Печера ідей - Сомоса Хосе Карлос (книги онлайн без регистрации txt, fb2) 📗

Вони дивилися на тебе.*

__________

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— І що сталося з тим чоловіком?

— Збожеволів, — у хащах Кранторової бороди його губи розтяглися у гострій, вигнутій посмішці. — Це було жахливо: тільки-но йому починало здаватися, що ось він, головний ключ, коли до рук йому потрапляв ще один, геть інакший, а потім ще один, і ще один… Урешті-решт, стратившись глузду, він кинув переклад і втік із дому. Кілька днів він блукав по лісу, наче сліпий птах, доки його не загризли дикі звірі*, — Крантор опустив погляд на малесеньке створіння, що несамовито борсалося в його руці, і знову всміхнувся. — Це моя осторога всім, хто затято шукає приховані ключі: вважайте! Не покладайтеся надто на силу своїх крил, бо ж не зчуєтеся, як летітимете наосліп… — м’яко, мало не з ніжністю гострий ніготь великого пальця наблизився до голівки, що стриміла зі стуленої долоні.

__________

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Страждання крихітної пташки були жахливі — її писк прозвучав наче зойк дитини, яку мордують під землею.

Геракл спокійно надпив вина.

Закінчивши, Крантор поклав пташину на стіл тим рухом, яким гравець у петею [48] ходить своїм камінцем.

— Це моя осторога, — повторив він.

Пташка була ще жива, але несамовито смикалася й пищала. Вона двічі незграбно коротко підстрибнула на лапках й затрясла голівкою, розбризкуючи навсібіч яскраві червонясті краплини.

Ласий на смаколики Геракл узяв із миски ще одну інжирину.

Крантор споглядав криваве сіпання пташини, примруживши очі, немовби розмірковував про щось не надто важливе.

— Гарний захід, — розглядаючи обрій, дещо знуджено мовив Геракл. Крантор кивнув на знак згоди.

Пташка раптом злетіла — важко, наче кинутий камінь, — і вдарилася просто об дерево поблизу. Лишивши на стовбурі багряний слід, вона запищала, а тоді підлетіла, вдаряючись об нижнє гілля. Упавши додолу, знову спробувала здійнятися, тільки для того, щоби знов упасти, лишаючи за собою криваву гірлянду, що тяглася з порожніх очниць. Пташка ще кілька разів марно підстрибнула, а тоді покотилася по траві й затихла, чекаючи смерті й бажаючи її.

Геракл, позіхнувши, додав.

— І не надто холодно.*

__________

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Ураз Крантор підвівся з ложа, немовби вважаючи розмову завершеною, і сказав:

— Сфінкс пожирав тих, хто відповідав на його запитання неправильно. Але знаєш, що найжахливіше, Геракле? Найжахливіше те, що Сфінкс мав крила. Одного дня він здійнявся в повітря і щез. Відтоді люди зазнають набагато гірших мук, ніж раніше, коли нас міг з’їсти Сфінкс: тепер ми не знаємо, чи наші відповіді правильні, — він пригладив величезним ручищем бороду й усміхнувся. — Дякую тобі за вечерю й за гостинність, Геракле Понторе. Гадаю, ми ще матимемо нагоду побачитися, перш ніж я знову покину Афіни.

— Сподіваюся на це, — відказав Геракл.

Чоловік і пес рушили через садок до виходу.**

__________

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Діагор прийшов на домовлене місце, коли споночіло. Як він і гадав, довелося ще зачекати. Утім, він був удячний розгаднику, що той хоча б вибрав місце не таке велелюдне, як минулого разу: цього вечора вони мали зустрітися на самітному розі за ятками метеків, навпроти вуличок, що вели до районів Колліт і Меліта, далеко від поглядів юрби, буйні веселощі якої долинали насамперед з агори дещо гучніше, ніж того хотілося б філософові. Ніч була холодна й примхливо імлиста, непроникна для ока; вряди-годи темний спокій вулиць колошкав хитливою ходою котрийсь п’яничка; зі смолоскипами та кийками в руках, завжди по двоє і більше, туди-сюди сновигали службовці астиномії; проходили й гуртики воїнів, що верталися після варти на тому чи тому релігійному дійстві. Діагор не дивився ні на кого, і ніхто не дивився на нього. А втім, один чоловік таки підійшов: невисокий на зріст, він із головою був закутаний у пошарпаний плащ, зі складок якого обережно вислизнула схожа на журавлину лапу кощава й довга рука з простягнутою долонею.

— Заради Арея-войовника, — прокаркав кручий голос. — Я двадцять років служив у афінському війську, воював на Сицилії і втратив ліву руку. І що рідні Афіни зробили для мене? Викинули на вулицю, щоб я, наче собака, шукав недогризені маслаки. Добрий громадянине, вияви більше милосердя, ніж наші можновладці!..

Діагор з гідністю дістав із кишені плаща кілька оболів.

— Нехай літа твої будуть довгі, як у напівбогів! — подякував йому жебрак і подався геть.

Майже відразу Діагор почув, як його хтось кличе. На початку однієї з вуличок видніла облямована місячним сяйвом опасиста постать розгадника таємниць.

— Ходімо, — сказав Геракл.

Вони рушили, мовчки заглиблюючись у квартал Меліта.

— Куди ти мене ведеш? — запитав Діагор.

— Хочу тобі дещо показати.

— Ти дізнався щось нове?

— Гадаю, я дізнався все.

Геракл, як завжди, був скупий на пояснення, але Діагорові здалося, що він почув у розгадниковому голосі напруження, причини якого не розумів. «Мабуть, мене чекають погані новини», — подумав філософ.

— Скажи принаймні, чи Анфіс та Евней причетні якось до цього.

— Потерпи трохи. Невдовзі ти сам мені це скажеш.

Вони минули темну вулицю ковалів, де купчилися кузні, зачинені о цій пізній годині; лишили позаду Підейські лазні й невеличке Гефестове святилище; протиснулися таким вузьким провулком, що раб, який ішов назустріч, несучи на плечах жердину з двома амфорами, змушений був зачекати, поки вони пройдуть; перетнули невеличкий майдан, названий на честь героя Мелампа, і місяць був їм за провідника, коли вони спускалися узвозом поміж стаєнь і пробиралися в густій пітьмі вулицею чинбарів. Діагор, який досі не звик до цих мовчазних прогулянок, промовив: