Золотий Ра - Білик Іван Іванович (книги онлайн без регистрации txt) 📗
Кара спостигла згодом обох спартіатських царів.
Незабаром після втечі Демарата стало відомо, що піфію Періаллу руками дельфійця Кобона підкупив цар Клеомен. Клеомен утік до Фессалії й остаточно стратився розуму, хоча йому змалку бракувало клепки в голові. Незабаром після повернення до Спарти родичі закували божевільного царя в колоду, але він порізав себе кинджалом до кісток і помер.
Левтіхіда караюча рука Феміди наздогнала пізніше.
Ведучи спартанців на війну, він за грубі гроші продався ворогам Спарти. Його спіймали на гарячому саме в ту мить, коли він ховав одержаний за зраду мішок із золотом.
А колишній спартанський цар Демарат, якого оголосили державним зрадником і проклинали по всіх святилищах, так більше й не повернувся в рідні краї. Але одного разу він прислав у Спарту навощену дощечку для писання. Дощечка пішла від рук до рук. На ній не було написано жодного слова. Що хотів сказати своїм дивним дарунком той дивак Демарат?
Це вже діялося після безглуздої смерті Клеомена. Розгадала таємницю Клеоменова донька Горго, дружина багато молодшого Клеоменового брата Леоніда, який став замість брата другим спартанським царем. Горго несподівано для всіх здогадалася, що з дощечки треба зішкребти віск. І коли його зішкребли й глянули, то побачили кілька чітко надряпаних слів: Демарат попереджав своїх співвітчизників про намір Дарієвого сина Ксеркса захопити Елладу. Похід мав початися з наступної весни.
ЛІДІЙЦІ
Цар і мечник
Цар лідійський Кандавл дивився на хіоських дівчат-рабинь, лежачи бока на м'якому крабаті, аж поки непомітно задрімав. Прокинувся ж від того, що перестав грати флейтист. Очі царя були сонно примружені, наче він спав, однак то його давня звичка, за останні півроку Гіг уже вивчив поводження й цього царя. Зараз випростає з-під себе руку й поляскає в долоні, подумав Гіг, а Кандавл і справді випростав руку й тричі ляснув. Цар був молодий, але вже добре лисий, чоловіки з роду Гераклідів рано лисіли й рано ставали гладкі. Покійний батько Кандавла Мірс останніми роками вже не вміщувався на цьому крабаті. Цар наче вгадав Гігову думку й провів вільною рукою по вусах та бороді, немов стираючи з них усмішку.
— Боги не створили нічого досконалішого за жінку, — сказав він, а тоді спробував приховати висле черевце згинками хітона. — Багато лежу, — вже не витирав він вусів та бороди й звісив босі ноги додолу. Для досі не видимого раба за дверима то був знак — раб убіг до світлиці й узув царя в сандалії. — Ти, друже Гігу, не згоден зі мною, — глянув на нього цар через плече. — Може, тому, що ти старший. Що найдужче хвилює людину твоїх літ? — Гіг і цього разу не озвався, й Кандавл запитав: — Про що ти думаєш у цю хвилину? Тільки будь щирий із своїм царем!
— Думаю про Фрігію, — неохоче відгукнувся Гіг. Це могло зіпсувати настрій цареві, але цар знав, що кепський настрій погіршує здоров'я, й знову перевів усе на жінок.
— Погано, що ми маємо право дивитися на рабинь та родичок, а не дозволено нам бачити чужих жінок і дівчат. Це надзвичайно збіднює життя людини.
— Кожен мусить пасти свою вівцю. — То, либонь, було якесь прислів'я, проте воно не взяло Кандавла за живе, а Гігові раптом захотілося чимось упекти й розбуркати цю людину. — Тим і добрий закон, що придуманий не нами.
Тепер він дечого досяг, молодий цар принаймні заходився теліпати ногою під крабатом.
— А що ти думав про Фрігію? — згодом спитав він.
— Надходить час кровної дані...
— Не суши собі голову, — сказав цар. — Якби я був мечником, як ото ти, я б ніколи не думав про такі дурощі.
Але про ці «дурощі» намагався не думати й він, цар. Володар Великої Фрігії Гордій щороку вимагав од підвладного лідійського царя п'ятсот хлопчиків. Гіга розбирала лють.
— Як я можу не думати про Фрігію, — щонайстриманіше мовив він, — коли цього року надійшла моя черга віддати сина цареві Гордію!
— Євнухи потрібні всім, — примирливо глянув на нього знизу вгору цар і ніяково посміхнувся.
