiйни, то й ми навзаєм воювати панство Кримське не побоїмося. Якщо ж з охочих молодцiв чамбули вашi i нашi, по розлеглих i диких степах гуляючи, сходитимуться й битимуться, того нам i вам до зачинання великої вiйни ставати не треба.
Не ширячи листа нашого до вашої ханської мосцi… те все висловивши, зичимо вашiй ханськiй мосцi доброго здоров'я i щасливого благополуччя.
Писано в Сiчi Запорозькiй року 1675, сентемврiя мiсяця, 23 дня.
Вашої ясної вельможної ханської мосцi зичливi приятелi Iван Сiрко, отаман кошовий,
з усiм вiйська Низового Запорозького товариством".
РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ
Гарно мандрується Сироватцi з сiчовими чумаками, з веселим отаманом Драгожилом. Тiльки тут, на високому чумацькому возi, Мокiй Сироватка зрозумiв, яка велика земля i яке безконечно високе небо, яка похаплива й клопiтка проти них людська душа i як їй не вистачає спокою та волi. Багато йому передумалося, пересiялось у пам'ятi за цi днi, часом те, що колись мав за зерно, виявилося згонинами, а те, що мав за одвiйки, — зерном. По — iншому тече в дорозi думка, iнакше приймає в себе свiт душа. Думка йде врiвень з воловою стопою i з жайвороновою пiснею, що, мовби iавiчно, повисла в небi. Й довшає свiт, i ширшає, розпросторюється. Нiхто не знає так, як чумаки, неба, хiба, може, мореплавцi, нiхто не перемiряв стiльки землi, нiкого так не вi гають по селах молодицi та дiги, нi на кого не налаштовано по байраках стiльки засiдок. А ще нiхто не знає стiльки пiсень, як чумаки, а надто чумацький ватаг Семен Драгожил. Не випускає Семен з рук бандури, в нього навiть поли веселiше йдуть пiд пiсню. Неначе святий, сидить, пiдiбгавши пiд себе ноги, в передку воза Драгожил, i легкий вiтер ворушить його пишнi, розчесанi на два потiчки вуса. Тiльки коли — не — коли мацне себе по животу, чи не згубив широкого череса, в якому грошi на всi довгi милi в татарськiй землi — за переправи i за водопої — мостове, поромне, криничне, а також за пашу, а основне — плата за сiль, золотiї й срiбнiї таляри. Та як може згубити, почуває ту вагу повсякчас, й черес той можна зняти, тiльки порiшивши отамана. А порiшити його нелегко.
А степ — зелений та буйний, аж спiває серце. Встане з?за моря, з того краю землi, сонце, й заiскрить вiн росами, й ударять у срiбнi литаври жайворони, i настане така краса та благодать, аж страшно стає, що люди не бачать її — толочать кiньми i поливають кров'ю, що їм просто нiколи за своїми клопотами натiшитися божими щедротами. Iдуть, ремигають воли, їхнi тiнi, неначе гори, пливуть по травi. Валка чималенька — шiсть батових, шiстдесят одна пара волiв, одна батова — Драгожилова, через те має пiдпомiчника. Iдуть веселi чумаки, вони спивають степ, як церковне вино, а ще ж їм радiсно, бо каймакам перекопський написав, що "сiль цього року сiла добре, води й трави на путi багато", що розбiйнi ватаги виловлено всi, й чумакам у дорозi нiчого не загрожує, i що подарує каймакам [29]першiй валцi два вози солi безкоштовно. А їхня валка йде перша, чумаки вже впевнилися в цьому, й мажi їхнi четвероволовi котяться швидко, и гребла для солi на мажах новi, i отаман мудрий та веселий. I спiвають вони влад, славлять пiснею день.
