Депеш мод - Жадан Сергій (книги бесплатно без онлайн TXT) 📗
Він навіть не може згадати, що сталось — літо починалось так добре, йшли дощі, Собака успішно й безтурботно просирав свої молоді роки, аж раптом друзі-рекламники затягнули стабільно безробітного Собаку в нетрі рекламної індустрії, простіше кажучи, взяли кур'єром у відділ реклами своєї газети. Собаку ламало, але він тримався і ходив на роботу. Користі він приносив мало, але добре вже те, що десь вважався людиною, сам він особливо цим ніколи не переймався, ну, та друзі на те вони й друзі, щоби правити в грубий контактний спосіб твій соціальний статус, я відпочатку говорив, що надовго його не вистачить, але мене не слухали, казали нічого, він нормальний загалом хлопець, йобнутий трішки, але нічого, нічого погоджувався я, нічого.
Собаки вистачає днів на десять, після цього він запиває і на роботу більше не ходить, а щоби його не знайшли, п'є по знайомих, у Собаки в його 19 півміста знайомих, одну ніч він навіть ночує на вокзалі — зустрічає там знайомих грибників, котрі ідуть ранковою електричкою кудись на Донбас за сировиною, і ночує з ними під колонами на вулиці, тричі шмонається патрулями, чесно висиджує до ранку, слухаючи байки про гриби та інші термоядерні речі, потім не витримує і завалює додому. Тут його і застає телефонний дзвоник. В іншому стані Собака нізащо слухавку не зняв би, але всередині в ньому вже плавають срібні холодні форелі триденного алкогольного запою і боляче б'ють зсередини хвостами по нирках і печінці так, що світ Собаці тьмариться і слухавку він бере автоматично. «Собака? — кричать в телефон. — Не смій кидати слухавку!»: друзі-рекламники Вова і Володя, котрі влаштували його на свою голову в рекламний бізнес, сидять десь у своєму комсомольському офісі й, вириваючи один в одного слухавку, намагаються переконати Собаку поговорити з ними, збиваючись час від часу на мат. «Собака! — говорять вони. — Головне, не смій кидати слухавку. Підар! — говорять вони, переконавшись, що Собака їх слухає. — Якщо ти зараз кинеш слухавку, тобі хана. Ми тебе уриємо, чуєш?» «Алло», — каже Собака на це. «Що алло? — нервують Вова і Володя. — Що алло? Ти нас чуєш?» «Так», — каже Собака перелякано. «Добре, — пожвавлюються Вова і Володя. — Значить, так — зараз десята ранку». «Що»? — Собака кінцево лякається і слухавку кидає. Телефон відразу тріщить по новій. Собака нерішуче підіймає слухавку. «Ти!!! — реве в слухавці. — Підар!!! Не смій кидати слухавку!!! Ти нас чуєш??? Не смій кидати слухавку!!!» Собака важко сковтує слину. «Ти нас чуєш?» «Ну», — невпевнено каже Собака. «Значить, так — розриваються рекламники. — Зараз — десята ранку. Не смій кидати слухавку!!! Ти чуєш??? Не смій кидати слухавку!!! Зараз десята. О пів на шосту ми тебе чекаємо біля стадіону. Якщо не прийдеш — ми тобі відірвемо яйця. Якщо прийдеш — ми тобі теж відірвемо яйця. Але тобі краще прийти. Ти зрозумів???» «Так», — каже Собака. «Ти нас зрозумів?!!» — не можуть заспокоїтись рекламники. «Зрозумів», — каже Собака Павлов, відчуваючи, як форелі весело ганяють десь у нього під горлом. «Що з тобою? — нарешті питаються рекламники. — Тобі погано?» — «Так». «Тобі щось принести?» — «Водяри принесіть». «Підар», — говорять Вова і Володя і кладуть слухавку.
Собака переводить подих. Десята година. Потрібно переодягнутись або похмелитись, краще, звичайно, похмелитись. З сусідньої кімнати виходить його бабуся. Ця його бабуся, він її любить, ну і всяке таке, навіть ходить із її ветеранським посвідченням, можна навіть сказати, що він нею пишається, не зовсім звичайно, але до певної міри, говорить, що вона в танку горіла, я собі слабо уявляю стареньку в танковому шоломі, хоча все може бути. «Що Віталік?» — говорить вона. «Робота, бабусю, — каже Собака. — Робота». «Що воно за робота, — бідкається старенька. — Вчора цілий день телефонували, де, говорять, цей підар. А я звідки знаю?»
