Три мушкетери - Дюма Александр (список книг TXT) 📗
— Не дивно, що цей молодик злякався м'яча, — адже це, безперечно, учень мушкетерів.
Д'Артаньян обернувся так рвучко, ніби його вжалила гадюка, і обпік гвардійця лютим поглядом.
— До біса! — провадив той, хвацько підкручуючи вуса. — Дивіться на мене, скільки вам заманеться, мій юний добродію; я сказав те, що сказав.
— Оскільки ваші слова занадто прозорі, щоб їх пояснювати, — стиха відповів Д'Артаньян, — то я прошу вас вийти за мною.
— Коли саме? — так само зухвало спитав гвардієць.
— Негайно, як ваша ласка.
— І ви, звичайно, знаєте, хто я?
— Ні, зовсім не знаю і не бажаю знати.
— Шкода! Коли б ви знали моє ім'я, то, можливо, не так поспішали б.
— Як же вас звати?
— Бернажу, до ваших послуг.
— Ну що ж, пане Бернажу, — спокійно відповів Д'Артаньян, — я чекатиму на вас біля дверей.
— Ідіть вперед, добродію, я рушаю за вами.
— Тільки не дуже поспішайте, пане, щоб часом не помітили, як ми виходимо разом; ви ж розумієте: зайві свідки в нашій справі зовсім ні до чого.
— Гаразд, — мовив гвардієць, здивований тим, що його ім'я не справило ніякого враження на юнака.
Справді, ім'я Бернажу знали всі, крім хіба що Д'Артаньяна; Це був один з тих забіяк, без яких не обходиться жодна сутичка, — а сутички відбувалися тоді щодня, незважаючи на численні заборони короля та кардинала.
Портос і Араміс так захопилися грою, а Атос з такою увагою стежив за нею, що мушкетери навіть не помітили, коли їхній юний товариш вийшов і став біля дверей, чекаючи гвардійця його високопреосвященства.
За хвилину вийшов і той. А що Д'Артаньян, поспішаючи на аудієнцію, призначену опівдні, не міг гаяти часу, то він озирнувся довкола і, побачивши, що вулиця безлюдна, одразу ж приступив до справи.
— Слово честі, — сказав він супротивникові, — вам пощастило, хоч ви і зветесь Бернажу, що маєте справу тільки з учнем мушкетерів; проте можете не сумніватись — я битимусь якнайстаранніше. Захищайтеся!
— Але, здається мені, місце обрано досить невдало, — зауважив гвардієць. — Нам буде зручніше битися десь за Сен-Жерменським абатством або на Пре-о-Клері.
— Слушно кажете, — відповів Д'Артаньян. — Але, на жаль, я не маю часу — рівно опівдні мені призначено побачення. Тож захищайтеся, добродію, захищайтеся!
Бернажу був не з тих, кому треба двічі це повторювати. В ту ж мить шпага блиснула в його руці, і він кинувся на супротивника, якого, зважаючи на його молодість, сподівався злякати.
Та Д'Артаньян уже пройшов напередодні гарну науку й, захоплений учорашньою перемогою та сповнений віри в своє майбутнє щастя, вирішив не відступати ні на крок: шпаги, задзвенівши, схрестилися. Д'Артаньян упевнено відбив перший удар, і його супротивник змушений був відступити. Скориставшись з того, що при цьому рухові шпага Бернажу відхилилася вбік, Д'Артаньян вивільнив свою шпагу, кинувся вперед і вколов гвардійця в плече. В ту ж мить Д'Артаньян відступив на крок назад і підняв шпагу; та Бернажу гукнув, що це дрібниця, і, розлючено кинувшись на юнака, сам же й наразився на його шпагу. А що гвардієць не впав і не визнавав себе переможеним, а тільки відступав до будинку пана де Ля Тремуйля, серед слуг якого мав родича, то Д'Артаньян, не відаючи, наскільки небезпечна рана супротивника, став його переслідувати і, безперечно, добив би Бернажу третім ударом, якби гомін, що зчинився на вулиці, не долинув до приміщення, де грали в м'яч, і двоє друзів гвардійця, котрі чули, як він обмінявся кількома словами з Д'Артаньяном, ще й бачили, як після цього вони обоє вийшли на вулицю, не поспішили зі шпагами в руках з грального дому й не напали на переможця. Проте й Атос, Портос та Араміс теж хутко з'явилися на порозі, кинулись на гвардійців і примусили їх обернутися. Аж тут Бернажу впав; збагнувши, що їх тільки двоє проти чотирьох, гвардійці заволали:
— До нас, прибічники де Ля Тремуйля!
Коли ті, хто був в особняку, почули цей крик, вони вискочили на вулицю й напали на чотирьох друзів. А ті, в свою чергу, закричали: — До нас, мушкетери!
