Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗

— Директор просто отетерів, коли на його прохання я повторив свою репліку: я все сказав правильно. А він же ще не бачив, як я танцюю...

Габрієла радісно плескала в долоні, слухаючи розповідь Туїски про події минулого дня, а також новини із чарівного світу циркового життя.

— Ти будеш справжнім актором, Туїско. Завтра я сидітиму в першому ряду. Я запрошу дону Армінду,— казала вона,— і попрохаю сеньйора Насіба, щоб він прийшов теж. Він, звичайно, зможе прийти, залишивши на часинку бар, аби поглянути на тебе... Я буду плескати так, що аж руки болітимуть.

— Мати теж прийде. Я її проведу без квитка. Може, після того, як вона побачить мене на арені, дозволить мені піти з ними. Але це дуже бідний цирк... У них так сутужно з грошима. Вони варять собі їсти прямо в цирку, щоб не витрачати грошей на готель.

Але в Габрієли була своя певна думка про цирк:

— Всі цирки гарні. Можливо, цей розпадеться через різні знегоди, але він усе одно гарний. Над усе в світі я люблю циркові вистави. Вони мені страшенно подобаються. Завтра я неодмінно прийду і плескатиму щосили. Я приведу із собою сеньйора Насіба. Можеш мені повірити.

Тої ночі Насіб повернувся дуже пізно. Відвідувачі сиділи в барі до світанку. Після закінчення кіносеансів навколо поета Аржілеу Палмейра зібралось чимало люду. Поет обідав у Капітана, відвідав декого, продав ще кілька примірників «Топазів» і зачарувався Ільєусом. Жебрацький цирк, який він побачив у порту, не міг, звичайно, конкурувати з ним. Розмова в барі затяглася до глупої ночі, поет показав, як він уміє пити. Він називав кашасу «нектаром богів» і «абсентом кабокло» [71]'. Потім Арі Сантос прочитав свої поезії, схвально оцінені маститим гостем:

— Яке глибоке натхнення і бездоганна форма!

Після довгих наполягань прочитав свої поезії і Жозуе.

Він читав модерністські поеми з метою шокувати маститого поета. Але той не був шокований:

— Чудово! Я не поділяю поглядів футуристів, але аплодую обдаруванню, в якому б таборі воно не перебувало. Яка сила, які образи!

Жозуе капітулював: зрештою, ім'я Аржілеу відоме всім, у нього чимало виданих книжок, він навіть роздає автографи. Жозуе подякував поетові за високу оцінку і попросив дозволу почитати кілька своїх останніх творів. Протягом вечора Глорія не раз з нетерпінням виглядала у вікно, спостерігаючи за баром. І ось вона побачила й почула, як Жозуе, стоячи, декламує вірші, де щедро згадуються перса, сідниці, голі животи, гріховні поцілунки і обійми та оспівуються неймовірні вакхічні оргії. Аплодував навіть Насіб. Доктор згадав ім'я Теодоро де Кастро. Аржілеу підняв чарку:

— Теодоро де Кастро! Великий Теодоро! Я схиляюся перед співцем Офенізії і п'ю за його світлу пам'ять!

Всі випили. Поет почав пригадувати уривки з поем Теодоро, час від часу перекручуючи текст:

— Ридає...— поправив Доктор.

Після історії Офенізії, яку згадали між тостами, спливли у пам'яті інші; не обминули імен Сіньязіньї і Осмундо, потім перейшли до анекдотів. Насіб реготав... Капітан вдався до свого невичерпного репертуару. Відомий поет розповідав також непогано. Його гучний голос перебивався розгонистим реготом, що перекочувався через майдан і, повторений луною, губився у скелях. Людно і гамірливо було у кімнаті для гри у покер: Амансіо Леал грав з Езекієлом, сірійцем Малуфом, Рібейріньйо і Мануелом дас Онсасом.

Насіб прийшов додому зморений, йому смертельно хотілося спати. Він розлігся на ліжкові; Габрієла прокинулась, як завжди, коли він повертався з бару:

— Насіб... Так пізно... Ти чув новину?

Насіб позіхнув, він дивився на її тіло, що темніло на простирадлах, в цьому тілі для нього щоночі відроджувалась таємниця; легеньке полум'я бажання загорілося між утомою і сном.

— Страшенно хочу спати. Яка там ще новина?

Він простягнувся на ліжку, поклав ногу на стегно Габрієли.

— Туїска тепер актор.

— Актор?

— Саме так. В цирку. Він буде грати...

Рука араба зморено піднімалася вгору по її ногах.

— Грати? В цирку? Не розумію, про що ти говориш.

