Іміджмейкер із Москви - Джангіров Дмитро (мир бесплатных книг TXT) 📗
– Мы, представители рабочего класса, вооруженные до зубов передовой марксистской наукой, не нуждаемся ни в каких имиджмейкерах, а также менеджерах, дизайнерах и прочих буржуазных штрейкбрехерах! А мои конкуренты пускай вспомнят, – сильно ли помогли имиджмейкеры Керенскому и Троцкому?!
«Радісна голова» поспішно подякував гостю ліворуч – доки той геть не розійшовся – і знову повернув слово Сливці, який вже очікував своєї черги з повними легенями повітря. Пан Сливка «відкрив клапан», і студію наповнив його вивчений до безпам'яті монолог:
– Ми йдемо до виборців, натхненні віршами Шевченка і Драча, Франка і Павличка! Справжні патріоти чужих іміджмейкерів не потребують! І ми ще суворо спитаємо з тих комуно-олігархів, які оплачують послуги московських яничарів!…
Цілком задоволений власним вступним словом, Сливка вдихав залишки повітря для оприлюднення своєї наступної думки. Але несподівано, скориставшись цією невеличкою паузою, перед обличчям Сливки в екран телевізора визирнула кругла фізіономія Бабая. Намагаючись видатися якомога інтелігентнішим, Бабай, тяжко «фільтруючи» лексику і приязно оскалившись, повільно прохрипів:
– Свой имидж я неоднократно отстаивал на стрел… то есть в судах, и потому конкре… компетентно заявляю…
Сливка відчайдушно та марно пробував підвестися та заперечити проти небаченого нахабства кандидата-бізнесмена, що так брутально перервав його виступ, однак важка рука Бабая лежала на його плечі і зводила нанівець всі його холеричні потуги. Після чергової приреченої спроби націоналіста повернути справедливість, Бабай без помітних зусиль переставив крісло з набридливим Сливкою вбік і звично «пальцюючи» та зайнявши собою весь екран, продовжив:
– К имиджмейкерам идут те, у кого не хватает бабл… денег на хорошего адвоката! Если каждое чмо…
Іміджмейкер, глипнувши на помічника, що зосереджено шарудів аркушами з текстами виступів клієнтів, вимкнув телевізор і поцікавився його думкою щодо дебютного ефіру їхніх українських клієнтів:
– Ну, и как тебе наши подопытные?
– Стопроцентного запоминания еще нет, – поділився враженнями асистент, звіряючись із написами в аркушах, – но ваши тезисы они изложили весьма близко к тексту.
– Очень хорошо, – задоволено констатував Нестор Євграфович, – так и запиши, Артурчик, в наш лабораторный журнал.
Нестор Євграфович і Артурчик сиділи у м'яких кріслах у своєму готельному номері і вже майже дві години репетирували із Симо-розенком його наступний виступ перед співгромадянами. Політтехнологи були вражені стійкістю і натхненням лівого кандидата, який вже мабуть всоте завзято і полум'яно виголошував написаний іміджмейкером текст.
– Соотечественники! Братья и сестры! – розмахуючи розцяцькованим помітками аркушем, театрально вигукнув він. – К вам обращаюсь я, друзья мои! Знайте – уже последние капли страданий падают в переполненную чашу народного терпения! Настанет час выборов, и эта чаша прольется очищающим огнем на голову компрадорской буржуазии, спекулянтов-кровопийц и прочих национал-реформаторов! Поднимется мускулистая рука рабочего класса, опустит в урну избирательный бюллетень, и верный сын трудового народа Никита Симорозенко исполнит над антинародным режимом справедливый, но скорый приговор пролетарского трибунала! Імітуючи овації натовпу вдячного електорату, Нестор Євграфович з Артурчиком ліниво поплескали в долоні. Втомлено витираючи лоба, іміджмейкер підбив підсумки їхньої достатньо тривалої і виснажливої сесії:
– Замечательно, батенька, хотя, конечно вам еще надо…
Натхненний Симорозенко залюбки продовжив думку свого інструктора:
– Учиться, учиться и еще раз учиться?!
– Вот именно! – повчально похитав головою іміджмейкер. – Побольше огня. Именно ваша партийная страстность в сочетании с моими текстами, написанными по последним канонам социального инжиниринга, обеспечат ваш высокий рейтинг в рабочих кварталах Центрального округа.