На цей заклик завжди відгукувалися; всі знали, що мушкетери — вороги його високопреосвященства, і любили їх за ненависть до кардинала. Ось чому гвардійці всіх полків, які не належали, за влучним виразом Араміса, «червоному герцогу», ставали в таких випадках на бік мушкетерів короля. З трьох гвардійців роти пана Дезессара, які саме проходили по вулиці, двоє кинулись на допомогу чотирьом товаришам, а третій побіг до будинку пана де Тревіля, гукаючи:
— До нас, мушкетери, до нас!
Як і завжди, в будинку пана де Тревіля було повно солдатів його полку, що поспішили на допомогу товаришам; почалася бійка, але сила була тепер на боці мушкетерів: гвардійці кардинала й слуги пана де Ля Тремуйля мусили втекти в будинок, ледве встигнувши замкнути ворота, щоб не дати ворогам увірватися туди. Пораненого Бернажу перенесли в особняк раніше, і він був, як ми вже казали, в досить тяжкому стані.
Мушкетери та їхні спільники були такі розлючені, що хтось навіть запропонував підпалити будинок пана де Ля Тремуйля, щоб покарати його слуг, які наважились напасти на королівських мушкетерів. Цю пропозицію охоче прийняли, але, на щастя, пробило одинадцяту годину; Д'Артаньян та його товариші згадали про аудієнцію і, побоюючись, щоб таку чудову витівку не втнули без них, зробили все, аби заспокоїти гарячі голови. Мушкетери вдовольнилися тим, що кинули кілька каменюк у ворота, які, проте, лишилися цілими. Це трохи вгамувало запал; як на те, заводії вибралися з натовпу й пішли до будинку пана де Тревіля, що, знаючи вже про це безчинство, чекав на них.
— Швидше до Лувру! — сказав він. — До Лувру, не гаючи жодної хвилини! Спробуймо побачити короля, перш ніж його попередить кардинал; ми розповімо йому цю історію як продовження вчорашньої справи, так що обидві зійдуть за одну.
Пан де Тревіль у супроводі чотирьох молодих людей поспішив До Лувру; але, на превеликий подив капітана мушкетерів, йому сказали, що король поїхав полювати оленя у Сен-Жерменський ліс. Пан де Тревіль примусив камердинера двічі повторити цю новину, і мушкетери помітили, що він чимдалі хмурніє.
— Може, — спитав він, — його величність ще вчора вирішили поїхати на полювання?
— Ні, ваша світлосте, — відповів камердинер. — Головний єгер Доповів уранці, що цієї ночі для короля оточили оленя. Спочатку його величність сказав, що не поїде, але все-таки не встояв перед спокусою і, поснідавши, поїхав.
— Король зустрічався з кардиналом? — спитав пан де Тревіль.
— Можливо, — відповів камердинер, — бо я бачив уранці запряжену карету його високопреосвященства, і на запитання, куди він їде, мені відповіли, що до Сен-Жермена.
— Нас випередили, — сказав пан де Тревіль. — Панове, я бачитиму короля сьогодні ввечері, а вам поки шо ліпше не наражатися на небезпеку.
Порада була така слушна, до того ж її давала людина, яка так добре знала короля, що четверо молодих людей не наважилися суперечити. Пан де Тревіль запропонував їм розійтися по домівках і чекати на його повідомлення.
Повернувшися до себе, капітан мушкетерів подумав, що краще буде, коли він перший подасть скаргу. Він послав одного зі слуг до пана де Ля Тремуйля з листом, в якому просив його вирядити гвардійця пана кардинала зі свого будинку й дати прочуханки його прибічникам за те, що вони наважились напасти на мушкетерів. Але пан де Ля Тремуйль, попереджений своїм конюшим, котрий, як відомо, був родичем Бернажу, наказав відповісти, що ні панові де Тревілю, ні його мушкетерам не личить скаржитися, а навпаки, це слід робити йому, бо мушкетери не тільки першими напали на його людей, а ще й хотіли підпалити його будинок. А що ця суперечка між двома вельможами могла затягтися надовго і кожен, зрозуміло, відстоював би своє, то пан де Тревіль знайшов хід, який мав усе з'ясувати: він вирішив особисто поїхати до пана де Ля Тремуйля.
Не гаючи часу, він підкотив до його будинку і звелів повідомити про себе.
Вельможі ввічливо вклонились один одному, бо якщо їх і не можна було назвати приятелями, то принаймні вони поважали одне одного. Вони були люди шляхетні й чесні; до того ж, пан де Ля Тремуйль як протестант рідко бував при дворі й не належав до жодної партії, а тому здебільшого ставився до всіх без упередження. Проте цього разу його зовні ввічливий прийом здався холоднішим, ніж завжди.
