Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
— Не можна, Біє,— він знову погладив її.— Поет виступає не щодня...
— І цирк також...
— На вечір ти не можеш не піти. Мене і так уже запитують, чому тебе ніде не видно? Всі кажуть, що це погано.
— Але ж я хочу ходити в бар, в цирк, гуляти по вулиці.
— Ти хочеш бувати лише там, де тобі не можна бувати. Коли ти нарешті зрозумієш, що ти моя дружина, що ми з тобою одружились і що ти жінка статечного, заможного комерсанта? Що ти вже не...
— Ти гніваєшся, Насібе? Чому? Адже я нічим не завинила...
— Я хочу, щоб ти була гідною синьйорою, щоб тебе прийняв вищий світ. Хочу, щоб усі тебе шанували і ставились до тебе, як належить. Хай вони забудуть, що ти була куховаркою, що ходила босою, прийшла в Ільєус з біженцями і що в барі до тебе ставились легковажно. Зрозуміло?
— Я не звикла до цього всього. Мене просто нудить від твого оточення. Я народилася і зросла серед нестатків — тому багатство не для мене. Що ж мені робити?
— Будеш вчитися. А ти думаєш, хто ці нафарбовані сеньйори? Робітниці з плантацій. Просто вони дечому навчилися.
Настала тиша, сон знову почав змагати Насіба, рука його лежала на тілі Габрієли.
— Дозволь мені сходити в цирк, Насібе. Тільки завтра...
— Не підеш, я вже сказав. Будеш зі мною на вечорі, і годі розмов.
Він повернувся спиною до Габрієли і натягнув на себе простирадло. Йому бракувало її тепла, він звик спати, поклавши ногу їй на стегно. Але ж він мав удавати розгніваного її впертістю чоловіка. До якого часу Габрієла буде ухилятися від життя суспільства? Коли вона почне поводитись так, як личить порядній жінці, його дружині? Зрештою, він не якийсь там злидар, він сеньйор Насіб А. Саад, що має кредит на біржі, власник найкращого у місті бару, секретар Комерційної асоціації, у нього рахунок у банку, і всі впливові люди Ільєуса — його друзі. Останнім часом, велись розмови навіть про його обрання до правління клубу «Прогрес». Габрієла ж сидить дома, а коли й виходить, то лише в кіно з доною Арміндою або на недільну прогулянку з ним, немовби нічого і не змінилося у її житті, немовби вона та сама Габрієла без роду і племені, яку він розшукав на невільницькому ринку, немовби вона не стала сеньйорою Саад. Після тривалої боротьби Насібові все ж таки вдалося переконати її не приходити із судками в бар,— вона навіть плакала. Але ще важче було примусити Габрієлу носити взуття. Насіб просив її не розмовляти голосно в кінотеатрі, не афішувати свою дружбу із служницями, не пересміюватись, як раніше, з відвідувачами бару, не приколювати до кіс троянду, коли вони виходять на прогулянку! А тепер вона не хоче йти на літературний вечір через якийсь нікчемний цирк...
Габрієла скрутилася клубочком. Чому Насіб так спалахнув? Він образився, повернувся до неї спиною і навіть не торкнувся її. Габрієлі бракувало звичної ваги його ноги на стегні. І звичних пестощів, і звичної світлої радості. А може, він розгнівався на Туїску за те, що той найнявся в артисти, не порадившись з ним? Туїска був невід'ємною часткою бару, там у нього стояв ящик із щітками і гуталіном, він допомагав Насібу в дні великого напливу відвідувачів. Ні, Насіб розгнівався не на Туїску, а на неї. Він не хотів, щоб вона пішла в цирк, але чому? Він хоче повести її до великої зали префектури слухати поета. А це не для неї! В цирк вона змогла б піти у старих туфлях, де так вільно почувається пальцям. А в префектуру треба одягати шовкову сукню, взувати нові, тісні туфлі. Там збереться уся ільєуська знать, всі ці жінки, що з погордою дивляться на неї і потай насміхаються. Ні, вона не хоче туди йти. І чого Насіб так наполягає? Він не захотів, щоб вона ходила в бар, а їй там так подобалось... Він ревнував її, але ж це так смішно. Вона перестала туди ходити, вдовольнила його дивацтво і, боячись його образити, поводилась дуже скромно. Але навіщо примушувати її робити те, до чого в неї не лежить серце, те, що їй гидко? Цього вона не могла збагнути. Насіб добрий, які можуть бути сумніви? Хто це відкидає? Але чому він розгнівався і одвернувся від неї, коли вона попросила його пустити її в цирк? Він сказав, що вона тепер сеньйора, сеньйора Саад. Але ж вона не сеньйора, вона Габрієла. І вищий світ їй не до вподоби. Ось молодики з того вищого світу — інша справа... Та й вони їй не подобались, коли збирались у якихось важливих справах. Тоді вони були такі серйозні, не жартували з нею, не усміхались. Їй подобається цирк,— в світі немає нічого кращого над цирк. А тим паче, коли ще й Туїска бере участь у виставі... Вона просто помре з горя, коли не побачить його... Навіть коли їй доведеться утекти тайкома...
