Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
— Тут ще залишились великі ліси. Біля гір Бафоре, наприклад. Кращої землі для какао годі й шукати.
— Але тепер доводиться купувати кожний вершок лісу. Все обміряно і зареєстровано. У нашого господаря там є земля.
— Зовсім мало. Клаптик,— признався Мелк.— Наступного року, дасть бог, почнемо корчувати.
— Тепер уже місто не таке, як колись, і люди нікчемні. Ільєус стає великим,— з жалем промовив гребець.
— Тому й люди здрібніли?
— Раніше тут цінували у людей мужність. Сьогодні ж наживається лише турок-крамар та іспанець, власник крамниці. Не те, що було колись...
— Тих часів уже не вернути,— сказав Мелк.— Тепер до нас прийшов прогрес і все змінилося. Але працелюбам все ще можна влаштуватися, для них знайдеться робота.
— Тепер і стріляти на вулицях не можна, миттю заарештують.
Човен повільно плив проти течії, нічний морок щільно укутав його своєю запоною, із сельви долинали крики тварин, на деревах не вгавали папуги. Лише Клементе мовчав, решта брали активну участь в розмові, розповідали різні історії, сперечалися про Ільєус.
— Ця земля стане ще заможнішою, коли какао почнуть експортувати безпосередньо з Ільєуса.
— Звичайно.
Сертанежо не зрозуміли. Мелк Таварес їм пояснив: все какао для закордону — для Англії, Німеччини, Франції, Сполучених Штатів, Скандинавії, Аргентини — вивозиться через порт Баїйї. Величезні суми податків і митних прибутків залишаються в столиці штату, Ільєусові ж дістаються рештки, і то в кращому разі. Прохід до бухти Ільєуса вузенький і мілкуватий. Лише з величезними труднощами (а дехто вважає, що це взагалі неможливо) вдасться пристосувати його для проходження великих кораблів. І коли гігантські вантажні судна прийдуть по какао в порт Ільєус, лише тоді можна буде говорити про справжній прогрес...
— Зараз у полковників тільки й розмови про якогось Мундіньйо Фалкана. Є чутки, що він може виклопотати дозвіл... що він дуже ділова людина.
— А ти все думаєш про дівчину? — запитав Фагундес у Клементе.
— Вона не попрощалася зі мною... Навіть не глянула...
— Закрутила вона тобі голову. Ти сам на себе перестав бути схожим.
— Наче ми й знайомими не були... Хоч би сказала «до побачення».
— Жінки всі такі. Не варто через них переживати.
— Він, звичайно, людина заповзятлива. Але хіба йому під силу розв'язати це питання, коли навіть сам кум Раміро нічого не досяг? — Мелк говорив про Мундіньйо Фалкана.
Клементе гладив гармошку, що лежала на дні човна, йому чувся голос Габрієли, її пісні. Він озирнувся, немовби розшукуючи її: сельва облямовувала річку, дерева і переплутані ліани, моторошні крики звірів, пугукання сичів; щедра зелень, що здавалась чорною,— тут все було не так, як в сірій і голій каатинзі. Один з гребців показав пальцем на хащі.
— Тут була перестрілка між Онофре і жагунсо сеньйора Амансіо Леала... Загинуло не менше десяти чоловік.
В цьому краю, щоб заробити грошей, не слід боятися роботи. Так, він заробить грошей і повернеться до міста на розшуки Габрієли. Він мусить знайти її за всяку ціну.
— Та не думай ти про неї, викинь її з голови,— порадив Фагундес. Погляд негра намагався проникнути в темну сельву, голос його потеплів, коли він згадав ім'я Габрієли. — Викинь її з голови. Вона не для нас з тобою. Вона не така, як ці повії...
— Ні, я не можу не думати про неї, не можу її забути коли б навіть захотів.
— Ти з глузду з'їхав! Така жінка з тобою довго не житиме.
— Що ти базікаєш?
— Не знаю, але, по-моєму, це так. Ти можеш з нею спати і робити що завгодно. Але володіти нею, стати її господарем, як ти б став господарем іншої жінки, тобі ніколи не вдасться та й, мабуть, нікому взагалі.
— Чому?
— Біс його знає чому. Цього я тобі не зумію пояснити.
Так, негр Фагундес мав рацію. Вночі вони спали разом, а на ранок вона немовби і не пам'ятала про це, дивилась на нього, як і на інших, розмовляла з ним, як з іншими. Мовби все це нічого не означало...
