Депеш мод - Жадан Сергій (книги бесплатно без онлайн TXT) 📗
До ранку Собака обригує всі простирадла, якими його було обгорнуто, і викликає різку відразу з боку медичного персоналу. Чергові медсестри намагаються кудись дозвонитись, знайти тих далеких родичів, котрі хотіли цю наволоч забрати ще там — на стадіоні, але телефону ніхто не знає, у Собаки з усіх документів знаходять лише ветеранське посвідчення, видане на ім'я Павлової Віри Наумівни, всі розглядають це посвідчення — потріпане та обгоріле по краях — але Собака, хоч ти вбий, на Павлову Віру Наумівну не тягне, вони про всяк випадок ще дивляться по картотеці і з подивуванням з'ясовують, що згідно з їхніми записами ця сама Віра Наумівна ще три з половиною роки тому богу душу віддала, але в цих картотеках таке трапляється, говорить старша чергова медсестра, повністю прийняти, що перед нею таки не Павлова Віра Наумівна, а якийсь неідентифікований уйобок, вона відмовляється, тож на ранок вони видзвонюють водія зі швидкої, той щойно відпрацював зміну і з цього приводу цілу ніч пив, тож про Собаку зрозумів не відразу, сказав, що ніякої такої Віри Наумівни він вчора зі стадіону не привозив, божився, що одружений і що з дружиною у них все гаразд, навіть секс інколи буває, коли він не на зміні, ну, але, врешті, зрозумів, про що йдеться і видав медсестрам телефон сержанта, який цікавився вчора подальшою долею підібраного ним Собаки. Медсестри кидаються телефонувати сержантові, говорять, що, мовляв, біда, товаришу сержанте, в нас тут лежить обриганий недоносок, який-який? з ранковою бадьоринкою в голосі перепитує сержант і тут таки починає записувати, записую, говорить він — об-ри-га-ний, ну-ну? ось, говорять медсестри, мало того, що обриганий, так він ще й без паспорта, так-так-так, відповідає на це сержант, не так швидко — ма-ло-то-го-що-об-ри-г, слухайте, раптом питає він, ну, а мені то що, може в нього струс мозку? немає в нього, — кажуть сестри, — ні струсу, ні мозку, він взагалі якийсь дезертир, ходить з чужими документами, ага, радіє сержант, з чужими, ще й обригав нам тут усе, — не можуть заспокоїтись сестри, ну, це ви ладно, суворо говорить сержант, давайте тягніть його до нас, але скоріше, в мене о дев'ятій зміна закінчується, а напарник мій з ним тягатись навряд чи захоче — у нього тиск. Ясно, кажуть сестри, тиск.
Вони тут-таки викликають чергового водія, забирай, говорять йому, цю наволоч, яка нам тут все обригала, і вези її в Київський ровд, у неї там якийсь непорядок із документами, ага, говорить водій, ось зараз все кину і повезу вашу наволоч виправляти документи, може його ще в загс відвезти? робити мені немає чого, в принципі він щойно заступив на зміну і робити йому справді немає чого, ти давай не вийобуйся, говорить йому старша чергова медсестра, зміна якої якраз закінчується, відвезеш його й відразу назад, у нас тут ще роботи море, ну да, говорить водій, чорне море, і гидливо взявши під руку ослаблого та деморалізованого Собаку веде його вниз, відчиняє задні дверцята швидкої, давай, каже Собаці, залізай, сідай он на ноші, а краще ляж, а то впадеш на повороті, розіб'єш скло яке-небудь, або поріжешся, або фарбу перевернеш, яку фарбу? питається Собака, яку-небудь, говорить водій, лягай давай, може я посиджу? боязко питається Собака, ти давай не вийобуйся, говорить йому водій і сідає за штурвал. Собака пробує лягти, але йому відразу ж стає погано і він починає ригати — на ноші, на стіни, на якусь фарбу, ну, ви розумієте. Водій у відчаї гальмує, біжить до задніх дверей, відчиняє їх, отримує свою порцію Собачих ригак і викидає напівохололого Собаку на вранішній харківський асфальт, і вже лаючись на чому світ стоїть, повертається назад до лікарні, де на нього, якщо сказати по правді, ніхто особливо й не чекає.
9.00
— Знаєте, що найгірше — я не знав, що їх там двоє. Одна на балконі була.
— Ну.
— Ну, я зайшов, а вона там одна. Я ж не знав, розумієте? І вона лежить майже повністю роздягнена, там якісь трусики, бюстгалтери.
— Що — кілька бюстгалтерів?
— Ні, ну, просто різна білизна.
— Як це?
