Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер (бесплатная библиотека электронных книг txt) 📗
— Я чув, там гавкав собака, — мовив Роджер. — Мабуть, його налякали ракети. То годі вже. Я розумію, Френку, ви розважаєтесь. Поки що ви нікого не вбили, і ніякого лиха не сталося. Але навіщо лякати бідолашного собаку?
— То його жіночка гавкала, — весело відказав Френк. — Ось ми зараз стрельнемо просто в каюту й освітимо всю ту сімейну сцену.
— Я йду звідси к бісу, — сказав Роджер. — Не до душі мені ваші жарти. Мені не смішне автомобільне трюкацтво. Не смішно, коли п'яний веде літак. І коли собак лякають, теж не смішно.
— Ніхто вас не затримує, — сказав Френк. — Останнім часом ви стали для всіх мов чиряк на гузні.
— Он як?
— Авжеж. І ви, і Том, обидва святі та праведні. Псуєте будь-яку розвагу. Всі ви такі, розкаяні грішники. Раніш ви гуляли на всю губу. А тепер і іншим зась. Такі вже свідомі стали, аж надто.
— Виходить, це аж надто, коли я кажу, що не треба підпалювати Браунів причал?
— Авжеж. І це також. Тільки не вам це казати. Чув я про ваші штуки на Західному узбережжі.
— Забирали б ви свого пістоля та йшли собі розважатися в інше місце, — сказав Джонні Гуднер Френкові. — Так було добре нам без ваших вибриків.
— То й ви туди ж, — мовив Френк.
— Не розперізуйтесь, — застеріг його Роджер.
— Я тут єдиний, хто ще має смак до справжніх розваг, — сказав Френк. — А ви всі перестиглі, схибнуті праведники, благодійники, лицеміри…
— Капітане Френку… — Руперт нахилився над краєм причалу.
— Ось тільки Руперт мій друг. — Френк звів очі. — Чого тобі, Руперте?
— Капітане Френку, а про комісара ви забули?
— Ми підпалимо його, Руперте, друже мій.
— Поможи вам боже, капітане Френку, — промовив Руперт. — Налити вам ще рому?
— Мені добре й без рому, Руперте, — відказав йому Френк. — А тепер усі долілиць.
— Усі долілиць! — скомандував Руперт. — Лягай!
Френк вистрілив понад краєм причалу, і ракета спалахнула на гравієвій доріжці перед самим будинком комісара й там-таки згоріла. Негри на причалі аж застогнали.
— От чорт, — сказав Руперт. — Мало не влучили. Не пощастило. Ану ще раз, капітане Френку.
На яхті позад них засвітилися ліхтарі, і на палубу знову вийшов той чоловік. Тепер він був у білій сорочці, білих парусинових штанях і тенісних туфлях. Волосся гладенько зачесане, обличчя червоне, з білими плямами. Найближче з усіх на катері, спиною до яхти, сидів Джон, за ним — похмурий Роджер. Судна розділяло близько трьох футів води. Чоловік став на кормі й тицьнув пальцем на Роджера.
— Ти нікчема, — мовив він. — Брудний, смердючий нікчема. Роджер здивовано звів на нього очі.
— Це ви про мене, чи не так? — гукнув Френк. — Але ж я свиня, а не нікчема.
Чоловік і не глянув на нього й провадив далі, звертаючись до Роджера:
— Гладкий нікчема! — Він мало не задихався. — Дурисвіт! Облудник! Дешевий шарлатан! Нікудишній писака і паршивий маляр.
— Кому й навіщо ви все це кажете? — Роджер підвівся.
— Тобі. Тобі, нікчемо, тобі. Тобі, дурисвіте. Тобі, боягузе. Ах ти ж нікчема! Паршивий нікчема.
— Ви збожеволіли, — спокійно мовив Роджер.
— Ти нікчема! — гукнув чоловік з яхти через водний проміжок, що розділяв два судна, так само як хтось дражнив би тварину в одному з тих сучасних зоопарків, де людей і звірів розділяють не грати, а рови з водою. — Нікчема!
— Це він про мене, — втішено озвався Френк. — Хіба ви мене не впізнали? Я ж свиня.
— Я про тебе. — Чоловік показав пальцем на Роджера. — Ти дурисвіт.
— Слухайте, — мовив до нього Роджер. — Ви ж зовсім не для мене це кажете. А тільки для того, щоб похвалитися в Нью-Йорку, якими словами ви мене обклали.
Він говорив розважливо, терпляче, ніби й справді сподівався переконати того чоловіка й примусити замовкнути.
— Ти нікчема! — вигукнув той, дедалі дужче розпалюючи в собі істерику, — задля цього він, власне, й прибрався. — Брудний, смердючий нікчема!