Неспокійно повертаючись уві сні, Насіб поклав ногу на стегно Габрієли і одразу ж заспокоївся. Вона відчула звичну вагу і не захотіла його образити.
Наступного ранку, йдучи в бар, Насіб попередив Габрієлу:
— Після аперитиву я прийду додому пообідати і приготуватися до вечора. Я хочу, щоб ти пішла туди гарно вбрана, в гарній сукні, щоб усі жінки тобі заздрили.
Так, саме тому він і купував їй шовкові сукні, туфлі, капелюшки, навіть рукавички. Він дарував їй каблучки, намисто із справжнього коштовного каміння, браслети. Він не шкодував грошей, він хотів, щоб вона була одягнена, як найзаможніші сеньйори, немовби це заступить її минуле, прикриє опіки, одержані біля кухонної плити, і манери простої служниці. Сукні Габрієли висіли в шафі, а вона ходила по кімнатах у ситцевому халатику, в хатніх капцях на босу ногу або й просто боса, готувала їжу, прибирала чи сиділа і бавилася з котом. Що з того, що він найняв двох служниць? Покоївку Габрієла вигнала геть, навіщо їй покоївка? Щоправда, вона погодилася віддавати білизну пралі — матері Туїски Раймунді, та й то лише з єдиною метою — дати старій заробити. Дівчинці на кухні теж не залишалося роботи.
Габрієла не хотіла ображати Насіба. Вечір у префектурі було призначено на восьму годину і початок вистави в цирку теж на восьму. Дона Армінда сказала, що такі вечори тривають не більше години, а Туїска виступав у другому відділі циркової програми. Жаль, звичайно, що доведеться пропустити перший — клоуна, номер на трапеції, дівчинку на дроті. Але вона не хотіла ображати чоловіка, не хотіла його гнівати.
Під руку з Насібом, пишно одягнена, наче принцеса, в голубій весільній сукні, в тісних туфлях, вона пройшла вулицями Ільєуса і незграбно подолала сходи префектури. Араб зупинявся, вітався з друзями і знайомими, жінки оглядали Габрієлу з ніг до голови, перешіптувались і усміхалися. Вона почувала себе ніяково, була збентежена і налякана. В парадній залі було багато чоловіків, вони стояли, а в глибині сиділи жінки. Насіб відвів Габрієлу у другий ряд, посадовив її і відійшов убік, де стояли і розмовляли Тоніко, Ньо-Гало, Арі. Габрієла сиділа, не знаючи, що робити. Поруч з нею була дружина доктора Демосфенеса, манірна особа з лорнетом і в хутрі — а яка ж стояла спека! Вона кинула на Габрієлу швидкий погляд, відвернулася і почала розмову з дружиною прокурора. Габрієла почала роздивлятися залу, яка була дуже гарною, аж очі вбирала. Потім обернулася до лікаревої дружини і запитала:
— Коли це все закінчиться?
Навколо засміялися. Габрієла зовсім зніяковіла. Навіщо Насіб змусив її прийти? Все це так їй не до вподоби.
— Ще й не починалося.
Нарешті якийсь огрядний чоловік в сорочці з накрохмаленою манишкою вийшов разом з Езекієлом Прадо на естраду, де стояли два стільці і столик з карафкою та склянкою. Всі зааплодували, Насіб усівся поруч з Габрієлою. Сеньйор Езекієл встав, прокашлявся і налив води у склянку.
— Шановні друзі! Сьогоднішній день — незабутня дата в календарі інтелектуального життя Ільєуса. Наше культурне місто з гордістю і хвилюванням приймає видатного поета Аржілеу Палмейру, чий натхненний виступ, присвячений...
І поїхав... і поїхав... Він просторікував, а ті, що сиділи в залі, слухали. Слухала і Габрієла. Час від часу в залі аплодували. Аплодувала й вона. Вона думала про цирк, мабуть, вистава уже почалася. Добре, що там завжди запізнювались, щонайменше на півгодини. До заміжжя вона двічі побувала з доною Арміндою у Великому балканському цирку. Призначена на восьму вистава звичайно починалася лише о пів на дев'яту, а бувало й пізніше. Габрієла поглянула на величезного, немов шафа, годинника в глибині зали. Він голосно цокав, і це її розважало. Сеньйор Езекієл говорив красномовно, правда, слів вона не розбирала. Голос адвоката жебонів, наче струмок, перепліскувався, заколисував, навіював сон. Але заснути не дозволяло цокання годинника, чиї стрілки невмолимо рухали час уперед. Гучні аплодисменти порушили дрімоту Габрієли, прокинувшись, вона запитала Насіба:
