Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Проза » Советская классическая проза » Переходимо до любові - Загребельный Павел Архипович (книги онлайн TXT) 📗

Переходимо до любові - Загребельный Павел Архипович (книги онлайн TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Переходимо до любові - Загребельный Павел Архипович (книги онлайн TXT) 📗. Жанр: Советская классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Держикрай облишив електронно-приказкові загравання з масами і явив народові своє справжнє обличчя:

— У нас тут прекрасний цех, і нам потрібні прекрасні люди, щоб робота в цеху йшла справді прекрасно, і тільки тоді ми зможемо давати прекрасні труби.

Ми. негайно охрестили Держикрая «прекрасна труба».

Він невтомно демонстрував нам свою неймовірну вченість:

— На стадії реалізації плану при оперативному плануванні виробництва завдання в кінцевому підсумку полягає в забезпеченні передбаченого в поточному плані рівня планових та оціночних показників.

По-людськи кажучи, виконувати план — означає виконувати план. Але ж Держикрай не бажав висловлюватися по-людськи, його вабило тільки, сказати б, електронне поводження.

Я мав бути перший, хто відчув це поводження, бо ж зіткнувся з Держикраєм ще й не в цеху, а в себе вдома.

Зізі прилетіла й привезла з собою Держикрая. Тобто привіз він її, привіз на власній «Волзі», і це надавало йому пиховитості й зверхності щодо решти людства, яка власних «Волг» не мала. З машини довелося вивантажувати безліч валіз і пакунків. Усе майно Зізі й Держикрая.

— Ми приїхали назовсім. Тепер я житиму з вами,— щебетала Зізі,— кінчилися зустрічі й розлуки, нарешті, нарешті все скінчилося...

Держикрай у своїй білій сорочці пиряв невтомно чемодани, командував усіма нами так, ніби жив у нашій квартирі принаймні років з двісті: «Це туди, а це сюди, а це так!» Відразу давалися взнаки прикмети точного розуму, а також невичерпні запаси нахабства, бо годилося б питати бодай для пристойності, перш ніж отак командувати. Батько мій з його всякчасною делікатністю, ясна річ, був буквально приголомшений Держикраєм, що ж до мами, то вона не дуже зважала на зятеві замашки, і коли вже все було порозкладувано й порозтикувано, навпростець спитала Зізі, коли ж влаштовувати весілля і взагалі як це влаштувати, кого запрошувати, окрім сестер, яких неодмінно треба викликати обох.

Зізі, може, й згодна була б на весілля, але тут голос забрав товариш Держикрай, хоч його, власне, й не питали, і заявив, що ніякого весілля не треба, бо що таке весілля? Це пережиток давно минулих епох, елементи феодалізму, дикості й поганства, тоді як ми люди нові, сучасні, передові, люди прекрасні, які будують прекрасне суспільство з прекрасним життям.

— Але ж як можна без весілля? — сплеснула руками моя мама.— Та нас засміють усі!

— Хто це всі? — поцікавився Держикрай.— І що означає «усі»? Чи ви вважаєте нормальним, коли набивається повна квартира малознайомих або й зовсім незнайомих людей, п'ють, їдять, говорять дурниці, кричать розтелесовано «гірко!», і молоде "подружжя має демонструвати перед ними поцілунки, забувши будь-яку сором'язливість, так ніби це вже й не люди, а звірі в зоопарку! Я проти таких весіль! Я за прекрасні взаємини між людьми, за прекрасний побут, за прекрасне життя! Чому б нам не обмежитися тільки родинним колом? Ми прекрасно сядемо за стіл, прекрасно посидимо...

— І це буде прекрасно,— підказав я.

— Так, це буде справді прекрасно,— не збентежився Держикрай.— Що ж до виклику сестер Зінаїдиних, то не бачу в цьому потреби. Гадаю, що й матір мою не слід турбувати. Іншим разом ми завітаємо до неї окремо. А тепер обмежимося тільки нашим наявним родинним колом...

Він диктував свої умови, ще тільки переступивши поріг, але найдивніше, що його слухали! І як могла Зізі, наша незалежна, вільнолюбна, задерикувата Зізі підкоритися такому електронному типові?

Ясна річ, я вибрав мить і спитав сестричку про це, але вона відповіла точнісінько так, як колись Клементина про Шляхтича:

— Він же розумний, хіба ти не бачиш?

— А душа в нього є, ти пробувала поцікавитися?

— У нього прекрасне серце!

— Прекрасне! Ти вже й слова перейняла в Держикрая!

— Він добрий.

— Щось я не помітив.

— Ось глянь!

Зізі вибігла з кімнати й повернулася за кілька хвилин з чимось чорним і волохатим у руках.

— Що це? Ти можеш мені пояснити?

— Невже не бачиш? Каракулева шуба. Держикрай подарував мені в день народження.

