Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
За другим столом Тоніко Бастос розповідав про розкішний вишуканий обід у Амансіо Леала, на який було запрошено друзів Жезуїньйо Мендонси, серед них і Маурісіо Каїреса, що взяв на себе захист полковника в суді. Це був справжній бенкет з португальським вином, з щедрою закускою. Ньо-Гало зауважив, що все це виглядає мерзенно. Тіло дружини ще не охололо, і чоловік не має права... Арі Сантос розповідав, як прощалися із Сіньязіньєю в будинку її родичів: це була сумна і бідна заупокійна служба, на якій було присутніх не більше п'яти-шести осіб. З Осмундо вчинили ще гірше. Протягом кількох годин біля тіла дантиста чергувала лише служниця. Арі побував там, адже ж, зрештою, він був знайомий з небіжчиком, вони разом відвідували збори товариства Руя Барбози.
— Пізніше і я провідаю його...— сказав Капітан.— Він був гарним хлопцем і, безперечно, талановитим. Писав чудові поезії...
— Я також з вами,— підтримав його Ньо-Гало. Насіб із цікавості пішов разом з ними в дім Осмундо, ще хтось пішов також. Було біля одинадцятої, і відвідувачів у барі ставало все менше. Бідолашний Осмундо посміхався на смертному одрі, схрестивши посинілі руки. Насіб розхвилювався:
— Він влучив прямо в серце.
Потім Насіб сходив все-таки в кабаре, щоб подивитися на танцівницю, а також, щоб забути про мерця. Він сів за столик поруч з Тоніко Бастосом. Навколо танцювали. В сусідній залі, через коридор, ішла гра. Вже було досить, пізно, коли до них підсів Езекієл Прадо. Він тицьнув вказівним пальцем у груди Насіба.
— Мені сказали, що ви закохані в цю кривляку? — показав він на Різолету, яка танцювала з комівояжером.
— Закоханий? Просто я був з нею минулої ночі, оце й по всьому.
— Ну й добре, а то я не люблю заважати друзям. Але коли... Вона гаряча дівка, чи не так?
— А куди ж Марту, сеньйоре Езекієле?
— Вона зовсім збожеволіла, я навіть побив її. Сьогодні до неї не піду.
Він узяв у Тоніко склянку і випив її до дна. Сварки адвоката і його коханки, блондинки, яку він утримував уже кілька років, повторювались через кожних три дні. Чим більше він її бив, коли напивався, тим міцніше вона його любила. Вона була пристрасно закохана в Езекієла і розшукувала його по кабаре, витягала нерідко з ліжка іншої жінки. Родина адвоката мешкала в Баїйї, з дружиною він розлучився.
Езекієл Прадо підвівся, похитуючись, протиснувся поміж танцюючими парами і забрав Різолету від її партнера.
Тоніко Бастос оголосив:
— Зараз буде бійка.
Але комівояжеру була відома скандальна слава Езекієла, він залишив Різолету і пошукав очима іншу жінку. Різолета кинулась була слідом за комівояжером, але Езекієл стиснув її за руки і обняв.
— Ну, на сьогодні апетитний шматок вами втрачено...— засміявся Тоніко Бастос, звертаючись до Насіба.
— Він мене здорово виручив. Сьогодні вона мені не потрібна. Тільки-но танцівниця виконає свій номер, іду додому. Я прямо з ніг падаю від утоми. День сьогодні видався для мене жахливим.
— Ну, а як справа з куховаркою?
— Знайшов нарешті якусь дівчину із сертану.
— Молоду?
— А дідько її розбере... Наче молоду. На ній стільки бруду, що й не роздивишся. У цих сертанежо немає віку, сеньйоре Тоніко, навіть дівчатка у них виглядають бабусями.
— Гарненька?
— Звідки мені знати, якщо вона у лахмітті, нерозчесана і бозна-скільки невмивана? Мабуть, якась відьма, втім, мій дім — не ваш, це у вас служниці виглядають благородними дівчатами.
— Та що ви? Хіба Олга візьме таку! Якщо у бідолахи вродливий писок, дружина миттю вижене її на вулицю, та ще й вилає на всі заставки.
— Дона Олга жартів не визнає. І правильно. Вас і справді слід тримати на прив'язі.
Тоніко Бастос з удаваною скромністю заперечив:
— Ну, ви перебільшуєте, друже. Звідки вам це відомо?..
Прийшов Мундіньйо Фалкан з полковником Рібейріньйо, вони підсіли до Капітана.
— А Доктор?
— Він же не ходить до кабаре. Його й на налигачі сюди не затягнеш.
Ньо-Гало підійшов до Насіба:
— Поступились дівчиною Езекієлу?
— Хочу сьогодні виспатись.
— А я піду до Зілди. Кажуть, там з'явилося дівчисько із Пернамбуко, апетитна пташечка.— Він прицмокнув язиком.— Може, вона завітає сюди...
— Чи не з косами, бува?
— Еге ж, і з товстим задом...
— Вона в «Тріаноні». Вона там щовечора...— сказав Тоніко.— Їй симпатизує полковник Мелк, це він привіз її з Баїйї.
— Сьогодні полковник рушив на фазенду. Я бачив, як він відпливав,— повідомив Насіб.— Наймав робітників на невільницькому ринку.