— А що тут розуміти? — Габрієла сіла на ліжку, бо хіба можна мовчати, коли назрівають такі сенсаційні події? — Він забігав до нас по обіді і розповів...— Вона полоскотала заснулого Насіба, щоб розбудити його.

— Хочеш? — Насіб задоволено розсміявся.— Ну гаразд...

Але вона розповідала про Туїску і про цирк:

— Ти міг би завтра зі мною і доною Арміндою піти й подивитись на Туїску? Залиш на часинку бар, нічого не трапиться.

— Завтра ні. Завтра ми йдемо з тобою на літературний вечір.

— Куди?

— На літературний вечір, Біє. Приїхала одна освічена людина, поет. Він пише вірші і вкладає в них усе, що почуває. Він дуже розумний, досить сказати, що він двічі бакалавр... Надзвичайно вчений... Сьогодні всі відвідувачі юрмилися навколо нього. Він майстерно сперечається і чудово читає вірші... Прямо вражає своїм читанням! Завтра він робитиме доповідь в префектурі. Я купив два квитки для нас з тобою.

— А що це таке — доповідь?

Насіб розгладив вуса:

— Це тонка штуковина, Біє.

— Цікавіша, ніж кіно?

— Складніша...

— Краща ніж цирк?

— Навіть у порівняння не йде. Цирк — це для дітей. Щоправда, коли в програмі є цікаві номери, можна дивитися. Але такі вечори, як завтра, бувають у нас рідко.

— А що там ще буде? Музика, танці?

— Музика... Танці...— Насіб розсміявся.— Тобі ще слід багато дечого взнати, Біє. Нічого такого там не буде.

— А що ж там буде, якщо це краще, ніж кіно і цирк?

— Я тобі зараз поясню. Послухай. На таких вечорах хто-небудь виступає — поет або бакалавр, який читає про що-небудь.

— Про що?

— Ну так, про що-небудь. Цей буде розповідати про сум і сльози. Він говорить, а ми слухаємо.

Габрієла злякано розплющила очі:

— Він говорить, а ми слухаємо? А потім?

— Потім він закінчує, а ми аплодуємо.

— І все? І нічого більше?

— І нічого більше, але весь сенс у тому, що він розповідає.

— А що він розповідає?

— Гарні слова. Інколи говорить незрозуміло, до пуття не збагнеш. Але коли оратор путящий...

— Він розповідає, а ми слухаємо... І ти це порівнюєш з кіно або з цирком, подумай лишень! Ти такий освічений! Адже нічого кращого немає в світі над цирк!

— Послухай, Біє, я вже казав тобі: тепер ти не якась там служниця. Тепер ти сеньйора. Сеньйора Саад. Ти повинна зрозуміти це. Буде літературний вечір, там виступатиме відомий поет. Зійдуться кращі люди Ільєуса. Ми теж мусимо бути там. Не можна нехтувати такою важливою справою заради того, щоб відвідати цей нікчемний цирковий балаган.

— Невже не можна? Але чому?

Її ображений голос схвилював і розчулив Насіба. Він погладив Габрієлу по спині:

— Тому що не можна, Біє. Що скажуть люди? Що скаже товариство? Цей бевзь Насіб — невіглас, він не пішов на виступ поета, а сидить в нікчемному цирковому балагані. А потім? У барі всі обговорюватимуть виступ поета, а я почну розповідати дурниці про цирк?

— Тепер я зрозуміла... Ти не зможеш прийти... Жаль... Бідний Туїска. Йому так хотілося, щоб сеньйор Насіб прийшов. І я пообіцяла. Але тобі не можна, ти маєш рацію. Я скажу Туїсці. І буду плескати за себе і за сеньйора Насіба.— Габрієла засміялася, пригорнувшись до Насіба.

— Послухай, Біє, тобі треба багато чому вчитись, ти сеньйора. Тобі слід жити і поводитись так, як личить дружині комерсанта, а не простій жінці. Тобі необхідно бувати скрізь, де збирається верхівка міста, щоб спостерігати і вчитися, адже ти сеньйора.

— Отже, я не зможу?..

— Що?

— Піти завтра в цирк. З доною Арміндою.

Він перестав її гладити:

— Я ж уже сказав тобі, що придбав квитки для нас обох.

— Він розповідає, а ми слухаємо... Мені це не до вподоби. Я не люблю цей твій «квіт суспільства». Всі в розкішному одягові, а від жінок мені аж нудно стає, не подобаються вони мені. А в цирку так гарно! Дозволь мені сходити в цирк, Насібе. А поета я послухаю іншим разом.