Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Проза » Классическая проза » Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер (бесплатная библиотека электронных книг txt) 📗

Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер (бесплатная библиотека электронных книг txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер (бесплатная библиотека электронных книг txt) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Він спостерігав, як хлопець пливе, виносячи над водою ліву руку, неквапливо й ритмічно працюючи довгими ногами і час від часу, чимраз рідше, — так рідко, що аж не вірилось, — трохи підводячи обличчя, щоб набрати повітря. Роджер і найстарший хлопець попливли раніш, позсувавши маски на чоло, і далеко випередили його. Ендрю й Джозеф запливли човном за риф, але Ендрю ще не пішов у воду. Повівав легкий вітрець, і вода за рифом злегка пінилася, а сам риф був темно-рудий, і за ним синє-синє море.

Томас Хадсон спустився в камбуз, де Едді чистив картоплю над відром, тримаючи його між колінами. Він раз у раз поглядав крізь ілюмінатор у напрямку рифу.

— Хлопцям не слід би плавати поодинці, — сказав він. — Нехай би трималися коло човна.

— Гадаєш, щось може перескочити на цей бік через риф?

— Приплив високий, весняний.

— Зате вода он яка прозора, — сказав Томас Хадсон.

— В океані хижаків чимало, — провадив Едді. — Як зачують риб'ячий дух, добра від них не жди.

— Та й жодної рибини ще не впольовано.

— Скоро вполюють. То нехай одразу складають її у човен, Щоб найменший дух риби чи крові по воді не пішов.

— Я попливу туди.

— Не треба. Просто гукніть, щоб трималися купи й складали рибу в човен.

Томас Хадсон піднявся на палубу й гукнув Роджерові те, що радив Едді. Той підніс над водою гарпун і помахав ним: мовляв, зрозуміло.

Едді вийшов із камбуза з каструлею начищеної картоплі в одній руці та ножем у другій.

— Узяли б ви оту свою добрячу малу рушницю, містере Томе, та стали б нагорі, — сказав він. — Неспокійно мені на душі. Неспокійно, що хлопці аж ген там за такого припливу. Занадто вже ми близько до відкритого океану.

— То повернемо їх на катер.

— Не треба. Може, це в мене просто від нервів. От і цю ніч погано спав. А я їх люблю, наче рідних, то й потерпаю за них хтозна-як. — Він поставив на палубу каструлю з картоплею. — Я скажу вам, що треба зробити. Запускайте мотор, а я підніму якір, тоді підійдемо ближче до рифу й станемо там. За такого припливу й зустрічного вітру повернути буде неважко. Треба підійти якнайближче.

Томас Хадсон запустив великий мотор і зійшов на місток до штурвала. Поки Едді піднімав якір, він спостерігав, як вони, тепер уже всі четверо, плавають у воді попереду, і в цей час Девід виринув на поверхню й підніс високо вгору гарпун, на якому билася риба. Томас Хадсон почув, як він підкликав човен.

— Підходьте до самого рифу! — гукнув Едді з носа катера, піднявши якір*

Томас Хадсон помалу підвів катер майже впритул до рифу й побачив великі руді коралові поліпи, чорних морських їжаків на піщаному дні та пурпурові морські віяла, що їх тягло назустріч катерові припливом. Коли Едді кинув якір, Томас Хадсон дав задній хід. Катер почав повертатись, і риф відсунувся вбік. Едді вибирав линву, аж поки вона туго натяглась, а тоді Томас Хадсон заглушив мотор, і катер загойдався на місці.

— Тепер ми можемо не спускати їх з ока, — сказав Едді, стоячи на носі. — Ні до чого мені отак нервуватися через цих хлопчаків. Шкідливо для шлунка. Він у мене й так ні к бісу.

— Я залишуся тут і пильнуватиму за ними.

— Зараз я дам вам рушницю і знов візьмуся до картоплі. Хлопці люблять картопляний салат, правда ж? Такий, як ми готуємо?

— Ну звісно. І Роджер любить. Накриши туди більше крутих яєць і цибулі.

— А картоплю зварю так, щоб була ціла й тугенька. Ось вам рушниця.

Томас Хадсон простяг руку і взяв рушницю, незграбну й важку, в проолієному чохлі із обстриженої овечої шкури: щоб метал не брався іржею на морському повітрі. Витягти рушницю за приклад, він засунув чохол під дошки містка. То був «манліхер-шенауер-256», із старомодним вісімнадцятидюймовим дулом, — таких рушниць давно вже не продавали. Ложе та цівка потемніли від мастила й тертя, мов зерня волоського горіха, а дуло, відшліфоване за довгі місяці переїздів у саквах, масно блищало, й на ньому не було ані цяточки іржі. Один бік приклада аж лиснів, витертий щокою власника рушниці, а коли Хадсон відтягнув замок, в обертовому магазині показалися важкі опуклі гільзи з довгими й тонкими, мов олівці, кулями в металевій оболонці, з якої ледь витикалися гострі свинцеві кінчики.

