Людина - Кобылянская Ольга Юлиановна (читать книги бесплатно полные версии .txt) 📗
- Ще й смiєшся! - питала вона гiрко-згiрдливо.
- Ти менi хотiла би поводи наложити? - реготався вiн злосливо. - Ти, що не маєш навiть настiльки сили, щоб супроти своєї доньки показати свiй материнський авторитет? Зноси ж тепер наслiдки твого лiберального виховання й любуйся думкою, що Олена зостанеться старою химерною панною. Вона не хоче й чути про К…го.
Радникова так i здригнулась при його словах; було по нiй видно, що вона угиналась пiд їх тягарем.
- Чи се дiйсно правда, Епамiнондасе? - питала вона несмiливо й нервово дрожачою рукою вiдсунула на столi лампу набiк, щоби лiпше заглянути йому у лице. Се не могла бути правда. Адже се подружжя мусило статись рятунковим средством супроти всякої нужди для неї i для її бiдненької наймолодшої дитини.
- I я хотiв би, щоби се не була правда… - вiдповiв радник насмiшливо. - Тепер можеш iти до неї i їй подякувати. А коли нi, то наложи їй поводи… Чому ж нi? Дрантя бабське! - пробурмотiв пiд нiс i зачав нервово ходити по хатi.
Жiнка сiла та лиш закрила лице руками…
- З наймолодших лiт мала вона завсiгди свiй розум! - лютував вiн дальше. - Робила мiй дiм посмiховиськом та метою всяких дотепiв. А тепер ще хочеться їй доповнити мiрку безталання? Те вже їй не вдасться. Ще жию я; а коли до сього часу з батькiвською волею ще не познакомилась, то познакомиться з нею тепер. Вона мусить за нього вийти!
- Сього вона не вчинить, Епамiнондасе! - простогнала радникова. - О, коли б я була тодi передчувала, що той буде причиною її нинiшнього поведення! Якою ненависною, якою незносною бувала для мене його присутнiсть!
- За твоєю спиною пiддержувала вона любовнi зносини, кореспондувала, а ти була слiпою й глухою! - говорив радник дальше. - Тепер збирай, що посiяла! Що мене стосується, то кажу ще раз, що я покажу їй, хто голова родини. Не буду терпiти, щоби вона противилась моїй волi задля якогось божевiльного фарсу. Буду… - i вiн замовк нагло. В покоях почулися легкi кроки, а трохи згодом стала Олена на порозi. Була одягнена в темний плащ, голову завила в чорну хустку, а пiд пахою держала грубий звiй нот. Здавалось, що ступає дуже неохотно, однак побачивши радника i зламану матiр, в одну мить усе зрозумiла i приступила ближче.
- Iду до Маргарети, мамо, - сказала, вагаючись, - i не буду дома на вечерi. Ключ вiд мого покою забираю з собою, бо, правдоподiбно, забавлюсь довше, а, повернувшись, не хотiла б я нiкого будити.
Радникова кивнула лиш головою, однак радник станув визиваюче перед нею.
- Що за дiло маєш тепер у вчительки музики? Надворi ллє дощ немов iз коновки, i я думаю, що в такий час не виходиться, як не муситься.
- Справдi так, тату; i я мушу.
- Чого?
- Маю там дiло, - вiдповiла неохотно.
- Що ти можеш увечерi у старої вчительки за дiло мати? Може, знов яку тайну? Яке rendez-vouz? [20] Бережись! Все має свої границi, i я перестав бути зглядним i терпеливим!
Молода дiвчина приступила скоро до стола i поклала збиток нот. Її бiле змарнiле лице вiдбивало сильно вiд чорної хустки, а в тiй хвилi схилила його глибоко вдiл… було їй, очевидно, тяжко виявити се, до чого забиралася…
- Се ноти, котрi я вiдписала за грошi; мушу їх вiднести, - говорила поспiшно. - Бiльше в мене, тату, нема нiякої тайни…
Радникова прокинулась на софi, а радник станув у першiй хвилинi мовчки, наче вкопаний; однак лиш на хвилинку. В слiдуючiй уже хвилi приступив вiн кiлькома кроками до неї, а його очi заiскрились.
