Камінний господар - Украинка Леся (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений TXT) 📗
…у чистому нагiрному повiтрi без пахощiв облесливих долин.
Чи так?
К о м а н д о р
Так. Дайте руку.
Анна подає руку, вiн стискає.
I добранiч.
А н н а
Ви йдете?
К о м а н д о р
Так, на раду капiтулу*, як часом запiзнюся, то не ждiть. * Капiтул - зiбрання членiв якогось ордену.
(Виходить).
Анна сiдає i задумується.
Увiходить покоївка Марiквiта.
А н н а
Ти, Марiквiто? Де моя дуенья?
М а р i к в i т а
їй раптом так чогось недобре стало, аж мусила лягти. Але як треба, то я таки її покличу.
А н н а
Нi, нехай спочине. Заплети менi волосся на нiч та й iди.
М а р i к в i т а
(заплiтаючи Аннi коси)
Я маю сеньйорi щось казати, тiльки ждала, щоб вийшов з дому наш сеньйор.
А н н а
Даремне.
Я вiд сеньйора таємниць не маю.
М а р i к в i т а
О, певна рiч! Адже моя сеньйора зовсiм свята! Я саме се казала тому слузi, як брала тi квiтки.
А н н а
Який слуга? Що за квiтки?
М а р i к в i т а
Недавно слуга якийсь принiс квiтки з гранати вiд когось для сеньйори.
А н н а
(гнiвно)
Буть не може!
Квiтки з гранати, кажеш? I для мене?
М а р i к в i т а
Не знаю… Вiн казав… Воно-то правда - зухвало трохи, бо квiтки з гранати - то знак жаги. Та що я поясняю!
Адже се всiм вiдомо.
А н н а
Марiквiто, я мушу знать, вiд кого ся образа!
М а р i к в i т а
Слуга iмення не сказав, лиш мовив, квiтки тi даючи: "Се доннi Аннi вiд мавра вiрного".
Анна уривчасто скрикує.
Сеньйора знає, вiд кого то?
А н н а
(збентежена)
Не треба тих квiток…
М а р i к в i т а
Я принесу, хоч покажу.
А н н а
Не треба!
Марiквiта, не слухаючи, вибiгає i миттю вертається з китицею червоного гранатового цвiту.
(Одхиляючи квiти рукою та одвертаючись).
Геть викинь їх!
М а р i к в i т а
Я б їх собi взяла, коли сеньйора їх не хоче. Тут же квiтки навдивовижу…
А н н а
Так… вiзьми…
М а р i к в i т а
От завтра я заквiтчаюсь!
А н н а
Iди!
М а р i к в i т а
Чи тут не треба вiдчинити вiкон?
Страх душно!
А н н а
(в задумi, безуважно)
Вiдчини.
М а р i к в i т а
(одчиняючи)
I жалюзi?
А н н а
Нi, може, видко з вулицi.
М а р i к в i т а
(одчиняючи жалюзi)
Та де ж там!
Тепер на вулицi зовсiм безлюдно.
Тут не Севiлья! Ох, тепер в Севiльї дзвенять-бринять всi вулицi вiд спiвiв, повiтря в'ється в прудкiй мадриленьї!
А тут повiтря кам'яне…
А н н а
(нервово)
Ой, годi!
Марiквiта, говорячи, вихилилась Iз вiкна i розглядається на всi боки; раптом робить рукою рух, наче кидаючи щось.
(Завваживши рух).
Та що ти, Марiквiто?!
М а р i к в i т а
(невинно)
Що? Нiчого.
А н н а
Ти кинула до когось квiтку?
М а р i к в i т а
Де ж тамi
Я нетлю проганяла… Чи сеньйора нiчого бiльш не потребує?
А н н а
Нi.
М а р i к в i т а
(кланяється, присiдаючи)
Бажаю гарних, гарних снiв!
А н н а
Добранiч!
Марiквiта вийшла, а вийшовши, полишила в кiмнатi китицю з гранат. Анна, оглянувшись на дверi, тремтячою рукою бере ту китицю i з тугою дивиться на неї.
(Стиха).
Вiд мавра вiрного…
Дон Жуан без шелесту, зручно влазить вiкном, кидається на колiна перед Анною i покриває поцiлунками її одежу й руки.
(Впустивши китицю, в нестямi).
Ви?!
Д о н Ж у а н
Я! ваш лицар!
Ваш вiрний мавр!
А н н а
(опам'ятавшись)
Сеньйоре, хто дозволив?..
Д о н Ж у а н
(уставши)
Навiщо сеє лицемiрство, Анно?
Я ж бачив, як ви тiльки що держали сю китицю.
А н н а
Се трапилось випадком.
Д о н Ж у а н
Такi випадки я благословляю!
(Простягає до Анни руки, вона борониться рухом).