То була надто добра рушниця, щоб тримати її на катері, але Томас Хадсон так любив її, вона нагадувала йому стільки всяких речей і місць, стількох людей, що він волів завжди мати її при собі; до того ж виявилось, що в проолієному чохлі рушниці не шкодить солоне повітря. Зрештою на те й зброя, щоб з неї стріляти, а не зберігати в чохлі, міркував він. А рушниця й справді була добряча з усіх поглядів, та й на катері потрібна. З жодної іншої рушниці, яку Хадсон будь-коли мав, він не стріляв так упевнено, знаючи, що добре поцілить і на близькій, і на середній відстані, отож і тепер з приємністю вийняв її з чохла, відтягнув замок і загнав патрона у ствол.

На припливі під легким бризом катер стояв майже непорушно, і він почепив рушницю за ремінь на штурвал, так щоб вона була напохваті, а сам ліг на надувний матрац, простелений на містку. Лежачи на животі спиною до сонця, він дивився туди, де Роджер і хлопці полювали з гарпунами. Всі вони раз по раз пірнали, зникаючи під водою на якийсь час, а тоді виринали, щоб набрати в легені повітря, і знову йшли під воду. Щоразу, як котрийсь із них з'являвся на поверхні з рибиною на вістрі гарпуна, Джозеф підгрібав туди, знімав здобич із гарпуна й кидав у човен. Томас Хадсон чув його вигуки й сміх, а коли Джозеф струшував з гарпуна чи знімав рукою рибину й шпурляв її у затінок на кормі, бачив яскраве риб'яче забарвлення — червоне або червоне з коричневими цятками, червоно-жовте або в жовту смужку.

— Едді, зроби ласку, дай чогось випити! — гукнув він з містка.

— А чого б ви хотіли? — Едді вистромив голову з камбуза. На ньому були старий фетровий капелюх та біла сорочка, і при яскравому світлі сонця Томас Хадсон побачив, що в нього червоні очі, а губи намащені меркурохромом.

— Що ти зробив із своїм ротом? — спитав він.

— Та вийшла вчора ввечері одна халепа. Я оце щойно помастив. А що, дуже кепсько?

— Ти схожий на дешеву повію.

— От чорт, — сказав Едді. — Я мастив у темряві, не дивлячись. Просто навпомацки. То що ж вам дати? Джину з кокосовою водою? Кокосову воду я маю.

— Дуже добре.

— А може, зробити «Зеленого Айзека» за особливим рецептом?

— Чудово. Зроби за особливим.

Томас Хадсон лежав на матраці так, що голова його була в затінку штурвала, і коли Едді вийшов на палубу з високою склянкою холодного напою — джин, лимонний сік і зелена кокосова вода з подрібненим льодом та домішкою гіркої ангостури, що надавала коктейлеві іржаво-червонуватого кольору, — Хадсон поставив її в той затінок, щоб не розтанув лід, поки він дивиться на море.

— Хлопцям начебто добре ловиться, — сказав Едді. — Риби на обід уже досить.

— А що ще буде?

— До риби — картопляне пюре. І салат з помідорів. А почнемо з картопляного салату.

— Звучить непогано. Картопляний салат уже готовий?

— Картопля ще не охолола, Томе.

— Едді, ти любиш куховарити, правда?

— Та певно, що люблю. І плавати на катері люблю, і куховарити. А от чого не люблю — то це бешкетів, бійок і всяких інших халеп.

— Одначе з усіх тих халеп ти виходив з честю.

— Я завжди намагався уникати їх, Томе. Часом не можна було, але я завжди намагався.

— А що було вчора ввечері?

— Та пусте.

Він не хотів говорити про це. І про ті численні халепи, що були в його минулому, ніколи не розводився.

— Ну гаразд. А що в нас іще на обід? Хлопців треба добре годувати. Вони ж ростуть.

— Удома я спік солодкого пирога і взяв із собою, а на лід поклав два свіжі ананаси. Наріжу їх скибочками.

— Добре. А як зготуєш рибу?

— Як захочете. Побачимо, що там буде найкращого з їхньої здобичі, а тоді зготуємо так, щоб усім смакувало — і хлопцям, і вам, і Роджерові. Он якого великого жовтохвоста витяг Девід. Він підчепив був одного й перед цим, але впустив. А цей справді здоровенний. От тільки надто далеко хлопець заплив. І рибина досі в нього на гарпуні, а Джо он куди к бісу погріб, аж до Енді.

Перейти на страницу:

Хемингуэй Эрнест Миллер читать все книги автора по порядку

Хемингуэй Эрнест Миллер - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Твори в 4-х томах. Том 4 отзывы

Отзывы читателей о книге Твори в 4-х томах. Том 4, автор: Хемингуэй Эрнест Миллер. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*