Гігові кортіло ляснути його по щоках: а якби тобі довелося віддавати на звалашення власного сина? Але Кандавл іще не мав дітей, та й царських синів у криваву данину не брали, до того ж Гіг і так надто багато собі дозволяв. Цар Кандавл ще ніяковіше посміхнувся, тоді спробував перевести розмову на хіоських рабинь, які збилися в одному кутку й чекали, що далі накаже цар. Невільниці були в півпрозорих вавілонських туніках, які трималися лише на лівому плечі, щоб не спутувати танцівницям рухів. Кандавл намагався зумисне думати лише про вроду танцівниць, але Гігові таки пощастило остаточно зіпсувати цареві настрій, і в голову бгалися всіляки незвичні думки, яким Кандавл намагався ніколи не піддаватись.
— А де подівся флейтист? — глянув він на невільниць. Жодна не відповіла, й цар нарешті роздратовано махнув до них рукою, щоб ішли собі геть.
Гіга це неабияк здивувало. В Кандавла був розмірений хід щоденного життя. Він прокидався пізно, коли цариці Людани в покоях давно вже не було, потім довго вмивався й ще довше снідав, обов'язково з вином, хоч і втричі розведеним, а потім велів привести до цієї ж таки їдальні співачок і танцівниць. Розваги тривали до самого обіду. Часом Кандавл походжав серед легко вбраних дівчат, ледь проводячи долонями по їхніх туніках, легших за зефір, часом дивився чи слухав просто з м'якого крабата, спершись на один лікоть і зволожуючи губи нерозведеним вином.
Було ще дуже далеко до обіду, але цар Кандавл уже натішився плавними рухами грецьких рабинь, а співачок взагалі не покликав. Та й Гіга надто довго тримав при собі, хоча цього мечника щодня після царевого сніданку кликала до тронної світлиці Людана. Сьогодні порушився давно усталений хід речей.
Кандавла щось непокоїло, якісь невиразні передчуття, схожі на образ темної хмари на голубому небі. Покійний батько сказав би так: погане травлення й гіркі соки в шлунку.
Цар нарешті дозволив Гігові сходити до вартівні й бути певний час там, а сам подався через темні сіни на жіночу половину палацу.
Вартівня тяглася попід муром акрополя від наріжної вежі до воріт, зирячи на царський палац багатьма заґратованими віконцями, а дах її водночас правив і за оборонний поміст. Усередині довжелезного приміщення попід обома стінами тяглися нари, де спали царські мечники та нічні сторожі. Зараз у вартівні було досить гамірно, та коли на порозі з'явився Гіг, стало незвично тихо. Гіга щоразу бентежило таке ставлення товаришів. У вартівні готувалася змова проти Кандавла, а його, Гіга, всі вважали вірником царя. Їхня недовіра бентежила, ображала, але часом і тішила. Гіг зроду не звів би меча на свого, але не посягнув би також і на життя Кандавла, якого близько знав ще з юнацьких літ. Цар із Кандавла вийшов справді нікчемний, але хто міг би назвати в роду Гераклідів путнього царя? Кандавл принаймні був доброю людиною, а яким зробиться на престолі отой його брат від іншої матері Здан? Сторожа акрополя та мечники царя мали надії на Здана.
Гіг здебільшого ночував у сінях Кандавлових світлиць, але мав місце й на нарах у вартівні. Сьогодні він не міг витримати й півгодини серед товаришів, повітря в приміщенні нечутно бриніло, мов перед грозою, й коли незабаром прибіг раб від царя, Гіг навіть зрадів і пішов до палацу.
Була передобідня пора, дуже напружений і відповідальний час для всіх мешканців дому Кандавла, й це знав кожен мешканець столиці країни — Сард. Кандавл саме приносив жертву Великій Матері безсмертних і смертних, тож лише кивнув Гігові од вівтаря, а коли в накуреній світлиці потягло міцним духом червоного вина та паленого ладану, важко став навколішки й торкнувся підлоги видовженим лисиною чолом, вихнувши вгору товстим задом. Гіг теж віддав богині шану чолом і пружно підвівся з колін, а потім, утішений цією пружністю, не звертаючи уваги на рабів та жриць, які прибирали після божої відправи, подався без додаткових припросин за царем. Гіг дивився в півтемряві сіней на дебелий Кандавлів карк і намагавсь уявити, як цар поведеться в свою останню мить, котра невблаганно наближалась, і в душу закрадався небажаний жаль. Те почуття було справді небажане й вороже Гігові, бо вдома в нього залишився малий синок, доля якого залежала від життя й смерті цього слабовільного молодого володаря. А зведений Кандавлів брат обіцяв скасувати виплачувану фрігійському цареві кровну дань.
