Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
Ніколи ще кінець року не був таким пожвавленим. Урожай виявився набагато більшим, аніж розраховували. Гроші витрачались легко, в кабаре річкою лилося шампанське, з кожним пароплавом прибувала нова група жінок, студенти змагалися з прикажчиками і комівояжерами у мистецтві упадання за дівчатами. Полковники кидали гроші, мов полову, рвали кредитки у п'ятсот рейсів. Новосілля в особняку полковника Мануела дас Онсаса, що скидався на справжній палац, було відзначено бучно. Звелося чимало нових будинків, було прокладено ряд нових вулиць, набережна, що йшла вподовж морського берега, була продовжена в напрямку кокосових гаїв Мальядо. Пароплави з Баїйї, Ресіди і Ріо прибували переповнені замовленнями заможних ільєусців, їхній домашній побут значно поліпшувався.
Відкривались все нові й нові крамниці із привабливими барвистими вітринами. Місто розросталося і змінювалось.
В коледжі Еноха відбулися перші іспити з федеральним інспектором. З Ріо прибув інспектор-журналіст, що співробітничав в урядовому органі. Він був відомим літератором, тому в Ільєусі виступив з доповіддю, квитки на яку поширювали учні коледжу. Оскільки журналіст мав славу талановитої людини, людей зібралося чимало. Відрекомендований вчителем Жозуе, він розповів про нові напрямки сучасної літератури — від Марінетті [73] до Траси Араньї [74]. Доповідь була неймовірно нудотною, і суть її збагнуло лише кілька осіб: Жоан Фулженсіо, Жозуе, якоюсь мірою Ньо-Гало і Капітан. Арі теж зрозумів, але не погоджувався з доповідачем. Багато кому пригадався двічі бакалавр, незабутній Аржілеу Палмейра з його громоподібним голосом. Ото був доповідач! Хіба можна їх порівнювати? А тут до всього молодик з Ріо зовсім не вмів пити. Варто було йому зробити кілька ковтків справжньої кашаси, як він валився з ніг. Що ж до Аржілеу Палмейри, то він міг позмагатися з найвідомішими плантаторами Ільєуса; випити він був мастак, а в ораторській майстерності — справжній Руй Барбоза. Ось то був справжній талант!
А втім, літературний вечір, що викликав такі бурхливі суперечки, мав і позитивний бік. Напахчена найстійкішими парфумами, що одразу здолали всі аромати зали, одягнена розкішніше від будь-якої сеньйори (в наймоднішій сукні, виписаній з Баїйї), обмахуючись віялом, справжня матрона — не за віком, бо була ще зовсім молодою, але за манерами, поведінкою, позами, скромністю погляду, винятковою ґречністю благородної дами,— в залі неждано-негадано з'явилася Глорія, що раніше сумувала одиноко у вікні, а тепер забула про сум, оскільки її чудове тіло нарешті знайшло втіху. Жінки стривожено загули. Дружина доктора Демосфенеса, опустивши лорнет, вигукнула обурено:
— Нахаба!
Дружина депутата Алфредо (щоправда, всього-на-всього депутата палати штату, а все ж досить високої персони) підвелася, коли поруч з нею в парадній залі, попросивши вибачення і посміхаючись, вмостилася щаслива Глорія.
Ображена сеньйора, захопивши із собою Жерузу, влаштувалася ближче до рампи. Розправляючи зборки на спідниці, Глорія усміхалася. Переповнений християнським милосердям, до неї підсів падре Базіліо. Під пильним наглядом жінок чоловіки з осторогою позирали на неї. «Щасливий цей Жозуе!» — заздрили вони, набравшись духу і кидаючи потаємний погляд на Глорію. Незважаючи на найретельнішу конспірацію, увесь Ільєус знав про божевільну пристрасть учителя коледжу до утриманки полковника. Єдиний, кому ще не вдалося про це довідатись, був, як і личить, сам Коріолано.
Блідий і худий, Жозуе підвівся, шовковою хустиною, подарунком Глорії, витер на чолі неіснуючий піт (до речі, Глорія одягнула його з голови до ніг, навіть брильянтин і ваксу для черевиків він купував за її гроші) і виголосив багатослівну промову, назвавши журналіста з Ріо «яскравим талантом нового покоління, покоління антропофагів і футуристів»; Жозуе розхвалив доповідача і принагідно накинувся на існуюче лицемірство, яке домінує в застарілій літературі і в суспільстві Ільєуса. Література твориться задля того, аби оспівувати радощі і насолодження життям, чудове жіноче тіло. В ній не повинно бути місця для святенництва. Він скористався з нагоди і прочитав поему, на яку його надихнула Глорія,— це було вершиною аморальності... Глорія аплодувала йому, сяючи від гордощів. Дружина Алфредо хотіла вийти, але не зробила цього, і лише тому, що Жозуе уже закінчив свою промову, а їй кортіло послухати ще приїжджого літератора. Щоправда, його ніхто не зрозумів, та він хоч не говорив непристойностей.
А втім, вільності Жозуе уже майже нікого не шокували, настільки змінився Ільєус — «край жінок легкої поведінки і поганих звичок, що втратив розсудливість, почуття міри і чистоту та цнотливість минулих часів», як висловлювався у своїх промовах доктор Маурісіо, кандидат в префекти, що намагався відродити строгу мораль. То ж чи варто було обурюватись появою Глорії на літературному вечорі, коли водночас з нею набуло широкого розголосу скандальне повідомлення про втечу Малвіни? На пароплавах із Баїйї прибували студенти. Не приїхала тільки Малвіна, вихованка школи чернечого ордена Мерсе. Спершу думали, що Мелк Таварес вирішив посилити кару і позбавив її канікул.
Правда відкрилася лише тоді, коли Мелк раптом вирушив у Баїйю і повернувся, як і від'їздив, сам, з похмурим обличчям і постарілий на добрий десяток літ. Малвіна зникла безслідно, скориставшися з веремії, що панувала в школі напередодні канікул. Мелк звернувся до поліції, але в Баїйї Малвіни не виявили. Він зв'язався з Ріо, там її теж не знайшли. Всі прийшли до думки, що вона втекла до Ромуло Вієйри, інженера, котрий обстежував бухту. Нічим іншим не можна було пояснити її втечу, яка дала такий невичерпний матеріал для фантазування старих дів. Навіть Жоан Фулженсіо думав так і зрадів, довідавшись, що інженер, викликаний у поліцію Ріо, довів, що йому нічого не відомо про долю дівчини після його повернення з Ільєуса. Він нічого не знав про неї і знати не хотів. Таємниця Малвіни стала зовсім непроникною, ніхто не розумів, в чому справа, а втім, передбачали, що втікачка незабаром розкається і повернеться додому.
Але Жоан Фулженсіо не йняв віри у повернення дівчини і в те, що вона прохатиме вибачення в батька.
— Малвіна не повернеться, я в цьому переконаний. Вона досягне багато чого, бо знає, чого прагне.
Через чимало місяців по тому, вже наступного року, в розпалі збирання врожаю, прийшла звістка, що вона працює в Сан-Пауло в якійсь конторі, вчиться вечорами і живе самотньо. Мати, що не виходила з дому після втечі доньки, ожила. Мелк нічого навіть чути про неї не бажав:
— У мене більше немає доньки!
Але доля Малвіни стала відомою лише через багато років. А в кінці того року її ім'я набуло скандальної популярності, її всюди ставили за приклад аморальності, вона надихала адвоката Маурісіо на гнівні промови в час підготовки до виборів.
Вибори мали відбутися в травні, але вже тепер адвокат користувався з найменшої нагоди, аби виступити із закликом до відродження минулої благочестивості ільєусців. Та, здавалось, мало хто схилявся на його заклики, бо нові звичаї проникали скрізь, навіть у консервативні родини, до того ж приїзд студентів на канікули теж сприяв цьому.
Всі студенти були прибічниками Капітана. Вони навіть влаштували обід на честь «майбутнього» префекта (як його вітав третьокурсник факультету права Естеван Рібейро, син полковника Коріолано, хоча сам полковник належав до прибічників Раміро Бастоса), префекта, який «виведе Ільєус з відсталості, невігластва і закостенілих провінційних звичаїв і який буде провідником прогресу, що освітлюватиме столицю какао яскравим променем культури». Ще нестерпнішим виявився син Амансіо Леала, цей зчиняв нескінченні суперечки з батьком:
— Іншого шляху немає, тату, ви мусите це збагнути. Хрещений батько Раміро — це минуле, Мундіньйо Фалкан — майбутнє.— Син вивчав у Сан-Пауло інженерну справу, і в нього тільки й мови було що про машини, дороги, прогрес.— Ви маєте рацію, що лишаєтесь з Бастосом. Вас єднає давня дружба, і хоч це сентиментально, я вас поважаю саме за такий крок. Я не можу іти за вами. Ви теж мусите мене зрозуміти.— Юнак познайомився з інженерами і техніками, які працювали в бухті, і в скафандрі спускався на дно каналу.
73
Марінетті — Філіппо Томмазо Марінетті (1878—1944), італійський поет, що прославляв мілітаризм та імперіалістичну агресію.
74
Граса Аравія — Жозе Перейра да Граса Аранья (1868— 1931), видатний представник бразильського модернізму, один із фундаторів Бразильської Академії словесності.