А н н а
Я вас прошу, iдiть, лишiть мене!
Д о н Ж у а н
Ви боїтесь мене?
А н н а
Я не повинна приймати вас…
Д о н Ж у а н
Якi слова безсилi!
Колись я не такi од вас чував!
Ох, Анно, Анно, де ж тi вашi гордi колишнi мрiї?
А н н а
Тi дiвочi мрiї - то просто казка.
Д о н Ж у а н
А хiба ж ми з вами не в казцi живемо? На кладовищi, мiж смiхом i слiзьми, вродилась казка, у танцi розцвiла, зросла в розлуцi…
А н н а
I час уже скiнчитись їй.
Д о н Ж у а н
Як саме?
Що вiрний лицар визволить принцесу з камiнної в'язницi, i почнеться не казка вже, а пiсня щастя й волi?
А н н а
(хитає головою)
Хiба не може казка тим скiнчитись, що лицар просто вернеться додому, бо вже запiзно рятувать принцесу?
Д о н Ж у а н
О нi! такого в казцi не буває!
Таке трапляється хiба в життi, та й то в нiкчемному!
А н н а
Менi нiчого од вас не треба. Я вас не прошу нi рятувать мене, нi потiшати.
Я вам не скаржусь нi на що.
Д о н Ж у а н
Ох, Анно, хiба я сам не бачу?..
(Нiжно).
Сiї очi, колись блискучi, гордi, iскрометнi, тепер оправленi в жалобу темну i погасили всi свої вогнi.
Сi руки, що були мов нiжнi квiти, тепера стали мов слонова кiсть, мов руки мученицi… Сяя постать була мов буйна хвиля, а тепера подiбна до тiї карiатиди, що держить на собi тягар камiнний.
(Бере її за руку).
Кохана, скинь же з себе той тягар!
Розбий камiнну одiж!
А н н а
(в знесиллi)
Я не можу… той камiнь… вiн не тiльки пригнiтає, вiн душу кам'янить… се найстрашнiше.
Д о н Ж у а н
Нi, нi! Се тiльки сон, камiнна змора!
Я розбуджу тебе вогнем любовi!
(Вiн пориває Анну в обiйми, вона схиляється йому на плече i проривається риданням).
Ти плачеш? Сiї сльози помсти просять!
Чутно, як здалека забряжчав ключ у замку, потiм на сходах чутно важкi, повiльнi кроки командора.
А н н а
Се похода Гонзага! Утiкайте!
Дон Ж у а н
Втiкати? Нi. Тепер я маю змогу йому не уступитися з дороги.
К о м а н д о р
(увiходить i бачить дон Жуана)
Ви? Тут?
Д о н Ж у а н
Я тут, сеньйоре де Мендоза.
Прийшов подякувать за веледушнiсть, колись менi показану. Тепер я рiвня вам. Либонь, се вам вiдомо?
Командор мовчки добуває свою шпагу, дон Жуан свою, i вступають в бiй. Донна Анна скрикує.
К о м а н д о р
(оглядаючись на неї)
Я вам наказую мовчати.
Дон Жуан коле його в шию, вiн падає i вмирає.
Д о н Ж у а н
Край!
(Обтирає шпагу плащем командоровим).
А н н а
(до дон Жуана)
Що ви зробили!
Д о н Ж у а н
Що? Я подолав сперечника у чеснiм поєдинку.
А н н а
Сього за поєдинок не признають, - ви будете покаранi за вбивство.
Д о н Ж у а н
Менi се байдуже.
А н н а
Але менi не байдуже, щоб тут мене взивали подвiйною вдовою i по коханцю! i по мужу,
Д о н Ж у а н
Я ж iще не був коханцем вашим.
А н н а
Сеє знаєм ми.
Та хто ж тому повiрить! Я не хочу з iменням зрадницi, з печаттю ганьби зостатися у сiм гнiздi осинiм.
Д о н Ж у а н
Втiкаймо вкупi!
А н н а
Ви ума збулися?
Се значить взяти камiнь у дорогу!
Iдiть вiд мене, бо iнакше зараз я крик здiйму й скажу, що ви хотiли мене збезчестити, зрадецьки вбивши сеньйора де Мендоза.
Д о н Ж у а н
Донно Анно, ви можете сказати се?!
А н н а
(твердо)
Скажу.
Д о н Ж у а н
А що, як я скажу, що ви були коханкою i спiльницею вбивства?
А н н а
Се не по-лицарськи.
Д о н Ж у а н
А ви, сеньйоро, по-якому збираєтесь робити?
А н н а
Я тiльки боронюся. I як ви от зараз пiдете iз сього дому, я всiм скажу i всi тому повiрять, що тут були розбiйники, та й годi.
Дон Жуан стоїть в непевностi.
Ну що ж? Либонь, нема про що вам думать?