— Ну, різного кольору все, розумієш?
— Навіть говорити про це не хочу.
— Я ж кажу. Я взагалі не люблю білизну. Жіночу, мається на увазі.
— Ну, ясно.
— Коротше, я бачу вона вгашена, ну, теж починаю роздягатись. А я ж не знав, що вони вже зранку. Вони там, значить, спочатку наковтались якоїсь гадості, а потім водярою залили, уявляєте? Суки п'яні. А я стою, і в мене ерекція.
— Нічого собі.
— А тут ця сука з балкону виходить, ну друга. Лякається звичайно.
— Ясно…
— Та, що в кімнаті, нічого, вже звикла, мабуть.
— До чого?
— До мене. Вона мене такого вже бачила, ну, з ерекцією.
— Завал.
— Я ж кажу. А та, котра на балконі, вже вгашена, ви розумієте, вони зранку пили, суки. Я жінкам взагалі заборонив би пити. Ви розумієте, про що я?
— Да, баби. В мене сусід є, так він зранку виходить і бере літри два водяри.
— Два літра?
— Серйозно.
— Про це навіть думати неприємно.
— Я його питаю — на хуя тобі, мужик, два літри? Ти ж не вип'єш. А він, знаєте, що каже?
— Що?
— Я, каже, коли вип'ю, ну, там перший пузир, вже боюсь кудись виходити. А випити хочу, не можу зупинитись.
— Серйозно?
— А хулі він боїться?
— Ну, не знаю, страшно йому. Стрьом починається від водяри. А випити хочеться. Ну, він і бере відразу два літри. Сидить і квасить.
— Ну, почекай, вдавить він пузир, вдавить другий, та хрін із ним — вип'є він усе. А далі?
— Що — далі?
— Ну, випить же й далі хочеться?
— Хочеться.
— Але вийти ж страшно?
— Ні, ні фіга, там, розумієте, така система — він коли випиває свої два літри…
— Два літри!
— …ну, два літри, його перемикає і йому вже не страшно.
— Серйозно?
— Я сам бачив.
— Ну, а як йому?
— Що значить — як?
— Ну, як йому, якщо не страшно?
— Йому похуй.
—І що?
— Ну, і він далі валить за водярою. Падає, а йде.
— Да…
— Ну, ще б. А ти кажеш — ерекція.
— Що ерекція?
— Ти кажеш — ерекція.
— Ну, ерекція.
—І що?
— Нічого. Ну, стою я з цією своєю ерекцією.
— Завал…
— Ну.
—І тут входить ця п'яна сука з балкону, уявляєте?
— Я цього не уявляю.
— Ну, й бачить мене. І, значить, думає — що це за мудак сюди припхався і тут стоїть.
— Що стоїть?
— Стоїть, каже.
— Мабуть, думає вона, сусід, прийшов потрахатись. І, значить, хапає порожній фугас з-під шампанського і запускає мені прямо в череп.
— А ти?
— Ну, я знепритомнів. Упав, значить, у крові весь. А ця сука п'яна, уяви, підбігає до іншої і давай її будити, вставай, говорить, треба його, ну, себто мене, в'язати. І вона встає, прикинь, і вони мене в'яжуть простирадлами по руках і ногах.
— Так вона ж тебе знала, ну та, інша.
— Да вони вгашені обидві зранку, суки, я ж кажу! Вони якоїсь фігні нажерлись, а потім ще водяра. Як та сука з балкону назад потрапила — не уявляю. Вони одна одну вже не впізнавали.
— Ну?
—І, значить, в'яжуть мене і затягують у ванну, кинули і пішли спати.
— Да…
— А зранку, значить, одна з них, та, що з балкону вийшла, ясна річ, вже нічого не пам'ятає і попхалась у ванну митись. Причому, тварина, світла не вмикає, навпомацки лізе. Залазить, значить, до ванни, а там я…
— Водка, ти розумієш, вона жінок глушить, вони як риби стають.
— Я колись контролерку в трамваї зустрів, так вона зі своїм компостером ходила.
— Не пизди.
— Що — не пизди? Серйозно — йде баба, п'яна сто пудів, я їй свій талончик даю, а вона звідкись із кишені дістає компостер, уявляєте?
— Свій компостер, мабуть, прикольно мати.
— Точно.
— Да…
— Я пробував колись зняти в трамваї. Вночі якраз їхав, нікого не було, ну, я давай його виламувати, розпоров руку, уявляєте, кров тече на всі боки, а тут контролери заходять.
— Суки.
— Ну, і зразу до мене, в принципі я там сам їхав, більше нікого. На хуя, говорять, компостер ламаєш.
