Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер (бесплатная библиотека электронных книг txt) 📗
Потім він привів бика на попереднє місце, щоб той повторив атаку. Це був один з найзвичайнісіньких прийомів у кориді, і Луїс Мігель застосовував його тисячі разів. Різкий змах плаща повинен був змусити бика завмерти, як тільки його передні ноги опиняться за лінією кола. Але плащ не зупинив бика, і коли він кинувся, Мігель, а він стояв лицем до нього і спиною до коня й вершника, що вже наготував списа для удару, опинився у нього на шляху, і бик вгородив лівий ріг Луїсу Мігелю в стегно і з силою шпурнув його до коня. Пікадор вгородив списа, перш ніж Луїс Мігель устиг упасти. Бик рвонув уперед і, коли Луїс Мігель уже лежав на піску, сколов його рогами ще кілька разів.
Домінго, Луїсів брат, перескочив через бар'єр, поспішаючи відтягти його, Антоніо і Хаїме Остос обидва вже бігли до нього зі своїми плащами, щоб відвести бика. Всі розуміли, що Луїс Мігель поранений тяжко і небезпечно, що, мабуть, у нього зачеплена черевна порожнина. Багато хто вважав рану смертельною. І це, безперечно, було б так, якби ріг, пройшовши наскрізь, пришпилив Луїса Мігеля до стьобаної попони, що вкривала спину коня. Коли його несли по кальєхону, обличчя в нього було геть сіре, він кусав губи й руками затискав низ живота.
Поліція нікого не впускала в прохід, і з наших місць у першому ряду не можна було пробратися до лазарету, тому я залишився і дивився, як Антоніо працює далі з биком Мігеля.
Як правило, коли матадорові завдана така серйозна, можливо, навіть смертельна рана, інший матадор, що став на його місце, намагається скоротити бій і вбити бика якнайшвидше. Але Антоніо на це не пішов. Бик був добрий, і він не бажав, Щоб такий бик пропав марно. Публіка заплатила гроші, щоб подивитися Мігеля. Безглуздий випадок перешкодив цьому. Але ж публіка залишилася. Що ж, коли в неї відняли Домінгіна, нехай має Ордоньєса.
Хочу думати, що він міркував десь так, — а може, просто вважав, що виконує свій обов'язок перед Луїсом Мігелем. У кожному разі, ще не знаючи точно становища пораненого, знаючи лише, що ріг увійшов у праве стегно і, очевидно, глибоко, він виступив на арену спокійний і дуже стриманий, як завжди, і працював з биком, який щойно поранив Мігеля, з тією красивою, спокійною гідністю матадора, з якою провів свій попередній бій, Пролунали оплески, заграла музика, Антоніо захопився і з кожним пасе підпускав бика все ближче й ближче. Нарешті він зробив чудову фаену і, не давши бику оговтатися, завдав смертельного удару, вгородивши шпагу дюймів на два в бік від найвищої точки. Юрба бурхливо аплодувала. Але він знав, що поквапився, і тому не відчував ні задоволення, ні гордості. Доведеться виправитися в бою з наступним биком, думав він.
З лазарету дійшла звістка, що ріг улучив Мігелеві в пах саме на місці старої, валенсійської рани. Черевна порожнина була зачеплена, але чи пошкоджені внутрішні органи — ще не було відомо. Луїсу Мігелеві дали наркоз і почали операцію.
Тим часом на арені з'явився бик Антоніо. Він був більший за всіх попередніх. У нього були добрі роги, але він не здавався особливо войовничим і біг неквапливим клусом, позираючи на всі боки з досить байдужим виглядом. Як тільки Хуан змахнув перед ним плащем, він сахнувся вбік, перескочив через бар'єр і почав метатися в проході, поки, пірнувши у відкриті ворота, не опинився знов на арені. Але з появою пікадорів він ожив і люто кидався на коней. Пікадори добре працювали, і коли бик, упираючись ратицями в пісок, уперто ліз уперед, сталеве вістря списа глибоко ввігналося в нього. Антоніо вдалося відвернути його увагу плащем, і далі він працював з ним так, ніби це був звичайнісінький бик, без усякого ганджу. Він до міліметра розраховував кожний його наскок і орудував плащем на основі цього розрахунку, твердо й несхитно опановуючи становище. Але публіка бачила лише звичайні плавні помахи плащем, роблені ніби чарами, без усякого зусилля. Коли Хаїме перейняв бика своїм плащем, бик розсатанів, і стало ясно, що якщо він вийде з послуху, то може бути вкрай небезпечним. Але Антоніо не давав йому вийти з послуху, весь час учив його і школив.
