Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
— Лише один? Що ви, що ви... Обов'язково візьміть із собою мадам. А скільки років вашим дітям? В п'ятнадцять вони такі чутливі до поезії і до ідей, висловлених у моїй доповіді. До цього ж мої ідеї найкращі і найкорисніші для формування внутрішнього світу молоді.
— А у вашій доповіді немає нічого непристойного? — запитав Рібейріньйо, пригадавши вечори Леонардо Мотти, що приїздив до Ільєуса раз на рік і, зовсім не нав'язуючи квитків, збирав на свої розповіді про сертан повнісіньку залу.— Ви не переповідаєте непристойних анекдотів?
— За кого ви мене маєте, мій любий? Мої доповіді пройняті найсуворішою моральністю, найблагороднішими почуттями.
— Але ж я не осуджую, я навіть люблю... Правду кажучи, то єдині розповіді, які я слухаю...— Рібейріньйо знову зніяковів.— Ви не ображайтесь, але я хочу сказати, що вони розважають, чи не так? Я провінціал, не дуже освічений, серйозні доповіді хилять мене в сон... А запитав я, маючи на увазі дружину і дочок... Чи можна їх взяти із собою чи ні? Скільки з мене за чотири квитки?
Насіб придбав два квитки, швець Феліпе — один. Вечір мав відбутися наступного дня в парадній залі префектури; переднє слово мав виголосити Езекієл Прадо, колега Аржілеу по університету.
Поет перейшов до іншої, складнішої частини справи. Від квитків майже ніхто не відмовився. Книжки ж брали нехотя, кривились, коли бачили сторінки, помережані дрібними стовпчиками віршів. Навіть ті, що наважувалися їх купити з цікавості або з люб'язності, губилися вкрай, коли на запитання про ціну автор відповідав:
— На ваш розсуд... Адже поезія не продається. Якби мені не доводилося оплачувати друк і папір, набір і брошурування, я роздавав би свої книжки безкоштовно, як заповідав великий поет... Але... хто може обмішути жалюгідний життєвий матеріалізм? Об'ємна книжка, до якої увійшли мої останні найвизначніші поезії, присвячені життю цього краю і схвально зустрінуті в Португалії, коштувала мені недешево. А я ще не розрахувався за неї... Отож на ваш розсуд, мій любий друже...
Цей прийом давав непогані наслідки, коли поет звертався до експортера какао або до заможного фазендейро. Мундіньйо Фалкан, наприклад, дав сто рейсів за книжку, та ще й квитка купив. Полковник Раміро Бастос дав п'ятдесят, але купив аж три квитки і запросив поета на обід через кілька днів. Аржілеу завжди загодя цікавився особливостями краю, який мав намір відвідати. Таким чином, він довідався про політичну боротьбу в Ільєусі і приїхав з листами до Мундіньйо і до Раміро, а також з рекомендаціями, адресованими впливовим особам з обох таборів.
Маючи багаторічний досвід у розповсюдженні своїх творів і застосовуючи цей досвід терпляче і наполегливо, маститий поет одразу орієнтувався, здатний покупець сам наважитись заплатити чималу суму чи його слід спровокувати на це.
— Двадцять рейсів і мій автограф на додачу.
Якщо покупець усе ще вагався, Аржілеу ставав щедрим і пропонував крайню ціну:
— Оскільки, як мені здається, ви виявляєте цікавість до моєї поезії, вам я віддам за десять, щоб ви, сеньйоре, не залишились без своєї частки мрій, ілюзій і краси!
Рібейріньйо, тримаючи книжку в руці, чухав потилицю. Він питав поглядом у Доктора, скільки заплатити? Це ж просто здирство, кидаєш гроші на вітер... Рібейріньйо засунув руку в кишеню і дістав ще двадцять рейсів. Зробив він це лише задля Доктора. Насіб не придбав книгу, адже Габрієла майже не вміла читати, а що стосується його самого, то йому цілком вистачало віршів, які Жозуе і Арі Сантос декламують в барі. Швець Феліпе теж відмовився, він був трохи напідпитку.
— Даруйте мені, сеньйоре поет, я читаю лише проза і певний проза,— він підкреслив «певний».— Новели ні! Бойовий проза, такий, що перевертав гори і перетворює світ. Ви читали Кропоткіна?
Маститий поет завагався. Він хотів був сказати, що читав,— ім'я було йому знайоме,— але вирішив, що краще вийти із скрути за допомогою гучної фрази:
— Поезія стоїть над політикою.
