Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. (библиотека книг бесплатно без регистрации .TXT) 📗
І знову класична для тієї доби ситуація — після численних зал, заповнених картинами, скульптурами, гіпсовими погруддями, скромність і тіснява кімнат Крістіани, з якою поет одружився тільки після 20 років спільного життя. Це вражає, хоча, може, навпаки, вражає те, що таки одружився після стількох років. Через свій невизначений статус вона мала серйозні проблеми, її не визнавали у товаристві, ігнорували, уникали, вона скаржилася на це у своїх листах до друзів. Але генієві було не до того, він творив.
Напевно, не мав часу займатися і вихованням сина Авґуста, позбавленого як батькового таланту, так і батькового егоїзму. Ґьоте-молодший терпляче витримував усі вибрики своєї дружини, ексцентричної аристократки Отилії, яка нічим не нагадувала терплячу і невибагливу Крістіану. Авґуст помер зовсім молодим від інфекції, яку підчепив за іронією долі саме в обожнюваній і оспіваній батьком Італії. Але навіть на помпезному надгробку з білого мармуру його назвали «Сином, що випередив батька». Невдячна доля тіні генія.
Не знаю, чому ми так багато часу провели у будиночку Ґьоте. Як не знаю і того, до якого з двох вищеназваних типів відвідувачів нас тепер зараховувати. Ми двічі прослухали екскурсію, щоразу з іншим екскурсоводом, і виявили, що далеко не всі факти у цих двох розповідях співпадають.
Виявляється, неточності можливі навіть у цьому, безумовно, одному із найбільш вивчених життєписів, адже дослідників творчості Ґьоте по цілому світі навряд чи вдалося б розмістити у середмісті Ваймара.
Значно більше мені сподобалася атмосфера у будиночку Шиллера, розташованому неподалік. Зовсім не така помпезна, без гіпсових бюстів, скульптур і картин, зате живіша і багатша на особисті деталі. Фінансова ситуація Шиллера завжди була скрутною, і його кореспонденція переважно торкається способів заощадити гроші, серед яких, наприклад, — необхідність домішувати до хорошої кави неякісну, зате дешеву, або пити дорогу каву, але рідше, щоб надовше вистачило. Я пригадую зворушливі господарські нотатки поета, розвішані на стінах музею, які починаються словами: «Мені потрібно» і «Я маю», причому суми того, що є в наявності, завжди збігаються із тими, які були необхідні. Ця неабияка господарська вправність дозволяла Шиллеру уникати боргів, що було вкрай непросто, враховуючи необхідність утримувати з літературних заробітків родину з чотирма дітьми. Стосунки з дружиною у Шиллера були надзвичайно теплі, у листах він не раз дякував їй за лагідний характер, який допомагав йому рятуватися від нападів меланхолії. Теща, ясна річ, переживала з приводу фінансової нестабільності сім’ї. Стиль імітованих під тканину і рясно заквітчаних шпалер на стінах помешкання поета наштовхує на думку, що вагому роль у вмеблюванні будинку відігравав саме смак тещі.
Найбільше мене вразила тоді дитяча спальня, крихітна кімнатка, радше схожа на вузенький прохід, абсолютно незрозуміло, яким чином там могли поміщатися чотири дитячі ліжечка.
Із таких екскурсій переважно запам’ятовуються якісь дурниці. Наприклад, анекдот про те, що Шиллер нібито любив тримати у шухлядах письмового столу зогнилі качани яблук, запах яких інспірував його. Чи те, що Шиллер помер не в кріслі, як Ґьоте, а в ліжку, бо був значно слабший здоров’ям. Або про те, що Шиллер ніколи не подорожував через брак грошей і хворобливість, а численні описи інших країн, які так часто зустрічаються у його драмах, поставали завдяки уважному розгляданню глобуса, що досі стоїть на письмовому столі.
Ну, і деталь, яка, мабуть, запам’ятовується всім, хто побував тут, — переважна більшість меблів у будинку Шиллера — не автентичні, а зроблені згодом. Майстер, який виготовив їх, був в’язнем Бухенвальду, якого забрали з табору спеціально для цього замовлення. Про те, що знаменитий табір смерті знаходиться так близько від Ваймара, цього вічного осередку культури і вільнодумства, вірити якось не хочеться. Можливо, тому далеко не всі відвідувачі будиночків Ґьоте та Шиллера знаходять час і бажання, аби поїхати до розташованого неподалік Бухенвальду. Ми з тобою теж не їздили. Кажуть, після того, як Ваймар зайняли радянські війська, в’язнів концтабору, на той момент уже визволених, так і не забрали звідти, а просто залишили на голодну смерть.