— Зізі! — заревів я.— Ти міняєш честь роду Черед на барана! Ще добре, хоч цей баран догадався вчасно вмерти, щоб стати шубою. Але чому саме для тебе ця шуба від Держикрая?

— А чому б і не для мене? — набундючилася Зізі.— Чи ти хочеш, щоб я тобі будувала майбутнє у самих трусиках? Жінка я чи ні? Без коштовних речей жінка є собою лише наполовину...

— Не придурюйся! Прекрасно розумієш, що я хочу сказати! Цей технократ...

— Він прекрасний спеціаліст!

«Прекрасний спеціаліст», мовби відчувши, що йдеться про нього, поклав край нашій розмові, визирнувши з ванни, де він мився, і гукнувши:

— Зіно, де моя біла сорочка?

Тепер у нас удома розпочиналася епоха Білих Сорочок. З ранку до вечора мама прала й прасувала технократові сорочки, іноді їй допомагала Зізі, але вона не вміла гаразд випрасовувати комірці, і, коли Держикраєві попадалася її «продукція», він вдавався до голосних повчань:

— Справжня біла сорочка — це сорочка, в якої прекрасно випрасуваний комір, Зінаїдо. Ви повинні це прекрасно пам'ятати!

Виявилося, він називає на «ви» не тільки батька й маму, а навіть Зізі, мене також величав в такому високошановному стилі, відповідно вимагаючи, щоб я до нього теж звертався вдома й у цеху тільки на «ви». Дзуськи! Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та!

— Коли ви збираєтеся докупи з моєю улюбленою сестричкою Зізі,— сказав я популярно Держикраєві,— тоді я вас можу величати на «ви», бо це, згідно з законами граматики,— множина. Коли ж ти стоїш переді мною сам, тоді ти є ти і ніхто інший, бо «ти» — однина, як засвідчено в усіх граматичних правилах, завчених мною ще в п'ятому класі. «Мы все учились понемногу...»

— Я начальник цеху і вимагаю елементарної чемності,— нагадав Держикрай.

— Начальник — не заперечую. Але ж я тобі не нагадую, що я лауреат, який теж міг би вимагати належної чемності. Раз ми родичі, живемо в спільній квартирі, то навіщо нам офіціальщина? Вчись у Шляхтича! Менше забивай голову проблемами честі і ліпше поцікався нашим принципом ДОРО. Ти знаєш, що таке ДОРО? Це добре робити своє діло, і хай люди кажуть, що хочуть.

— Між іншим, для цього я сюди приїхав,— зауважив Держикрай,— і я матиму прекрасну нагоду довести це всім, також і вам, простіше кажучи, тобі...

Він не став відкладати здійснення своїх намірів у довгий ящик. У нього час сподівань і час звершень не розокремлювався, Держикрай не вмів і не хотів ждати, проблема вічності для нього не існувала, вік був людиною залізного сьогодні, походив з тих хлопців, які не ждуть милостей від природи, а мерщій беруть їх від неї, видирають з горлянки.

А що до природи все ж треба добиратися з затратою сил, а своїх близьких, скажімо, обідрати набагато легше, то Держикрай почав з кас.

Разом з Зізі вони здійснили завойовницький похід по квартирі, рішуче зім'яли й відкинули наші жалюгідні заслони на своїй путі, примусили нас відступити до батьківської спальні, Держикрай з видимим жалем оглянув і цю кімнату, але навіть його нахабство мало межі, тому він сказав, не сходячи з порога, а Зізі підтакувала кожному слову свого технократа покивуванням голови:

— Це прекрасна кімната, і вам на трьох цілком її вистачить. Звичайно, Дмитро з вами тут житиме тимчасово, йому, як лауреату, повинні дати квартиру, дивуюся, чому він досі не скористався з свого прекрасного права. Це негідно — зловживати гостинністю своїх рідних батьків, коли ти вже лауреат, тобто досяг найвищих відзнак у нашій країні. Ті дві кімнатки займемо ми з Зізі. В нас ще немає дитини, але вона може бути, тому нам принаймні потрібні на перший випадок дві кімнатки. Звичайно, вони нас не зможуть задовольнити, і згодом ми порушимо питання, щоб і вам, тату й мамо, теж дали відповідну житло* площу, а ми з Зізі спробуємо вміститися тут, хоч це буде й нелегко. Тим часом...

— Тим часом я житиму в своїй кімнаті, а ти житимеш у кімнаті Зізі,— сказав я Держикраєві,— а коли тобі тісно, то можеш дочепити до балкона ще одну кімнату надувну. Хай твої електронні хлопчики запроектують. І моя тобі порада: не вдавай дурника. Бо коли чоловік буде дурний, то хто ж тоді буде розумний?

Перейти на страницу:

Загребельный Павел Архипович читать все книги автора по порядку

Загребельный Павел Архипович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Переходимо до любові отзывы

Отзывы читателей о книге Переходимо до любові, автор: Загребельный Павел Архипович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*