Золотий Ра - Білик Іван Іванович (книги онлайн без регистрации txt) 📗
— Що тобі сказав тарантський архонт? — спитав Аріона купець Олімпій. — Ти повинен сказати нам про задуми корінфського тирана та його лакиз.
— Я поклявся вівтарем Зевса, — мовив Аріон. — Мені ліпше вмерти.
— Вмирати нікому не хочеться, — скривився купець. — А ти вільним ніколи не станеш. Ти народився бути рабом, я відданішого раба зроду не бачив!
— Я клявся іменем Зевса, — тихо, але вперто повторив Аріон.
— Підступнішої й жорстокішої людини, ніж Періандр, світ не бачив! — спересердя ляснув канчуком по лаві купець.
На очах в Аріона забриніли сльози.
— Мені належало подумати про це раніше, — хрипко прорипів він. — А тепер я вже поклявся Громовержцем.
— Ти жив рабом і помреш рабом!
— Ви мене вб'єте, я знаю, я ж у вашій волі! Зберегти золото й срібло Періандра не маю сил, але в іншому ви не владні наді мною. Добре, я помру...
Зефір прокинувся в ту мить, коли бойовий віз Фаетона занурився в море по самі ступиці.
— Піднімай вітрило й розвертай корабель на схід! — гукнув до керманича купець Олімпій і знову спинився поряд з Аріоном.
— Ми не вб'ємо тебе, якщо ти не викажеш нас Періандрові. Й найкраще для тебе було б кудись утекти.
— Я клявся над вівтарем Зевса. Бог до п'ятого коліна прокляне мій рід.
— Якого ти ще прокляття злякався? Ти й твої діти й так раби.
— Рабами нас поробили люди, а ганьбою кожен себе вкриває сам. Раб — теж людина й має свою гідність.
— Усю твою гідність висотала рабська покора... — Купець Олімпій подався був на корму, та знову підскочив і торсонув Аріона за плечі: — Не штовхай мене на гріх, я не хочу твоєї смерті, ти великий кіфаред, хоча й раб. Я відвезу тебе на Хіос або до Мілета, бо ти такий дурний, що зразу ж полізеш сповідатися перед Періандром. І згубиш нас, адже ми вже перед тобою відкрились!
— Не везіть мене нікуди, — попросивсь Аріон. — Якщо я не повернуся до Корінфа, Періандр уважатиме мене за зрадника та клятволама й повбиває моїх дітей.
— Хай же на мене впаде прокляття Ериній, коли я не хотів тебе врятувати! — знявши руки до неба, заволав купець.
Море стало вже зовсім чорне, з трохи яснішого заходу дмухав тугий теплий Зефір, а в просмолені насади хлюпала дзвінка хвиля. На вечерю веслярам дали по коржеві та жмені в'ялених солоних оливок, потому всі почали лаштуватися до сну. Аріон пройшов поміж веслярами на корму й спитав у навтілів:
— Кіфари немає ні в кого з вас? — У відповідь почулося тільки глухе сопіння, й Аріон проказав: — Хочу перед смертю заспівати...
— Ти так і не передумав? — озвався з темряви купець, а котрийсь із його людей почав умовляти Аріона відкинутись од Періандра або ж поїхати з ними на Хіос. Аріон глухим голосом мовив: — На кораблі, певен я, є кіфара... Я не можу порушити присягу й не хочу нашкодити вам, бо ви справедливо боретеся з Періандром... О, коли б я не присягнув тоді над Зевсовим вівтарем!.. Усе було б по-іншому!
Хтось мовчки простяг йому невидиму в темряві кіфару, Аріон торкнув пучками напнуте чутливе семиструння й поміж поснулими веслярами повернувся на ніс корабля.
Люди купця Олімпія збуджено вимахували руками, Аріон їх не чув, але на тлі яснішого закрайка заходу добре бачив. Од насування невідворотного та з гострого жалю до себе йому щеміло в очах, він одвернувся на схід і спробував побачити в темряві ту невидиму риску, де мали сходитися небо й вода.
Хвиля дужчала й дужчала. Аріон дослухався до її плескоту й завивання вітру в снастях, нижня перекладина вітрила порипувала в нього над самою головою, а він сидів під насадом і несвідомо блукав пальцями по струнах. Якийсь демон засів у нього в грудях і роздирав їх на шматки, тоді підкотився під саме горло, й Аріон не відразу збагнув, що ганяє струни пальцями й співає пісню. А далі знову мовби поринув у якісь голубі високості й забув про все. Йому тільки ставало чимраз важче дихати. Коли б він озирнувся в бік лав з веслярами та корми, побачив би Олімпія, всіх його навтілів, які боялися дихнути, поприлипавши до перекладини з вітрилом, щогли та лав. Кожен з них наслухався про славу корінфського співака-кіфареда, а чули оце вперше в житті.
