Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер (бесплатная библиотека электронных книг txt) 📗

— Ото бахкає, Папa, — вигукував він. Його рябе обличчя сяяло щастям. — Кажуть, цей Париж гарне місто, Папa. Ти в ньому бував?

— Еге ж.

Тепер ми спускалися з гори. Я знав дорогу і знав, що ми побачимо за наступним поворотом.

— «Frere» розповідав мені трохи про нього, поки колона стояла, та я нічого не розібрав, — вів далі Арчі. — Розібрав лише, що це, певно, з біса гарне місто. І що він їде в «Paname». Але Париж не має нічого спільного з Панамою, правда?

— Так, Арч, — відповів я. — Французи називають його «Paname», коли хочуть показати, як вони його люблять.

— Розумію, — сказав Арчі. — «Compris». Так можна назвати дівчину, але не по імені. Правильно?

— Правильно.

— Я не міг розібрати, що в біса плів «frere», — провадив далі Арчі. — Але, гадаю, це все одно, що вони звуть мене Джімом. Всі в загоні звуть мене Джімом, а моє ім'я Арчі.

— Може, вони тебе люблять, — сказав я.

— Вони добрі хлопці, — сказав Арчі. — Найкращий загін з тих, що я знаю. Ніякої дисципліни — це правда. П'ють без кінця — теж правда. Але воюють здорово. І їм один чорт — уб'ють їх чи. ні. «Compris»?

— Авжеж, — відповів я. В ту хвилину я більше нічого не міг сказати, бо до горла підкотився якийсь клубок і я мусив протерти бінокль: там, унизу, розкинулось сіре і, як завжди, прекрасне місто, яке я люблю більше від усіх міст на світі.

Промова з нагоди вручення Нобелівської премії

Шановні члени Шведської Академії! Леді і джентльмени!

Не маючи хисту до виголошення промов, не знаючи риторики і не володіючи ораторським мистецтвом, я хотів би просто подякувати розпорядникам спадщини Альфреда Нобеля за цю премію.

Жоден письменник, знайомий з творчістю визначних митців, не відзначених цією нагородою, не може прийняти її інакше як з належною скромністю. Називати імена таких авторів немає потреби. Кожен з присутніх може сам назвати їх, виходячи з своїх переконань та обізнаності.

Я не мав змоги звернутися до посла своєї країни з проханням виголосити промову, у якій було б сказано все те, що йде від серця письменника. Не все з того, що пише автор, можна відразу збагнути — і, може, це іноді на краще, — але з часом його думки стають зрозумілими, і саме завдяки цим думкам, а також його майстерності переосмислення, він буде жити дуже довго або ж його ім'я забудуть.

Письменництво в ідеальному вигляді — це самотнє життя. Всілякі літературні об'єднання дещо заповнюють цю самотність митця, але навряд чи підвищують рівень його майстерності. Відмовляючись від самотності задля громадської діяльності, письменник виростає в очах суспільства як громадянин, але часто починає писати гірше. Він працює на самоті, і якщо він досить добрий письменник, то щодня мусить залишатися один на один з вічністю або відчувати, що те, що він пише, піде в небуття.

Для справжнього письменника кожен твір мусить бути початком нових зусиль досягти недосяжного. Він завжди повинен прагнути писати те, що до нього ще ніхто не писав, а якщо писав, то невдало. Лише в такому разі, і якщо дуже поталанить, він іноді матиме успіх.

Як просто було б літератору, якби йому лише треба було писати інакше те, що вже майстерно написано. Саме тому, що в минулому у нас були такі визначні письменники, сучасний автор змушений вийти далеко за межі досягнень минулого — туди, де вже ніхто не зможе йому допомогти.

Я говорив занадто довго як для письменника. Письменник мусить писати, а не виголошувати промови.

Ще раз дякую вам.

Ернест Хемінгуей

Інтерв'ю з Ернестом Хемінгуеєм [204]

Запитання. Чи дістаєте ви задоволення в години, присвячені творчій праці?

Відповідь. Так. Дуже велике.

Запитання. Розкажіть, будь ласка, трохи про те, як ви працюєте, чи дотримуєтесь суворого розпорядку.

