Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗

— Суддя?

— Що, і він також? Я чув про Мануела дас Онсаса.

Чи це не хід з боку Тоніко? Полковник дас Онсас вельми наближена людина до Мундіньйо... Але він справді останнім часом з'являється в Ільєусі мало не щодня і не вилазить з бару. Насіба пройняв дрож. З моря, чи що, дме крижаний вітер? Він вихопив з тайника під прилавком пляшку нерозведеного коньяку і налив собі чималу порцію. Насіб хотів випитати у Тоніко, що тому ще відомо, але той накинувся на Ільєус:

— Нікчемне, негодяще містечко, перепудилося через появу якогось інженера. Неначе він прибув з потойбічного світу... 

Про розмови і події з аутодафе [60]

В міру того, як сутеніло, зростала туга в серці Насіба, немовби уже не було Габрієли, немовби те, що вона залишить його, було вже вирішено. Він надумав подарувати їй пару туфель, бо вдома вона ходила босоніж, а в бар приходила в хатніх капцях. Це негарно. Якось Насіб, бавлячись з нею в ліжку і лоскочучи п'яти Габрієли, наказав їй купити туфлі. Життя на плантації, мандрівка з сертану на південь, звичка ходити босоніж не дуже деформувала її ноги — Габрієла носила тридцять шостий розмір,— вони лише трохи поширшали, і один з великих пальців кумедно дивився вбік. Кожна подробиця, яку він пригадував, переповнювала його серце ніжністю і смутком, немовби він уже втратив Габрієлу.

Насіб саме ішов вулицею з пакунком, в якому були загорнені красиві жовті туфлі, коли помітив пожвавлення біля «Папеларіа Модело». Він не стримався і попростував туди — йому справді треба було трохи розважитись. Ті кілька стільців перед прилавком були зайняті, тому більшість присутніх мусила стояти. Насіб відчув, як у ньому почав розгорятися, поки що несміливо, вогник цікавості. Мабуть, говорять про інженера і обмізковують перспективи політичної боротьби. Насіб прискорив крок і побачив Езекієла Прадо, що розмахував, як завжди, руками. Переступаючи поріг, почув його останні слова:

— ...Неповага до суспільства і народу...

Дивно! Йшлося не про інженера. Вони обговорювали раптове повернення до міста полковника Мендонси, що перебував на фазенді після вбивства дружини і дантиста Осмундо. Його щойно бачили: він пройшов повз префектуру, прямуючи до полковника Раміро Бастоса. З приводу повернення Мендонси, яке адвокат вважав принизливим і образливим для ільєусців, він і обурювався.

— Та що ви, Езекієле,— розсміявся Жоан Фулженсіо,— хіба ви коли бачили, щоб ільєусці обурювались тим, як по їхніх вулицях вільно розгулюють вбивці? Коли б усім полковникам, що вчинили вбивства, спало на думку жити на фазендах, то вулиці Ільєуса спорожніли б, кабаре і бари зачинилися, а присутній тут наш добрий друг Насіб пішов би по світу з торбами.

Адвокат не погоджувався. Але, зрештою, не погоджуватися було його обов'язком. Адже саме його батько Осмундо найняв для звинувачення Жезуїньйо, оскільки комерсант не довіряв прокуророві. Як водилося в кримінальних справах, на зразок цієї, коли вбивство вчинялося через зраду, звинувачення було простою формальністю.

Батько Осмундо, заможний комерсант з міцними зв'язками в Баїйї, розворушив Ільєус на цілий тиждень. За два дні після похоронів сина він зійшов з пароплава, одягнений у глибоку жалобу. Він обожнював свого старшого і відсвяткував нещодавно закінчення ним університету гучно і широко. Дружина його після смерті сина була зовсім немічною; комерсант залишив її під доглядом лікарів. Старий прибув до Ільєуса з рішучими намірами вжити всіх заходів, аби покарати убивцю. Про все це одразу ж довідалося місто, трагічна постать комерсанта в чорному одязі глибоко схвилювала і розчулила всіх. Виникла цікава ситуація. Як відомо, на похоронах Осмундо людей майже не було, ледве набралося біля десятка осіб, щоб нести домовину. Однією з найперших турбот батька було відвідання синової могили. Він замовив вінки, викликав протестантського пастора з Ітабуни і запросив усіх, хто був хоч трохи знайомий з Осмундо. Запрошував старий особисто, побував навіть у сестер Дос Рейс. Комерсант стояв перед ними з непокритою головою, страждання застигло в його сухих очах. Якось вночі Осмундо допоміг Кінкіні, коли її мучив гострий зубний біль.