Від хвилювання в них дибилось волосся, й, коли не стало чути голосу струн, вони ще довго нишкнули в солоній темряві, а потім зо дві години перехилялися через насади корабля й гукали Аріона, та він більше нічого не чув...
Коли ж ізнову набув здатності бачити й чути, він побачив довжелезне, гаптоване золотом срібне рядно, в кінці якого лежав надщерблений місяць, а хтось тримав його, Аріона, за широкі рукави лляного хітона й тяг уздовж того рядна. Голова Аріона трималася над водою, він тремтів од холоду та якогось незнайомого бридкого відчуття. Певно, його нудило. Потім Аріон мовби заснув, уколисаний дзюркотанням води навколо, але разом з тим бачив якісь тіні під собою та побіч у воді, хтось поряд часом дихав і посвистував.
А потім Аріон човгнув п'ятами по кам'янистому дні, й незабаром йому здалося, що поряд із ним більше нікого нема. Передужавши біль і слабість у закляклих від холоду та вимокання членах, він перевернувся горілиць і побачив ясну смугу піску. Аріон порачкував до тієї смуги, що уявлялася йому живим життям, і коли врешті дорачкував і припав до нього всім своїм змученим тілом, почав надсилу пригадувати, хто він і чому лежить на цьому піску.
Аріона за два дні доправили до Корінфа, та бідолаху не полишало відчуття, нібито тієї ночі його несли на собі дельфіни.
Тиран Періандр вислухав його незв'язну розповідь і сказав:
— Якесь божество застерігало мене тобі довіритись. Ти те золото й срібло просто сховав. За нього можна викупитися з неволі й стати найбільшим багатієм Корінфа. Я тебе гноїтиму в ямі до того дня, поки скажеш мені всю правду.
Він звелів шмагати Аріона бичачими жилами до півсмерті й потім кинути в мокру яму з тисячами жаб: то була в'язниця для найзапекліших супротивників Періандра, які за тиждень умирали там, божеволіли або ж схилялися перед тираном.
За час відсутності Аріона пішли балачки, нібито лідійський цар Аліатт відклав похід на Корінф до наступного літа, й Періандр відчув під ногами твердіший грунт. Аріон же шкодував про своє дивне порятування, та менш як за тиждень його несподівано витягли з ями на білий світ.
— Стань отам за параваном і слухай, — сказав Періандр, коли кіфареда привели до його світлиці.
А незабаром туди ввійшов купець Олімпій з кількома своїми людьми. Вони з півгодини розмовляли про всякі речі, тоді Періандр мовби між іншим запитав:
— Чи не стрічав ти там випадково мого кіфареда? Я послав його на тиждень, а вже два!
— Не довелося бачити, тиране.
— А тамтешній архонт нічого для мене не передавав?
— Архонта я бачив, — розважливо відповів купець, — але він нічого не передавав і не переказував.
Періандр одійшов до паравану й рвучко відсунув його вбік:
— А цю людину ви знаєте?
Олімпій розгубився тільки на коротку мить.
— Хто ж не знає кіфареда Аріона! А чому ти про нього питав?
Періандр повторив купцеві обвинувачення кіфареда, але той усе заперечив і оком не змигнув. Тиран люто глянув на Аріона:
— Хто ж бреше — він чи ти?
— Ти дужче довіряєш улюбленому рабові! — з обуренням вигукнув купець, грюкнувши об мармурову підлогу химерно змережаним ціпком з молодого ясена: — Якщо твій раб скаже, що й цей ціпок належить йому, ти й у це повіриш?!
Аріон раптом згадав квапливі слова тарантського архонта й закричав:
— Періандре!.. Візьми в руки той ціпок!.. — І коли тиран простяг правицю до Олімпія, той з удаваним сміхом подав йому свій ціпок. — А тепер відкрути булавицю. — Аріон від хвилювання аж тремтів, мало не рвучи
на собі вивоженого в ямі смердючого хітона. Періандр відкрутив булавицю ціпка й дістав звідти скручений дудочкою лист, а потім нараз перехилив ціпок і заходився витрушувати з нього коштовне каміння. Проти цих кривавців, смарагдів та чистісінької води адамантів оте забране Олімпієм срібло-золото було нікчемною краплею в цілому піфосі вина. І все-таки Періандр не звелів сторожі схопити Олімпія. Тиран урешті знайшов спільну мову з найбагатшим купцем ахейських Патр. Зате Аріон так і помер невільником, бо талановитий кіфаред коштував на ринку не п'ять і не десять мін, як пересічний технітар або пекар, а часом тяг на п'ятдесят мін і навіть цілий талант. Аріон же взагалі не мав собі рівних у мистецтві, а хто відмовиться мати митцем раба?
