Культ - Дереш Любко (читать онлайн полную книгу .txt) 📗
Хоча, правду кажучи, він почував себе педофілом. Банзаю видавалося, що ті нечисленні перехожі, яких вони стрічали, озиралися назад, кліпали очима й пересвідчувалися, що це не сон; вони дивились услід молодому чоловікові, який ішов вулицею, обіймаючи за плечі якусь неповнолітню дівчину, "малолєтку", як кажуть у Києві. Черговий педофіл, подумають вони, знизавши плечима, наступна реінкарнація Миколки-Рожевої-Футболки, відомого педофіла, якому в 1973-му році вдалося розтліти 59 дітей віком від п'яти до дев'яти років, з них 34 — хлопчики. Кажуть, його спіймали на спробі ґвалту шістдесятої, ювілейної дитини.
І ще він думав про лекцію, надану йому Соломією. Про те, що не варто занадто прив'язуватись до людей, особливо — до "малолєток", як кажуть у Києві. А ще пригадав різні цікаві факти з його родинного життя: про бабцю, що одружилася з дідом у дев'ятнадцять, коли старому було вже 27, про сім'ю його кумпля Доща — старшу сестру того, Віку, його мама народила у сімнадцять. А одружилася взагалі у шістнадцять. Татові Доща, до речі, було тоді 26. Також чомусь лізли думки про тих, які залітали завчасу і не мали грошей на абортики. Як, наприклад, його знайомий, що пішов з універу після зимової сесії. Самі розумієте, чому.
Від усієї мани в голові Банзай відмовився одним порухом думки, відкинувши її тіло геть. Дарця йшла поруч, видихаючи носом сиву пару.
Після обіду вони пішли до нього в комірчину. Банзай тлумачив їй тонкощі фотосинтезу, темнова фаза. Малював графіки, схеми, вона дивилася, розказував, вона слухала. Коли він підвів свою розповідь до логічного завершення, інкрустуючи її цитатами з "Біохімії" Альбертса і "Так сказав Заратустра" Ніцше, Дарця, замість того, щоб подякувати й піти у гуртожиток, спитала, чи він би не пішов з нею прогулятися. Гм-м, пані та панове... Дарця була цікавою дівчинкою. Вона не вкладалась у жодні звичні формати, як альбоми "Металліки", і це його дуже тішило.
Вона спитала, чи Банзайчик не хоче, щоб вона показала йому одне кльове місце. Банзаю було вже однаково (пальці на ногах заніміли), тому він погодився.
Вони перейшли ціле місто (поверхня озера на окраїні була встелена жовтим зів'ялим листям; поверхня була дзеркальною, і у ній відбивалося сіре холодне небо), вийшли на якусь замерзлу дорогу коло гори й пішли у напрямку коледжу. За містом вони зустріли лише одне повне дівчисько, розгодоване на бульбі. Дівчисько вигулювало пса рідкозустріваної та вельми ексцентричної породи joe-cocksucker-спаніель.
Дарця Борхес розказувала йому про себе: про дебільних однокласників з Новояворівська, про її любов до Гендрикса, Джоплін та Моррісона, про купу цікавих і просто речей з її життя. Вони повернули в гори, знаходячись якраз навпроти коледжу, підіймаючись дорогою, висіченою з боку гір. Зверху були сосни із зеленими кронами та червоними стовбурами, внизу жебонів потічок. Потім повернули на невеличку стежину, минули високий мурашник і заглибились у ліс. За черговою сосною було кілька кущів чагарника, папороті (вона вже прив'яла і виглядала неживою) й перевернуте дерево. Крони щільно змикалися над ними.
— Я приходжу сюди, коли мені особливо погано. З ними, — Дарця неконкретно кивнула головою у бік міста.
— З тими всіма дєвачками? — Банзай розглянувся навколо й сів на повалене дерево. Дарця притулилась коло нього, щоб Юркові було тепло. Вона дивилася десь у ліс. Сумно кивнула у відповідь. Вона апатично описувала різні прикрі трафунки, пов'язані з нею та гуртожитським суспільством. Банзай довідався, що Дарця двічі на повному серйозі просила у куратора перевести її в хлопчачу частину. Тамтешні чуваки її принаймні поважали. Але, звичайно, усі благання залишилися без відповіді. А керівничка обмежувалася лише наставницькою розмовою на виховній годині. Ніби виховна година хоч би раз комусь допомогла.
Тому Дарці залишалось їх просто іґнорувати.
Банзай уважно виглядав на її обличчі предвісника сліз, та його не було. Дуже дивно. Чи не вперше йому розказують щось т а к е не для того, щоб повихвалятися своєю дерев'яною ногою (як сказав би вуйчик Фройд). Вона розказувала не для того, щоб її пожаліли.
Може, вона відчула, що Банзай не є тим, хто сміятиметься з її слів?
4.
Дарця залізла йому під руку ще глибше. Він видихав тепле повітря їй на щоку та вухо.
За якусь хвилину Банзай дуже обережно сказав, що краще б їм уже вертатися, а то його задниця устигла примерзнути до кори. Вони зійшли вниз,
(запахи глиці на холоді, туманна вологість, що осяде вночі інеєм, шум потічка внизу — свідомість лісів?)
аж до смугастого стовпчика із намальованими на ньому перехрещеними дубовими листочками. Дарця попросила, щоб Банзай іще показав їй, де він мешкає. З настирливістю, міркував Юрко, дитини-старшокласниці. Ще йому спало на думку, що він навчиться казати дівчаткам "ні" лише після сімдесяти дев'яти.
Він попередив, що до коледжу вже її не відпровадить, і завів на вузеньку вуличку Лисенка із закритою музичною школою в кінці. Навіть зрадив, яка у нього квартира і запропонував чаю, але Дарця сказала, що в гуртожитку ось-ось будуть давати вечерю, і тому вона не загляне. Па-па, додала вона і помахала на прощання рукою.
Вона завше прощалася таким чином.
1.
Зі сновидіннями ставало все скрутніше й скрутніше. Але Банзай заспокоював себе, що мине день-другий — і все стане на свої місця.
Щоночі він знову і знову бачив усвідомлені сновидіння. Які з невідомих причин вийшли з-під контролю. Щоночі він знову і знову потрапляв у Вавилонську Бібліотеку.
2.
Викладання у коледжі йшло досить-таки гладко. Регулярно платили, відносно нормальні діти.
Того ж тижня, коли вдарили перші морози (правда, наступного дня під вечір наступала відлига, і все текло болотом), до нього у кабінет зазирнуло двоє чуваків.
Це були й о г о учні, Малаялам та Семпльований. З ними у Юрка були досить непогані стосунки, і хлопаки зовсім не кремпувалися казати йому "Банзай".
Семпльований був у лахах, на два-три розміри більших, ніж йому потрібні. Щоб усе спорядження трималося на ньому, Семпльований використовував ружні шлейки, підтяжки, ремені та додаткові ґудзики. Вишневу мілієровку він поміняв на жовту, що тяжіла до салатової. "На зміну погоди", — подумав Юрко. По всьому одягу Семпльованого було безліч глибоченних кишень. Згодом Банзай довідався, що Семпльований належить до субкультури т.зв. "синтетиків", котрі слухають виключно електронну синтетичну музику, сповідують культ катання на роликових ковзанах і харчуються у макдональдсах. Синтетики відзначаються особливою інертністю до зовнішнього середовища. Їх непокоїть лише питання їхнього походження.*