- Що? За грошi намазала ти ту дрань отут? Отже ти вiдважуєшся менi ще i в тiм нечесть робити? Схаменись, божевiльна! - кричав вiн дрижачим iз лютостi голосом. - Як довго ще в мене стане терпеливостi!
- Що хочете тим сказати, тату? - спитала вона спокiйно, звиваючи назад розсипанi ноти.
- Хочу тим сказати, що не зможу порядним людям у лице подивитись, коли згадаю, що моя донька своїм дурним поступованням дає причину до всяких поговорiв; що вiдкидає поважного чоловiка, й замiсть того, наче бiдолашний писар, маже ноти за грошi; що безчестить моє iм'я, цiлу мою родину; що хоче а tout prix [21] вiдогравати якусь роль. Я тебе встидаюсь, - кричав, - встидаюсь, кажу тобi!!.
Вона лиш поблiдла, i очi її здавались бiльшими; опроче осталась, як i перше, спокiйною.
- Годi менi вам помогти, тату, - вiдповiла вона. - А що предложення поважного чоловiка не можу прийняти, а не хочу, щоб моя особа була тягарем для вас, буду для того на себе сама заробляти. Як вам i другим ся справа представляється, не можу я, розумiється, знати; однак iнакше поступати також не можу.
- Ти однак мусиш, коли я кажу!! - кликнув голосно, грубо. - В остатнiй хвилинi пiзнаєш ти ще, що батько голова родини, що його воля - воля всiх!
- Чому якраз в тiм випадку? - питала Олена, i її великi очi зачали миготiти.
- Бо - ти дурна, i я собi того бажаю!
Вона здвигнула плечима й легко усмiхнулася.
- Нiхто не є управнений мати бажання, котрi в життю другого мали би вiдогравати якусь рiшаючу роль; а ще менше на те наставати, щоб були зреалiзованi. Я їх не можу визнавати. Сама єсьм, тату! Сама, як птиця, як деревина в лiсi. Маю сама право йти за собою або проти себе. Для того кажу раз на завсiгди, що не вийду за К…го, i що нiколи, нiколи не буду жити брехнею…
- Позавтра вiн тобi освiдчиться, i ти приймеш його! - говорив вiн бiля неї засапаним голосом.
- Позавтра довiдається, що не стану його жiнкою…
- Олено, змилуйся над твоєю нещасною матiр'ю, набери розуму, - побивалась радникова.
- Маєте ви, може, надi мною милосердя? - питала вона з несказанним огiрченням. - Бере, може, хто мою думку i чуття на розвагу? Наче якусь штучну механiчну пружину натягали б ви мене i пристосовували до обставин! Я однак не дамся до сього ужити! Нiяка сила свiту не стопче в менi мислячої самостiйної людини, а коли б вам те прецiнь удалося, тодi успокiйтесь… Тодi… я - не я…
- Яка подяка за мої безсоннi ночi, за мою муку, мою любов материнську! - стогнала радникова. - Що жиє в твоїм безталаннiм серцi!
- Правда, мамо, й те, що виплекалось.
- Прокляття на тебе, невдячна гадюко! - засичав радник.
Вона збиралась до вiдходу, однак на тi його слова задержалася. Звернувши легко голову, глянула на нього iз спiвчуттям.
- Вашi слова, тату, мене не болять… - говорила. - Вам i не слiд iнакше говорити, лиш так, як дух, котрий вас дотепер провадив, вами володiв, вам i велить говорити. На мене не має вiн нi впливу нiякого, нi сили. Вважаю його лише нездоровою, брудною силою, котра не має змислу для чистого шляхетного чувства; тiй силi в грязi гаразд, вона рада б усе їй противне загарбати у свiй круговорот i приглушити. Iду! - говорила вона дальше. - Не маємо собi бiльше нiчого сказати. А так як справи стоять, не будемо мати i на будучину собi нiчого сказати, анi розумiтися не будемо.
- Я тобi маю лише стiльки сказати, - кричав радник, - що позавтра приймаю освiдчення К…го. Ти ще неповнолiтня, а тепер - iди!
20
- Побачення (франц.).
21
- За всяку ціну (франц.).