— А мені наплювати на поезію, голубе! — Він підняв пальця.— Кропоткін найбільший поет усіх часів! — Феліпе завжди плутав португальську мову з іспанською і, лише коли був надто збуджений або зовсім п'яний, розмовляв бездоганною іспанською мовою.— Дужчим від Кропоткіна є лише динаміт! Хай живе анархія!
Феліпе прийшов у бар під мухою і в барі продовжував пити. Це траплялося з ним раз у рік, і мало хто знав, що він в такий спосіб поминає брата, розстріляного в Барселоні багато років тому. Брат був справжнім войовничим анархістом, з гарячою, буйною головою і мужнім серцем. Феліпе дісталися у спадщину його брошури і книжки, але він не підхопив його простреленого прапора. Він вирішив виїхати з Іспанії, щоб уникнути ускладнень, які могли виникнути через ці небезпечні родинні зв'язки. Проте і досі, через двадцять з лишком років, Феліпе в день роковин розстрілу зачиняв майстерню і напивався. При цьому він клявся, що повернеться до Іспанії, кидатиме бомби і помститься за смерть брата.
Біко Фіно і Насіб відвели іспанця, що справляв поминки по брату, в кімнату для гри в покер, де він міг пити, скільки йому заманеться, нікому не заважаючи. Феліпе докірливо говорив Насібу:
— Що ти зробив, невірний сарацине, з моєю рожевою квіткою, моєю граціозною Габрієлою? У неї були веселі очі, сама вона була немов пісня, немов радість, немов свято. Навіщо ти вкрав її? Ти сам хочеш насолоджуватись нею і тому замкнув її до в'язниці? Підлий буржуй...
Біко Фіно приніс пляшку кашаси і поставив її перед шевцем.
Доктор пояснив поетові причину збудження іспанця і вибачився за нього: Феліпе людина вихована, шановний громадянин, і тільки раз на рік...
— Я все чудово розумію. Зрідка хильнути трохи — це люблять навіть люди із вищого світу. Я також не святеник і ніколи не відмовлюся від ковтка кашаси...
Щодо пиятики, то тут Рібейріньйо не був новачком. Він осідлав свого улюбленого коника і розпочав лекцію про різні сорти кашаси. В Ільєусі виробляли чудову марку — «Кана де Ільєус»; цю кашасу майже всю вивозили до Швейцарії, де її пили замість віскі. «Містер — англієць, директор залізниці,— пояснював Рібейріньйо Аржілеу,— не п'є нічого іншого. А він знається на винах, дай боже кожному...»
Промова полковника кілька разів перебивалася. Настала година аперитиву, приходили нові відвідувачі, їх рекомендували поетові. Арі Сантос міцно обняв Аржілеу і притиснув його до грудей. Багато з присутніх чули про поета, дехто читав його вірші, але приїзд його до Ільєуса, стверджували всі, увійде в аннали культурного життя міста. Поет був у захопленні і дякував за щиру гостину. Жоан Фулженсіо, вивчивши візитну картку Аржілеу, обережно поклав її до кишені. Зібравши данину за продані квитки і всучивши одну книжку з посвятою Арі, а другу полковнику Мануелу дас Онсасу, Аржілеу всівся за столик разом з Доктором, Жоаном Фулженсіо, Рібейріньйо і Арі, щоб покуштувати славнозвісну «Кану де Ільєус».
Попиваючи кашасу в колі щойно придбаних друзів і відкинувши всю бундючність, поет показав себе чудовим оповідачем. Громоподібним голосом він розповів кілька дотепних анекдотів. Голосно сміючись, розпитував про тутешні справи, немовби давно тут жив, а не прибув сьогодні вранці вперше в ці краї. Лише коли йому рекомендували нового відвідувача, він замовкав, щоб дістати з портфеля квитки і книжки. Зрештою, за пропозицією Ньо-Гало, винайшли своєрідний код для полегшення поетової праці. Коли жертва могла придбати і квитки і книги, її рекомендував Доктор, коли доводилося розраховувати тільки на продажу квитків, але не книжки, знайомив Арі. Холостяка або людину без належного достатку рекомендував Ньо-Гало. Даючи згоду, поет трохи опирався:
— Зовнішній вигляд часто не відповідає істині... Мені це добре відомо. Інколи той, на якого зовсім не розраховуєш, купує книжку... Та й потім ціна ж не визначена...
У веселому колі, до якого долучилися Жозуе, Капітан і Тоніко Бастос, Аржілеу почував себе невимушено. Ньо-Гало запевнив його:
— У своєму місті, мій любий, ми не можемо помилитися. Ми знаємо і спроможність, і смаки, і рівень кожного...