17.22
Вова і Володя вистрибують з вагону, підбирають Собаку і виходять на вулицю. Живий? — питаються, Собака зовсім блідий, ніяк не поправиться, вони тягнуть його в гастроном на Плеханівській і беруть там дві пляшки водяри, не бійся, говорять вони Собаці, ми тебе спочатку відкачаємо, а вже потім яйця рвати будемо, який нам інтерес рвати щось у тебе такого, ти на себе подивись, вони підводять його до вітрини гастроному, гастроном темний і порожній, як і більшість гастрономів у країні в цей тривожний час, розвалили країну, суки, дивись, говорять вони Собаці, дивись на кого ти схожий, Собака зовсім розслаблений, він дивиться у вітрину, за якою стоїть продавщиця в білому халаті і теж дивиться, як за вікном на вулиці, якраз проти неї, стоять двоє наволочної зовнішності ублюдків, тримають попід руки третього такого ж і показують на неї пальцями. Вона дивиться на них із ненавистю, Собака якось фокусує погляд, розпізнає своє відображення і раптом помічає, що в цьому відображенні є ще хтось, якась дивна істота в білому одязі з великою кількістю косметики на обличчі важко повертається в його оболонці, в межах його тіла, ніби намагається прорватись крізь нього, так що йому стає погано, очевидно, думає Собака, це моя душа, тільки чому в неї золоті зуби?
17.35–18.15
Протягом сорока хвилин Собаку приводять до тями. В нього вливають водяру і за якимись законами фізики Собака, наповнюючись нею, прибуває на поверхню, говорить всім привіт, його теж вітають всі присутні, з поверненням тебе, піонер-герой Собака Павлов, кльово, що ти повернувся до нас, нам тут тебе саме бракувало, ага, говорять присутні, себто Вова і Володя, ми просто мусили тебе відкачати, щоби ще раз подивитись в твої, хоч і п'яні, але все одно чесні очі, щоби ти нам сказав, за що ти так ненавидиш рекламний бізнес загалом і нас із Володею — каже Вова — зокрема, що ми тобі зробили, що ти нас так безпантово кинув, зникнувши з дуже важливою, до речі, кореспонденцією, за яку, якби ми могли, ми б тоді двічі відірвали яйця. І так між ними точиться якась така дружня бесіда, знаєте, як воно буває, і Собака повністю повертається в світ, з якого його ледве не виштовхала його ж власна душа, він озирається навколо і прислухається: форелі лежать десь на глибині, злий золотозубий янгол в білому халаті і капронових чулках теж відлетів, рекламники Вова і Володя затягнули його кудись у зелень за металеві, пофарбовані в біле кіоски і щедро поять водярою. Соціум потребує компромісів.
18.15
Чому вони ніколи не приходять на стадіон вчасно, коли там звучать марші й вітальні промови клерків від муніципалітету? По-перше, вони, як правило, приходять не зовсім тверезі і вже погано орієнтуються котра година, інколи вони взагалі погано орієнтуються, що вже там година, вони пору року не розрізняють, завжди то в теплих светрах під палючим сонцем, то в мокрих футболках під першим снігом. По-друге, перед матчами відбувається яка-небудь лотерея, а в лотерею вони не вірять, тут і говорити немає про що. По-третє, їх теж можна зрозуміти — коли тобі 19 і ти заповзаєш в свій сектор, і всі — включно з міліцією — бачать, в якому ти чудесному піднесеному стані, що може бути збудливіше для тебе? Потім, коли ти виростеш і станеш працювати в банку чи газовій конторі, коли з реальністю спілкуватимешся по телевізору, а з друзями — по факсу, якщо в тебе будуть друзі, а в них — факс, тоді, звичайно, тобі по хуй буде така штука як п'яний тінейджерський драйв, котрий зносить башку і кидає тебе на всі амбразури світу, коли очі зволожуються від збудження і кров під нігтями зупиняється від того, що ось кілька сотень осіб спостерігають, як вони заходять в сектор і шукають свої місця, і навіть когось несуть на плечах, називаючи його чомусь собакою, час від часу гублять його між лавами, але вперто і наполегливо підбирають й тягнуть на заповітні місця, подалі від вартових, подалі від продавщиць морозива, взагалі — подалі від футболу, як вони його розуміють.
18.25
Вчергове до тями Собака Павлов приходить вже на стадіоні, добре ось так сидіти з друзями, думає він, на лаві, десь під якимись деревами, які шумлять і хитаються в усі боки, ні, раптом думає він, це не дерева, тоді що це?