— Тоді я піду в «Тріанон»...
— До виступу танцівниці?
— Ні, одразу після виступу.
«Батаклан» і «Тріанон» були відомими на увесь Ільєус кабаре. Їх відвідували експортери, фазендейро, крамарі, а також представники крупних фірм, що приїздили до міста у справах. Але на околицях міста були інші кабаре, туди приходили портові робітники, наймити з плантацій, найдешевші жінки. Там усе робилося відкрито, бо інакше ніхто кабаре не відвідував би.
Невеличкий оркестр грав танець. Тоніко пішов запрошувати якусь даму. Ньо-Гало поглядав на годинника, настав час виходу танцівниці, і він виявляв нетерпіння, йому кортіло швидше вирушити в «Тріанон» подивитися на цю дівчину з косами, утриманку полковника Мелка. Була вже майже перша година ночі, коли оркестр замовк, світло погасили. Залишилися запаленими лише невеличкі сині лампи, з ігорної зали прийшло чимало людей, більшість розмістилася за столиками, деякі залишилися стояти біля вхідних дверей. Анабела вийшла з-за куліс з величезними віялами в обох руках. Цими віялами вона затулялася, залишаючи неприкритою то одну, то другу частину тіла.
Принц у смокінгу затарабанив на роялі. Анабела танцювала посеред зали, усміхалась до присутніх. Вона мала успіх. Полковник Рібейріньйо волав «біс» і аплодував стоячи. Засвітилися вогні, Анабела подякувала за аплодисменти; вона була одягнена в трико тілесного кольору.
— От неподобство... Ми ж думали, що бачимо тіло, а виявляється, це лише трико...— обурився Ньо-Гало.
Вона вийшла під аплодисменти і повернулася тільки за кілька хвилин для виступу в іншому, ще сенсаційнішому номері. Анабела була закутана в різнобарвні вуалі, які, за словами Мундіньйо, мали спасти одна за одною. І, коли незабаром упало останнє покривало і знову засвітилося світло, всі побачили її майже оголене худорляве і струнке тіло, на якому залишився тільки крихітний трикутник та червона стрічка, що обвивала її невеличкі перса. Публіка гриміла хором «біс». Анабела вийшла із зали, пробігши поміж столиками. Полковник Рібейріньйо замовив шампанське.
— Оце справжній номер...— вигукнув навіть Ньо-Гало.
Анабела і принц підсіли за столик Мундіньйо Фалкана.
«Розраховуюсь я»,— сказав Рібейріньйо. Знову заграв оркестр, Езекієл Прадо потягнув танцювати Різолету, але спіткнувшися, упав на стільці. Насіб вирішив іти додому. Лише Тоніко Бастос, не спускаючи очей з Анабели, пересів до столика Мундіньйо. Ньо-Гало зник. Танцівниця усміхнулася і підняла келих з шампанським.
— За здоров'я всіх присутніх! За прогрес Ільєуса! — їй зааплодували. Ті, що сиділи за сусідніми столиками, поглядали на них із заздрістю. Багато відвідувачів знову пішло до ігорної зали. Насіб спустився сходами вниз і вийшов на вулицю.
Він ішов сонним містом. В будинку Маурісіо Каїреса ще горіло світло. Мабуть, вивчає справу Жезуїньйо, готує матеріали для захисту, подумав Насіб, згадавши обурене патякання адвоката в барі. Але з-за напіввідчиненого вікна долинув грайливий жіночий сміх і загубився на сонній вулиці. Казали, що вдівець ночами водить до себе негритяночок з пагорба. І все ж Насіб не міг уявити, що в цю мить юрист, можливо з чисто професійною цікавістю, вимагав, щоб дівчисько з Уньану, шепелява, перелякана мулаточка, лягла в постіль в чорних паперових панчохах...
— Чого тільки в світі не буває...— хихотіла дівчина, показуючи при цьому гнилі, рідкі зуби.
Насіб відчував утому після важкого дня. Йому, нарешті вдалося довідатись, чому Мундіньйо так часто приходить і так швидко зникає, чому він перешіптується з Капітаном і Доктором, проводить потаємні розмови з Кловісом. Їхні маневри націлені на гавань. Насіб збагнув це, почувши уривки окремих їхніх фраз. Виходячи з того, що вони говорили, незабаром мав прибути інженер, а згодом землечерпалки та буксири. Нехай це не всім до смаку, але великі іноземні кораблі заходитимуть в порт і забиратимуть какао, експортом займатиметься безпосередньо Ільєус. А кому це могло не сподобатись? Чи не означає такий крок початку війни проти Бастосів, проти полковника Раміро? Капітан завжди прагнув стати верховодою місцевої політики. Але він не був фазендейро, і в нього бракувало коштів для подібних справ. Тепер стає зрозумілою його дружба з Мундіньйо Фалканом, насуваються серйозні випробування. Полковник Раміро, незважаючи на свій вік, не такий, щоб сидіти склавши руки, він не здасться без боротьби. Насібові не хотілося встрявати у цю історію. Він був другом для них усіх: і Мундіньйо, і полковника, і Капітана, і Тоніко Бастоса. Власнику бару нема чого втручатися в політику. Це обіцяє лише збитки, це ще небезпечніше, аніж зв'язок із заміжньою жінкою.