Симорозенко тяжко зітхнув, дістав з кишені і розкурив люльку, подаровану одно-партійцями на його день народження 10 ро-ківі тому. З несподіваним грузинським акцентом він продовжив:
– К сожалению, рабочие кварталы – это далёко не весь округ…
– Вот именно, – погодився іміджмейкер, – поэтому вы должны серьезно подготовиться ко встрече с творческой интеллигенцией округа в Доме писателей.
Симорозенко затягнувся димом і бридливо зморщився:
– Эта наша творческая интеллигенция как впала десять лет назад в свой мелкобуржуазный национализм, так и осталась на обочине исторического материализма…
Нестор Євграфович підвівся з крісла і, звично міряючи кроками кімнату, інтелігентно переконував клієнта у зворотному:
– Батенька, бороться надо за чужие голоса – свои за вас и так проголосуют! Вы должны бросаться в самую гущу врагов и агитировать, не взирая на лица, как матрос Железняков – женский батальон смерти!
– Но они же обязательно спросят про Славянский союз, СНГ, отношения с Россией… – дещо експансивно опонував Симорозенко, розмахуючи люлькою.
– А вы сошлетесь на авторитет нынешних духовных лидеров этой самой мелкобуржуазной националистичной интеллигенции. Я подыскал для вас архиактуальные стихи самого Дмытра Павлычка.
Іміджмейкер взяв зі столу аркуш паперу і, читаючи з нього, продекламував:
«Вкраїна вільна – трудова, Навік возз'єднана – щаслива. Така лиш з руськими можлива, Правдиві Леніна слова.»
Симорозенка обліпили спогади… Він згадав святкові події двадцятирічної давнини – творчий вечір Дмитра Павличка на заводі імені Клари Цеткін, сльози вдячності на очах робітниць, обійми активісток… і тужливо зітхнув. Марно намагаючись затягтись згаслою люлькою, він сумно зауважив:
– Да-а, при советской власти даже Пав-лычко неплохие стихи писал…
Остерігаючись зливи спогадів лівого кандидата, Нестор Євграфович зважував, як краще завершити свій «сеанс» із клієнтом. Він поглянув на Артурчика – той, відчайдушно жестикулюючи, показував на годинник. Іміджмейкер скочив на ноги і, несподівано ляпнувши себе по лобі, вигукнув:
– Чуть не забыл!!! Через пару минут у меня срочный разговор с товарищем Зюгановым!
Офіційним жестом він вручив Симорозенкові аркуш з Павличковим віршем і коротко підсумував результати їхніх зусиль:
– В общем – будем считать, что мы готовы сделать следующий победоносный шаг! И мы его сделаем!… Вы его сделаете! – багатозначно поправив себе іміджмейкер і делікатно, але твердо взявши Микиту Ілліча під лікоть, випровадив його за двері.
Спровадивши Симорозенка, політтехнологи кинулися збирати чорнетки його текстів та знімати зі стіни портрети Маркса, Енгельса, Леніна, подаровані лівим кандидатом. Нестор Євграфович відчинив кватирку, провітрюючи задимлений Симорозенком номер, а Артурчик повісив на стіну принесені напередодні Сливкою портрети Шевченка, Франка та Лесі Українки. Богдан Степанович прийшов вчасно – рівно за п'ять хвилин по тому, як люкс політтехнологів звільнив Симорозенко. Приязно привітавшись, політтехнологи одразу ж злагоджено почали готувати свого наступного клієнта. Артурчик видав кандидату аркуші з потрібними текстами, Нестор Євграфович поправив Сливкову поставу та проінструктував його стосовно особливостей емоційного та мімічного аспекту майбутнього виступу перед співгромадянами.
Сливка кілька разів про себе прочитав текст, набрав у легені повітря – іміджмейкер з асистентом мимоволі пригнулися – і, розмахуючи «шпаргалкою», театрально виголосив:
– Як це не дивно, але збанкрутілі комуно-імперські політикани знову і знову підкидають нам провокаційні питання щодо – Сливка скорчив презирливу гримасу – Слов'янського союзу, СНД, відносин з Росією! Про імперську політику Росії я скажу словами нашого славетного поета Дмитра Пав-личка:
