Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗

Жеруза, стоячи поруч з дідом, усміхалася до Габрієли і теж розмовляла з нею. Сестра Насіба аж трусилася від люті, її пожирала заздрість. І нарешті Насіб теж помстився за дружину, коли підійшов, щоб забрати її додому. Насіб розумний. Він зробив це навмисне. Вони рушили до виходу під руку і пройшли майже поряд біля подружжя Саад де Кастро. Насіб сказав голосно, щоб вони почули:

— Біє, ти, моя дружинонько, найвродливіша від усіх...

Габрієла опустила очі, їй стало сумно. Не через зневагу зовиці, а тому, що, поки вона в місті, Насіб ніколи не дозволить їй виступати у одязі пастушки, із прапором у руках.

Габрієла вирішила відкласти розмову про це на якийсь час і поговорити з Насібом на кінець року. Габрієла із задоволенням відвідувала репетиції, співала, танцювала. Керував репетиціями той пропахлий морем хлопець, якого вона зустріла в «Бате-Фундо» тоді, коли полювали за Фагундесом. Він був раніше матросом, а тепер працював на доках Ільєуса, звали його Ніло. Це був енергійний парубок і вдумливий режисер. Він вчив Габрієлу танцям, показував, як нести прапор. Інколи учасники вистави залишалися потанцювати після репетиції, а щосуботи веселощі тривали до ранку. Але Габрієла поверталась додому вчасно, щоб Насіб, боронь боже, не прийшов раніше... Так, вона поговорить з ним пізніше, прямо напередодні свята, бо, коли він навіть не дасть згоди, вона хоч походить на репетиції. Дора хвилювалася:

— Вже порозмовляли, доно Габрієло? А то, може, давайте я?

Тепер все загинуло. Доки зверхня і самозакохана сестра буде в Ільєусі, Насіб ніколи не дозволить Габрієлі нести прапор із зображенням малого Ісуса. І він має рацію... Гірше за все те, що він має рацію: оскільки сестра в Ільєусі, це неможливо. А ображати або завдавати Насібу прикрощів вона не могла...

Пастушка Габрієла, або сеньйора Саад, у ніч під Новий рік 

«Що скаже сестра Насіба і цей йолоп, її чоловік?» Ні, Габрієло, про це не варто навіть думати, це найнеможливіше твоє бажання. Біє має переконати себе в тому, що вона вже не бідна служниця без роду й племені, без всякого суспільного становища. Хіба можна уявити собі сеньйору Саад із золотою картонною короною на голові, загорнуту в синій і червоний сатин, із прапором у руці, яка звивається усім тілом і переступає дрібними кроками в танці двадцяти двох пастушок з ліхтарями, уявити її пастушкою Габрієлою, яка йде попереду і на яку всі дивляться? Звичайно, не можна, Біє, не божевільна витівка...

Насіб любив дивитися виставу, він навіть аплодував і наказував частувати всіх танцюристів пивом. Та й хто не любить свят? Хто буде заперечувати, що це гарно? Але чи бачила вона хоч раз, щоб заміжня, шановна сеньйора вийшла на вулицю танцювати? Тут до речі згадати Дору, через подібні витівки її залишив чоловік, і вона зосталася зі своєю швейною машинкою, на якій шиє сукні замовницям. І вже, звичайно, тепер, коли в місті перебуває сестра Насіба, ця зарозуміла індичка, і її чоловік, який хоча й має знак бакалавра, але в голові в нього суцільний протяг, це неможливо. Неможливо, Габрієло, не варто навіть ятрити душу мріями.

Габрієла схилила голову погоджуючись. Він має рацію, вона не може його образити, коли сестра і зять-бакалавр в Ільєусі. Насіб обняв Габрієлу.

— Не сумуй, Біє. Усміхнися.

Вона усміхнулася, хоч їй більше кортіло заплакати. Вона оплакувала того вечора сатинову сукню, таку гарну, синю з червоним! Яка чудова сполука барв! Золоту корону із зіркою. Прапор теж синьо-червоний, з немовлям Ісусом і овечкою. Не розважив її й подарунок, який Насіб приніс їй вночі, повернувшись додому,— розкішну мережану шаль з китицями.

— Ти одягнеш її на новорічний бал,— сказав він.— Я хочу, Біє, щоб ти була найкращою з-поміж усіх того вечора.

В Ільєусі всі розмови точилися навколо новорічного балу в клубі «Прогрес», який організовували дівчата і студенти. Кравчині не пригадували, щоб колись у них було стільки замовлень. Були жінки, що виписували сукні з Баїйї; кравці примірювали білі чоловічі костюми із найкращих матеріалів; всі столики в клубі були замовлені заздалегідь. На бал збирався навіть Містер з дружиною, котра приїхала, як у них водилось, до чоловіка на зустріч Нового року. Замість традиційних вечорів у приватних будинках, ільєуське суспільство збиралося в залах «Прогресу» на бал, якого тут до цього часу ще не бувало.

Того ж новорічного вечора відбудеться свято з ліхтарями, піснями і прапором. Габрієла ж у чудовій мантильї, в шовках, у тісних туфлях буде мовчки, опустивши очі, сидіти на балу, не знаючи, як поводитись. А хто нестиме прапор? Дора розхвилювалася. І сеньйор Ніло, молодик, що пропахнув морем, не міг потаїти свого розчарування. Лише Мікеліна була задоволеною, сподіваючись, що тепер їй поталанить нести прапор.

Габрієла тільки тоді трохи заспокоїлась і перестала плакати, коли на пустирищі Уньан обладнали луна-парк, китайський луна-парк з велетенською каруселлю, з конячками, шікоте [75] і «божевільною кімнатою». Там усе виблискувало металом і було залите сліпучим світлом. Луна-парк викликав стільки розмов, що навіть негреня Туїска, яке останнім часом відійшло трохи від Габрієли, не втрималось і забігло поділитися новинами.

Насіб їй сказав:

— Напередодні Нового року я не працюватиму. Лише на мить зазирну в бар. Увечері ми сходимо в луна-парк, а вночі — на майдан.

Як чудово було в луна-парку! Вони з Насібом усе роздивились. Двічі проїхали на велетенській каруселі. Шікоте теж приніс їй задоволення, у неї навіть мурахи по спині забігали.

З «божевільної кімнати» вона вийшла зовсім знетямлена. Негреня Туїска в новому костюмчику і в черевиках пройшло до парку безкоштовно, бо, як завжди, допомагало розклеювати оголошення по місту.

Увечері на майдані проти церкви святого Себастьяна відкрилися балагани. Поміж ними прогулювався Тоніко з сеньйорою Олгою. Насіб залишив Габрієлу з подружжям; він вирішив на мить зазирнути в бар, поглянуть, як там ідуть справи. В ятках, де продавалися подарунки, за прилавками стояли дівчатка — студентки і учениці коледжів. На майдані також було влаштовано аукціон на користь церкви. Арі Сантос, з лискучим від поту обличчям, вигукував:

— Блюдо із солодощами, подарунок чарівної сеньйорити Ірасеми! Солодощі приготовані її милими рученятами! Скільки дасте за блюдо?

— П'ять рейсів,— запропонував якийсь студент-медик.

— Вісім,— підняв ціну прикажчик.

— Десять,— крикнув студент-юрист.

Ірасема мала чимало залицяльників, що виборювали місце біля воріт її садиби, а тому боротьба виникла і за блюдо з її солодощами. До відкриття аукціону прийшли відвідувачі бару, щоб порозважатися і взяти участь у торзі. Майдан заповнювався людьми, закохані обмінювались поглядами, заручені з усмішками гуляли майданом, побравшися за руки.

— Чайний сервіз, подарунок юної Жерузи Бастос. Шість чашок, шестеро блюдців, шість десертних тарілочок і так далі. Скільки дасте?

Арі Сантос підняв маленьку чашечку. Дівчата переглядалися, коли чоловіки називали ціну. Кожній хотілося, щоб її дарунок святому Себастьяну був проданий дорожче. Закохані і наречені витрачали гроші на подарунки своїх милих, аби лиш побачити їхні усмішки. Інколи який-небудь подарунок починали виборювати полковники. Ажіотаж зростав, ціни стрибали, досягаючи ста — двохсот рейсів. Того вечора, змагаючись з Рібейріньйо, Амансіо Леал заплатив п'ятсот рейсів за півдюжини серветок. Це вже було безглуздя, кидания грошей на вітер. Але грошей було так багато, що вони річками лилися вулицями Ільєуса. Дівчата на виданні надихали поглядами закоханих і претендентів на їхню руку; варто було поглянути на їхні обличчя, коли продавався дарунок, що належав їм. Дарунок Ірасеми побив рекорд: таця солодощів була куплена за вісімдесят рейсів. Дав ці гроші Епамінондас, наймолодший компаньйон мануфактурної крамниці «Соарес і брати». Бідолашна Жеруза не мала обранця. Хоча, правда, і подейкували про якогось юнака із Баїйї, студента п'ятого курсу медичного факультету. Якщо родина Жерузи не призначить першої ціни — дядько Тоніко, дона Олга або хтось із друзів діда,— її чайний сервіз взагалі не буде продано. Ірасема переможно усміхнулася.