Але навіть ця сумна нота не залишає після відвідин будиночка Шиллера такого пригніченого настрою, як після музею Ґьоте. І тому коли ми з тобою пили каву у кнайпі на ринку, під самим будинком Ґьоте, то замовили «пунш за рецептом Шиллера». Оригінал цього рецепта досі зберігається на письмовому столі слуги поета. А знаменитий килимок із латинським написом «Salve», який лежав і досі лежить перед входом до їдальні Ґьоте, а також перед дверима кожного третього німецького помешкання, вирішили не купувати. Щоб не виглядати надто вже по-туристичному. Нам було так добре тоді, у ці кілька сонячних днів.
Знаєш, я теж маю написати тобі дещо важливе. Але, мабуть, ще не зараз.
Лист Сарони
Знаєш, наші стосунки мені завжди здавалися в чомусь нелогічними. У хорошому сенсі цього слова. Я маю на увазі в порівнянні зі схемою, за якою переважно розвиваються подружні стосунки. Короткий період закоханості, окриленості, зустрічання, женихання, одруження, медового місяця, а потім довгі і нудні будні з поступовим, спершу болісним, а потім обридлим звиканням одне до одного. Хоча, можливо, я перебільшую і насправді все не так примітивно. Бо що можна знати про стосунки інших, якщо навіть у своїх власних почуттях часто годі розібратися.
У нас усе було не так. Ми пропустили цю першу, яскраву фазу, бо давно знали одне одного. Мабуть, ми щось втратили, завжди щось втрачаєш, але зате у нас не було болючості звикання і допасовування. Ми ніби завжди збиралися жити разом і в якийсь момент таки зібралися. Я навіть не можу сказати, що тепер, після стількох років, я ставлюся до тебе якось по-іншому, ніж це було на початку. Але, мабуть, я знову перебільшую, бо ж усе змінюється. Навіть якщо цього не зауважуєш.
Ми ніколи про це не домовлялися, але воно само так вийшло, що ми не розмовляли на певні теми. Не через бажання щось приховати, а тому що знали — така розмова не принесе нічого, крім суперечки. Наприклад, розмова про твоїх батьків, з якими ти не спілкуєшся відтоді, як відмовився залишитися з ними за кордоном. Мені завжди здавалося, що мати обов’язково пробачила б тобі, якби ти зробив перший крок, але ти відмовлявся обговорювати це навіть зі мною, чи особливо зі мною. Вона досі час від часу надсилає мені листи, з яких я знаю, що батько вже на пенсії і зовсім припинив малювати, а мати час від часу підробляє бебі-сіттингом у родині знайомих, більше для товариства, ніж для заробітку. Що вони їздили відпочивати до Греції, Італії, Єгипту і на Мальту, а наступного року планують навколосвітню подорож. Знаю, як виглядає їхнє помешкання, і те, що вони хотіли б переїхати до будиночка. Знаю і те, чого мати твоя не пише, але про це ми з тобою не розмовляємо. Ти не поїдеш до них, а вони не приїдуть до нас, якщо я запрошу їх потай від тебе. Навіть якщо моя мати запросить, вони не приїдуть. Хоча мені це і незрозуміло.
Так само ми не розмовляли ніколи і про подружню невірність. Тобто не так само. Тут наші погляди були значно більш схожими, і розмовляти про це не було особливого сенсу. Як нам здавалося. Ми обоє не надаємо ваги випадковим пригодам, і думаю, якби я довідалася про твою історію раніше, я так само швидко пробачила б тобі це. Адже це все не має нічого спільного з нашими стосунками. Така випадковість не змогла б підважити ці стосунки.
Але я багато думала про це, коли тільки почалося наше листування з Карлом. Ти знаєш його, він викладає літературу в університеті Гумбольдта, в Берліні. Ми навіть зупинялися у нього під час однієї з поїздок. Але це було ще до нашого з ним листування.
Я навіть не можу сказати, чи ці листи дають мені підстави розмірковувати про подружню невірність, адже в них так само мало тілесного, як і в наших стосунках із Карлом загалом. Але я не уявляю собі, що могла б показати тобі ці листи. Розумієш, я раптом усвідомила, що це якась зовсім інша частина мене, невідома навіть мені самій. І я досі не можу зрозуміти, чому так трапилося. Чи причина у тому, що я багато років намагалася змінити власний характер і стати такою, якою завжди мріяла бути. Чи зміни в мені відбулися під впливом наших з тобою стосунків, адже люди, які живуть разом багато років, поволі уподібнюються одне до одного і вже перестають помічати дрібні зміни, які трапляються. Я не знаю. Але в цих листах чомусь дуже часто згадується про все те, чого мені бракує.