Запрошений до вітальні, комерсант розповів старим дівам про дитинство Осмундо, про його працьовитість, згадав про нещасну матір, придавлену горем, напівзбожеволілу від раптового удару долі. Закінчилася розмова тим, що всі троє розплакалися, а разом з ними і стара служниця, яка підслуховувала біля дверей в коридор. Сестри Дос Рейс показали комерсанту презепіо і похвалили його сина-небіжчика:

— Гарний був молодик, такий ввічливий.

Тож нема чого й дивуватися, що панахида на кладовищі дійсно являла цілковиту протилежність похоронам. На кладовище прийшли комерсанти, товариство імені Руя Барбози в повному складі, директори клубу «Прогрес», вчитель Жозуе і низка інших осіб. Сестри Дос Рейс поводилися досить церемонно, кожна з них принесла по букету. Вони порадилися з падре Базіліо: чи не буде гріхом відвідування могили протестанта?

— Гріх не молитися за померлих...— відповів падре, що саме кудись поспішав.

Щоправда, худорлявий, з обличчям аскета-фанатика, падре Сесіліо засудив їхній вчинок, але падре Базіліо, довідавшися про це, сказав:

— Сесіліо — педант, йому більше до вподоби муки пекла, аніж світла радість неба. Не турбуйтеся, дщері мої, я відпущу вам гріхи!

Поряд з невтішним, але діяльним батьком ішли Езекієл Прадо, Капітан, Ньо-Гало і навіть сам Мундіньйо Фалкан. Хіба він не був хай не другом, але все ж сусідою дантиста і його товаришем по морських купаннях? Могила була засипана квітами, яких так бракувало, в день похорону, навколо огорожі стояли вінки, яких раніше теж ніхто не приніс. На мармурі було викарбувано ім'я Осмундо, дата його народження і смерті і, для того, щоб злочин не було забуто, ще двоє слів — «по зрадницькому вбитий». Езекієл Прадо почав діяти. Він поставив вимогу попереднього ув'язнення фазендейро, суддя відмовив; тоді він подав скаргу до трибуналу Баїйї, де клопотання обіцяли незабаром розглянути. Ширились чутки, що батько Осмундо пообіцяв адвокатові п'ятдесят конторейсів — ціле багатство! — якщо тому поталанить запроторити полковника до в'язниці.

Але розмови про Жезуїньйо Мендонсу тривали недовго. Все ж головною сенсацією був приїзд інженера. Езекієл не зумів запалити аудиторію своїм пристойно оплаченим обуренням і закінчив виступ, висловившись з приводу бухти:

— Давно вже слід було провчити цього старого самодура.

— Чи не хочете ви сказати, що стаєте на бік Мундіньйо Фалкана? — запитав Жоан Фулженсіо.

— А хто мені може заборонити? — відповів адвокат.— Я був прихильником Бастосів не один рік і часто вів їхні справи, а як вони мені віддячили? Обрали на посаду муніципального радника? Я, звичайно, і без їхньої допомоги міг би цього досягнути. Але вони віддали перевагу зовсім неграмотному Мелку Таваресу. І це тоді, коли моє ім'я уже було названо, із моїм обранням було майже вирішено.

— Ви на правильній дорозі,— почувся гугнявий голос Ньо-Гало.— У Мундіньйо Фалкана зовсім інша система мислення. За його правління Ільєус стане невпізнаним. Якби я мав якийсь вплив чи вагу, я не вагаючись пірнув би в цей казан...

Насіб зауважив:

— Інженер — симпатична людина. Здається, він спортсмен? Але більше скидається на кіноактора... Він заб'є памороки не одному дівчиську...

— Він одружений,— повідомив Жоан Фулженсіо.

— Але з дружиною не живе...— уточнив Ньо-Гало.

Звідки їм стали відомими подробиці з інтимного життя інженера? Жоан Фулженсіо пояснив, що той сам розповів їм про все після сніданку, коли Капітан привів його в «Папеларіа Модело». Його дружина збожеволіла і перебуває зараз в психіатричній лікарні.

— Знаєте, хто зараз розмовляє з Мундіньйо? — раптом запитав Кловіс Коста, що досі мовчки дивився на вулицю, чекаючи появи хлопчаків, продавців «Діаріо де Ільєус».

— Хто?