Твори - Хвильовий Микола Григорович (чтение книг .TXT) 📗
15 Фейербах Людвіг (1804-^1872) —німецький філософ-матеріалїст, критикував гегелівський ідеалізм. У центрі філософії Фейербаха людина, трактована як біологічна істота, абстрактний індивід.
10 «М ол ода Н імечч ин а» — літературна течія ЗО—-початку 40-х років XIX ст. у Німеччині. Група письменників (К. Гуцков, Л. Вінбарг, Г. Лаубе, Т. Мундт та інші) поділяла прагнення до політичних і громадянських свобод, до соціально-критичного мистецтва.
17 Гейне Генріх (1797—1856) —німецький поет і публіцист, визначний майстер ліричної і гострої політичної поезії.
|й Яцків Михайло Юрійович (1873—196Ї) —український письменник, автор психологічних новел і повістей, бібліограф. Належав до «Молодої музи».
«М ол ода муза»— літературне угруповання українських пись-менників-модерністів, існувало у Львові в 1906—1909 рр. Сюди входили
0. Луцький, П. Карманський, В. Пачовський, Б. Лепкий, М. Яцків та. інші. Група видавала журнал «Світ» (1906).
20 «З і в’ я л е листя» і «8 е т р е г ї і г о» — поетичні збірки
1. Я. Франка. Лірична драма «Зів’яле листя» вийшла 1896 р., збірка поезій «8ешрег йго» — 1906 р.
21 С л а щ о в - К р и м с ь к и й.— Мається на увазі Слашов Яків Олександрович (1885—1929), один з організаторів контрреволюційних виступів під час громадянської війни, генерал-лейтенант. Командував корпусом у де-нікінській, пізніше у врангелівській армії. 1921 р. повернувся з еміграції до Росії, служив-у Червоній Армії. •
22 «І н т е р м е ц ц о» — новела М. Коцюбинського, написана в 1908 р.
23 Карма нський Петро Сильвестрович (1878—.1956) — український поет, належав до «Молодої музи». Трагічні мотиви розчарування й зневіри прозвучали у збірках «З теки самовбивці», «Блудні огні», «Пливем по морю тьми» та ін.
24 Велика Французька революція — буржуазно-демократична революція у Франції в 1789—1794 рр. Покінчила з феодально-абсолютистським ладом, розчистила грунт для розвитку капіталізму.
25 М і л ьт о н Джон (1608—1674) — англійський поет, політичний діяч.
У своїх памфлетах виступав як поборник суверенітету англійської республіки, противник феодальної реакції. У поемах «Втрачений рай» (1667) та «Повернений рай» (1671) поставив питання про право людини переступати освячену релігією, богословами мораль.
26 Кромвель Олівер (1599—1658) — діяч Англійської буржуазної революції XVII ст., керівник індепендентів, один з організаторів парламентської армії.
27 Бомарше П’єр Огюстен (1732—1799) —французький драматург, автор комедій «Севільський цирюльник» (1775), «Весілля Фігаро» (1784) та ін.
28 Шопенгауер Артур (1788—1860) —німецький філософчррыціо-наліст, мав значний вплив на деяких українських ііисьмеїіиикіїї, іокрсми їм О. Кобилянську.
29 Монблан — гірський масив і вершина в Західних Алышх, іш кордоні Франції та Італії.
30 Гуттен Ульріх фон (1488— 1523) — німецький гуманіст, письменник і політичний діяч. Виступав проти засилля католицької церкви, засилля князів. Ідеолог повстання німецьких рицарів.
31 Еразм Ротердамський (Дезидерій; 1469—1536) —вчений-богослов, письменник епохи Відродження, глава «північних гугенотів». Автор «Похвали дурості» (1509).
32 М о н т е с к’є Шарль Луї (1689—1755) —французький просвітитель, правник, філософ.
33' Р о б е с п’ є р Максимільєн (1758—1794) — діяч Великої Французької революції, один з керівників якобінців. Страчений термідоріанцями.
34 Галілей Галілео (1564—1642)—італійський вчений, один із засновників природознавства, винахідник першого телескопа. На суді інквізиції зрікся геліоцентричного вчення, яке активно пропагував.