Морок вкриває човна, сельва немов насувається і змикається над ними. Крик сови колошкає ніч. Ніч без Габрієли, без її смаглявого тіла, без її хвилюючого сміху, без її рожевих, немов плід пітанги, вуст... Навіть не попрощалася. Дивна жінка. Біль розриває душу Клементе. Раптом до нього приходить впевненість, що він ніколи більше не зустрінеться з нею, не буде тримати її у своїх обіймах, притискати до грудей, ніколи не почує її пристрасного, любовного стогону.
Серед нічної тиші пролунав голос полковника Мелка Тавареса. Він звертався до Клементе:
— Ану, хлопче, заграй нам веселої, щоб час минав швидше.
Клементе взяв гармошку. З-за дерев над річкою з'явився місяць. Клементе побачив перед собою обличчя Габрієли. Десь далеко миготіли вогні ліхтарів. В музиці чувся плач гармоніста, що навіки залишився одиноким. В сельві, під холодним промінням нічного світла, сміялася Габрієла.
Спляча Габрієла
Насіб привів її у свій дім на Ладейре-де-Сан-Себастьян. Не встиг він відімкнути двері, як злякана дона Армінда з явилась у вікні.
— Подумати тільки, сеньйоре Насібе! Здавалася такою пристойною, порядною жінкою, щодня ходила до церкви. Ось чому я завжди кажу...— Тут вона помітила Габрієлу і не докінчила речення.
— Ось знайшов нарешті служницю. Пратиме, варитиме.
Дона Армінда оглянула біженку з голови до п'ят, немовби знімаючи мірку і оцінюючи. Потім запропонувала свою допомогу:
— Якщо тобі, дівчинко, щось буде треба, гукни мене. Сусіди для того й на світі існують, аби помагати одне одному, чи не так? Тільки сьогодні ввечері мене не буде. Спіритичний сеанс у кума Деодоро, небіжчик чоловік розмовлятиме зі мною... І, можливо, навіть дона Сіньязінья з'явиться...— Її очі перебігали з Габрієли на Насіба.— Дівчина, га? Більше не хочете бабусь на зразок Філомени? — Вона засміялася із змовницьким виглядом.
— Нічого іншого знайти не вдалося...
— Так от, я ж почала розповідати: все це для мене не було такою раптовістю. Якось я зустріла дантиста на вулиці. В той день випадав якраз спіритичний сеанс. Було це з тиждень тому. Я поглянула на Осмундо і в ту ж мить почула голос покійного чоловіка: «Ось він іде, але не вір, він мертвий». Я подумала, що покійник жартує. А ось сьогодні, коли я довідалась про вбивство, то зрозуміла, що чоловік мене попереджував.
Дона Армінда обернулася до Габрієли. Насіб уже зайшов у дім.
— Що б тобі не знадобилося, гукай мене неодмінно. Завтра поговоримо. Я тобі завжди допоможу, адже сеньйор Насіб для мене як рідний. Він хазяїн мого Шіко...
Насіб показав Габрієлі кімнату у дворі. Раніше в ній мешкала Філомена. Потім коротко нагадав їй про обов'язки: прибирати в домі, прати білизну, варити їсти для нього. Він нічого не сказав про солодощі і закуски для бару, треба було ще перевірити, на що вона здатна взагалі. Показав їй комору, де Шіко Молеза залишав провізію, куплену на базарі.
Він поспішав — наближався вечір, бар невдовзі буде знову переповненим, а він ще й сам не обідав. У вітальні Габрієла широко розплющеними очима дивилася крізь вікно на море, вона бачила його вперше. Насіб кинув їй на прощання:
— Викупайся. Годі людей лякати.
В готелі Коельйо він зустрів Мундіньйо Фалкана, Капітана і Доктора, що обідали разом. Насіб підсів до їхнього столу і одразу ж розповів про куховарку. Ті слухали його мовчки. Насіб зрозумів, що перебив якусь серйозну розмову. Вони трохи поговорили про сьогоднішнє вбивство, і, ледве Насіб взявся за обід, друзі, які вже на той час закінчили їсти, підвелися з-за столу і розкланялись. Насіб залишився наодинці зі стравами і тривожними думками. Ці троє таки щось затівають. Але що, чорт забирай?
В барі того вечора Насібові довелося побігати. Він крутився, як білка в колесі, всі столики було зайнято, всі хотіли погомоніти про незвичайні денні пригоди. Десь годині о десятій прийшли Капітан і Доктор в супроводі Кловіса Кости, головного редактора «Діаріо де Ільєус». Вони щойно бачились з Мундіньйо Фалканом і оголосили, що експортер прийде в «Батаклан» на дебют Анабели десь опівночі. Кловіс і Доктор говорили напівпошепки. Насіб нашорошив вуха.