Коли справа дійшла до бандерилей, бик повністю показав себе складним і небезпечним суперником, і я весь змок від нетерплячого чекання, коли нарешті Антоніо візьметься за мулету і шпагу. Антоніо і сам нетерпеливився. Я це бачив, хоча з мого місця мені не були чутні уривчасті зауваження, які він кидав Ферреру й Хоні.
Бик подобався йому, незважаючи на те, як він зустрічав бандерильї, і коли Антоніо став проти нього з мулетою, він знав про цього бика все, що йому треба було знати. Він підманив його, зробивши пасе справа і, не відриваючи ніг від піску арени, тричі змусив важку чорну тушу промчати мимо, майже черкаючись його грудей. Жоден матадор не міг розраховувати б на добру фаену з таким биком, але Антоніо умів передбачити кожен рух тварини і твердо знав, що робити, щоб подолати його нерішучість і нервозність.
Під звуки музики, під гул юрби, що захопленими криками зустрічала кожне нове пасе і вибухом оплесків відгукувалася на його завершення, Антоніо проробив з цим дебелим, неспокійним, непіддатливим і власне нікчемним звіром усю серію бездоганних за красою класичних прийомів, можливих тільки з першорядним биком. Він пропускав його повз себе так близько, що навіть просвіту не залишалося між рогами і шитвом куртки. Він очікував на нього, не пробуючи втишити його розбіг, і за порухом руки, що тримала червоний квадрат тканини, важка туша бика і гнучке, ставне людське тіло спліталися в складній фігурі руху, підкореній єдиному ритму. Ще помах, і чорна туша вже знову рвалася вперед, виставивши роги, що несли смерть, — завершальна фігура, найнебезпечніша з усіх. Бачачи, що він знову і знову повторює це пасе де печо, я зрозумів його задум. Усе це було, ніби чудова музика, ніби поема про бика, яку він писав у нас перед очима; але це ще не був кінець. Він готував бика, наміряючись убити його способом ресібієндо.
Тільки це одне йому й залишалося зробити в Більбао. Крім цього, він зробив уже все. З плащем він перевершив те, що раніше здавалося мені вершиною мистецтва й натхнення. З мулетою працював так розумно й красиво, як ніхто ще не працював до нього. Убив один раз добре, другий — непогано, третій — не надто добре. Тепер, після цієї, останньої фаени, що змусила публіку відчути, що час зупинився і в світі більше немає нічого, крім видовища на арені, йому залишалося тільки одне: так само майстерно вбити.
Найвправніший спосіб убити бика — це так зване ресібієндо. Цей спосіб найдавніший, найнебезпечніший і найкрасивіший, бо матадор не кидається на бика, а, стоячи на місці, викликає його і, коли бик кинеться, лівою рукою підставляє йому мулету, а правою вганяє шпагу в карк. Небезпечний він тому, що, коли матадор не зумів прикувати увагу бика до мулети, бик може підняти голову, ріг вгороджується в праве стегно. Для бездоганного ресібієндо вимагається, щоб матадор чекав доти, доки бик не виявиться так близько, що ще дюйм чи два — і ріг дістане його. Якщо він відкинеться назад чи надто далеко відведе мулету, шпага ввійде боком.
«Чекай, поки він ось-ось не дістане тебе», — основне правило ресібієндо. Не часто зустрічається матадор, у якого на це і витримки вистачає, і ліва рука досить сильна, щоб безпомильно орудувати низько опущеною мулетою. В основі своїй цей прийом той самий, що й пасе де печо, і тому Антоніо знову і знову пропускав бика повз свої груди, щоб переконатися, що бик не видихнувся, а отже, слухняно буде йти за мулетою, не зведе голову і не зупиниться раптом у нерішучості. Коли Антоніо побачив, що бик поводиться як слід, він поставив його навпроти себе і приготувався завдати удару.
Під час довгих нічних переїздів ми багато говорили про цей спосіб і вирішили, що для Антоніо, з його дужою лівою рукою, в самому прийомі немає нічого важкого. Вся трудність полягає в тому, що цей прийом небезпечний. Найменший промах, і матадор ризикує дістати удар в груди, схожий на удар кинджала, причому кинджал мав би бути завтовшки з палицю від мітли, і удар, завданий з усією міццю шийних м'язів бика, достатній для того, щоб перекинути коня чи розколоти дводюймові дошки бар'єра. Іноді кінці рогів такі гострі, що ніби бритвою розрізають шовкову тканину плаща. Іноді кінці рогів розщеплені, і будь-яка рана, завдана таким рогом, може виявитися завширшки з долоню. Нічого в цьому немає трудного, якщо можеш спокійно чекати, як летять наставлені просто на тебе роги, знаючи, що мусиш чекати доти, доки не залишиться ніяких сумнівів, що коли бик, відчувши, як у нього входить сталевий клинок, зведе голову, то ріг ударить тобі в груди. Справді, нічого важкого, казали ми в один голос.