35 С орель Жорж (1847—1922) —французький філософ, теоретик анархо-синдикалізму. Захоплювався Жовтневою революцією. Реакційні ідеї Сореля мали вплив на формування ідеології фашизму, деяких сучасних екстремістських груп.
3,3 Рилєєв Кіп'драт Федорович (1795—1826) — російський поет-декабрист.
37 Абеляр П’єр (1079—1142)—французький філософ, богослов і поет. Прихильник теорії концептуалізму, схоластичної діалектики. За критику католицьких догматів його вчення було засуджене як єретичне.
38 Золота Орда — монголо-татарська феодальна держава, заснована на початку 40-х років XIII ст. ханом Батиєм. Руські князівства були у васа'льній залежності від Золотої Орди.
39 Малоросійська колегія — центральний орган державного управління Російської держави, утворений указом Петра І 1722 р. для нагляду за діяльністю гетьмана та козацької старшини з метою обмеження автономії
України. Скасована 1727 р., поновлена 1764 р. для остаточної ліквідації автономії України. Перебувала у Глухові і підпорядковувалась сенатові. Припинила діяльність 1786 р.
40 В а р д і н Іларіон Віссаріонович (справжнє прізвище Мгеладзе; 1890—1941) —літератор, публіцист напостівського напряму, друкувався, зокрема, в журналі «Красная новь».
41 «Чудернацькі думки», «Листи на Наддніпрянщи-н у» — праці українського філософа, історика, публіциста Михайла ТІетро-вича Драгоманова «Чудернацькі думки про українську національну справу» (опубліковано 1891 р.), «Листи на Наддніпрянщину» (1893—1894рр.).
42 «Австрійська інтриг а».— Висміюється відомий пропагандистський штамп, що використовувався монархістською пресою, нібито український національно-визвольний рух інспірується австрійським урядом.
43 Людовік XIV (1638—1715)—французький король з 1643р.
з династії Бурбонів.
44 Демосфен-Ларі н.— Йдеться про Ю. Ларіна (Лур’є Михайла Олександровича; 1882—1932), відомого соціал-демократа, економіста, члена більшовицької партії з 1917 р. За дорученням Й. Сталіна та Л. Кагановича готував статті з національних проблем на Україні, часто вкрай нетактовні щодо українських справ. Іронічно порівнюється з Демосфеном (бл. 384—322 до н. е.) — афінським оратором і політичним діячем.
45 С і р а к у з и — давньогрецький поліс на Сіцілії, центр морської торгівлі.
46 Штраус Давид Фрідріх (1808—1874) — німецький філософ-ідеа-ліст, представник лівогегельянства.
47 Керенщин а.— Йдеться про правління Тимчасового уряду, очолюваного Олександром Федоровичем Керенським (1881—1970).
48 Бекон Френсіс (1561 —1626)—англійський філософ-матеріаліст.
49 Монтень Мішель де (1533—1592) — французький філософ-гуманіст.
50 «ф ашистська мужня цільніст ь»..!— За цей і подібні вислови Хвильового згодом не раз впродовж десятиліть називали українським фашистом. Однак у середині 20-х років фашистська ідеологія ще не виявила своєї антигуманної сутності (до того ж, письменник знав про події в Німеччині в основному лише з преси). Хвильовому імпонували ідеї сильної, діяльної особистості, виховання молоді на засадах мужності, волі до боротьби.
51 «С м є н о в є х і в ц і» — представники громадсько-політичної течії в середовищі російської буржуазної інтелігенції в 20-х роках. Ідеологи «зміновіхівства» (від назви журналу «Смена вех») розраховували на переродження радянської влади в умовах непу.
52 Ленін, очев и'д но, передбачав таку ситуацію, коли говори в...— Хвильовий цитує роботу В. І. Леніна «Лист до робітників і селян України з приводу перемог над Денікіним». Наводимо цей уривок без скорочень: «А питання про те, як визначити державні кордони тепер, на якийсь час — бо ми прагнемо до повного знищення державних кордонів — є питання не основне, не важливе, другорядне. З цим питанням можна почекати і треба почекати». І далі: в цьому «можна і треба йти на поступки, в цьому можна перепробувати і те, і друге, і третє,— від цього справа робітників і селян, справа перемоги' над капіталізмом не загине» (Див.: Ленін В. /. ПЗТ.— Т. 40.—К., 1974.—С. 42, 45)*,