— Ви кажете це не для мене, — повторив Роджер дуже спокійно, і Томас Хадсон зрозумів: він уже вирішив, що робити далі. — Тож краще замовкніть. А хочете поговорити зі мною — виходьте на причал.
Роджер ступив до причалу, і дивна річ — чоловік з яхти в ту ж таки мить і собі туди поліз. Він так розходився, що стриматись уже не міг. І таки вийшов на причал. Негри розступилися, а тоді оточили обох широким кільцем, залишивши всередині чималий простір.
Томас Хадсон не розумів, на що сподівався той чоловік, виходячи на причал проти Роджера. Ні один, ні другий не промовили ані слова, а навколо них були чорні обличчя негрів, і чоловік з яхти сильно вдарив Роджера збоку, а Роджер затопив йому в зуби лівою і роз'юшив рота. Той знову завдав бокового, на що Роджер відповів двома потужними хуками у праве око. Супротивник обхопив його руками, і Роджер зацідив йому правою в живіт і так відштовхнув від себе, що той аж роздер на ньому светр, — а тоді щосили вдарив його по обличчю тильним боком відкритої лівої.
Ніхто з негрів не озвавсь ні словом. Вони стояли мовчки, оточивши обох і залишивши їм якнайбільший простір для бійки. Хтось увімкнув на причалі світло, — певно, то Джонів бой Фред, подумав Хадсон, — і все було добре видно.
Роджер не відступав од супротивника і завдав йому три швидкі хуки в голову. Той обхопив його рукам й далі роздер на ньому светра, коли Роджер відштовхнув його від себе й двічі влучив кулаком у зуби.
— Годі вже лівою! — гукнув Френк. — Вріжте йому, сучому синові, правою. Враз угамується.
— Маєте щось мені сказати? — спитав Роджер чоловіка з яхти і сильним хуком зацідив йому в зуби. З рота в того юшила кров, уся права половина обличчя набрякла, і правого ока майже не стало видно.
Він знову вчепився за Роджера, а Роджер підхопив його попід руки й не давав упасти. Супротивник тяжко дихав і досі не обізвавсь ані словом. Роджер тримав його за руки, запхавши великі пальці у згини ліктів, і Том бачив, як він натискає ними на сухожилки між біцепсами й передпліччям.
— Ану не бризкай на мене кров'ю, сучий сину, — сказав Роджер і, замахнувшись лівою, рвучким ударом відкинув голову супротивника назад, а тоді знову рубонув його обличчя тильним боком руки. — Тепер добувай собі нового носа, — додав він.
— Вгамуйте його, Роджере! Вгамуйте! — під'юджував Френк.
— Чи ти не бачиш, йолопе, що він робить? — мовив до нього Фред Вілсон. — Він же вбиває його.
Чоловік з яхти знов навалився на Роджера, і Роджер відштовхнув його назад.
— Ти бий, — сказав він. — Ну. Бий.
Супротивник замахнувся, але Роджер ухиливсь від удару і обхопив його руками.
— Як тебе звуть? — запитав він чоловіка.
Той не відповів. Лише тяжко сапав, неначе конав від астми. Роджер тримав його попід руки, знов і знов натискаючи великими пальцями на згини ліктів.
— Ти дужий сучий син, — промовив він. — Та який дурень казав тобі, що ти вмієш битися?
Чоловік з яхти мляво замахнувся, але Роджер схопив його, притягнув до себе, трохи повернув і двічі садонув у вухо правим кулаком.
— Ну що, знатимеш тепер, як чіплятися до людей? — запитав він.
— Погляньте на його вухо, — обізвався Руперт. — Просто-таки виноградне гроно.
Роджер знову вхопив супротивника попід лікті й натиснув великими пальцями на сухожилки під біцепсами. Томас Хадсон дивився на обличчя того чоловіка. Спочатку на ньому не було ознак страху — тільки ницість, як ото в свині, в послідущого кнура. Але тепер він перелякався не на жарт. Мабуть, він ніколи раніше не чув про бійки, коли супротивників ніхто не розбороняє. А тепер, можливо, десь у закутках його свідомості спливла згадка про вичитані колись історії, де людей, що впали, забивали ногами до смерті. І він силкувався битись далі. Щоразу, як Роджер велів йому бити чи відштовхував його від себе, він намагався завдати удару. Опору він не припиняв.
Роджер відштовхнув супротивника від себе. Той стояв і дивився на нього. Коли Роджер випускав його із своїх лабет, в яких він почував себе зовсім безпорадним, страх його трохи відступав і до нього поверталася ницість. Він стояв переляканий, тяжко побитий, із знівеченим обличчям та закривавленим ротом, а дрібні крововиливи на вусі збіглися під шкірою в одну велику пухлину, і тепер воно скидалось на перестиглу фігу. Поки він стояв отак, вільний від Роджерових рук, страх залишив його, і в ньому знову здійнялася невигойна ницість.