Відповідь. Коли я працюю над книжкою чи оповіданням, то пишу щоранку, починаючи, по змозі, як тільки розвидниться. В цей час ніхто не заважає. В кімнаті прохолодно, а то й холодно, але праця поступово зігріває. Спочатку перечитую написане, потім, оскільки зупиняюся завжди тоді, коли знаю продовження, пишу далі. Закінчую, коли ще відчуваю в собі снагу і знаю, що має бути далі, а потім живу очікуванням наступного дня, коли можна знову взятися до роботи. Починаєш, скажімо, о шостій ранку і закінчуєш опівдні, а то й раніше. Коли зупиняєшся, відчуваєш порожнечу, і водночас тебе щось переповнює, як після зустрічі з коханою. Нічим не переймаєшся, нічого не може статися й ніщо не має значення аж до наступного дня, коли знову берешся до роботи. Найважче — це дочекатися отого наступного дня.

Запитання. Чи можете ви, відійшовши від машинки, не думати про те, над чим працюєте?

Відповідь. Звичайно. Але це досягається дисципліною, а до неї треба себе привчити. Це необхідність.

Запитання. Переробляєте ви що-небудь, перечитуючи написане напередодні, чи робите це потім, коли робота цілком завершена?

Відповідь. Я щодня переробляю написане. Коли вся робота закінчена, її, звичайно, знову перечитуєш. Після передруку є ще одна можливість щось виправити або переробити. Нарешті, можна правити у верстці. Добре, що такі можливості існують.

Запитання. Скільки вам доводиться переписувати заново?

Відповідь. Як коли. Кінець «Прощавай, зброє», тобто останню сторінку, я переписував тридцять дев'ять разів, поки досяг свого.

Запитання. А чим ви це поясните? В чому саме полягали ваші труднощі?

Відповідь. У правильному доборі слів.

Запитання. Може, перечитуючи, ви й набираєтеся снаги?

Відповідь. Перечитуючи, я підходжу до того місця, від якого маю писати далі, впевнившись, що досі зробив усе, що міг. І тут в якусь хвилину обов'язково приходить снага.

Запитання. А буває так, що у вас зовсім немає натхнення?

Відповідь. Звичайно. Але, якщо перед тим зупинишся, знаючи, що буде далі, можна продовжувати роботу. Як тільки знову почав писати, відчуваєш, що все гаразд, — натхнення прийде.

Запитання. Торнтон Уайлдер твердить про мнемонічні прийоми, які дають поштовх письменникові в його праці. Начебто ви якось казали йому, що перед початком роботи загострюєте двадцять олівців.

Відповідь. Навряд чи я коли-небудь мав одразу двадцять олівців. Щоб списати хоча б сім олівців другого номера, треба добряче попрацювати протягом цілого дня.

Запитання. Де вам найкраще працюється? Судячи з кількості книжок, що ви їх написали в готелі Амбос Мундос, це і є одне з таких місць. Чи, може, оточення мало впливає на вашу роботу?

Відповідь. Готель Амбос Мундос у Гавані — дуже гарне місце для роботи. Фінка — чудове, принаймні було таким досі. А взагалі мені всюди добре працюється. Я хочу сказати, що досі працював на повну силу за найрізноманітніших умов. Телефонні дзвінки й відвідувачі — ось що згубно впливає на роботу.

Запитання. Чи вважаєте ви емоційну рівновагу необхідною умовою успішної праці? Якось ви сказали мені, що можете добре писати, лише коли ви закохані. Чи не могли б ви продовжити цю думку?

Відповідь. Оце так питання! У всякому разі, ваша спроба заслуговує похвали. Писати можна завжди, аби тільки ніхто не турбував і не заважав. Інакше кажучи, якщо не дуже будеш церемонитися з тими, хто намагається це робити. Але найкраще пишеться, безумовно, коли ти закоханий. Якщо не заперечуєте, я волів би не продовжувати.

Запитання. Що ви можете сказати про матеріальний достаток? Чи може він погано вплинути на роботу?

Відповідь. Якщо він приходить досить рано, а життя любиш не менше, ніж свою роботу, треба мати неабияку силу волі, щоб утриматися від спокуси. Але якщо творчість стала твоїм найбільшим пороком і найбільшою радістю, лише смерть може її зупинити. В цьому разі матеріальний достаток багато допомагає, бо звільняє від зайвих турбот. Турботи гублять письменника. Слабке здоров'я — теж погано, бо турботи, пов'язані з ним, підсвідомо гнітять і підривають фізичну й духовну силу.