Правда про справу Гаррі Квеберта - Діккер Жоель (книги онлайн полные версии txt) 📗

— Добре, Лютере, нічого страшного не сталося! Адже це означає, що Гаррі чекає на мене! Він чекає! Ми поїдемо разом!

Від цієї думки вона аж засяяла.

— Топі пошастило, Ноло… Ви кохаєте одне одного. І ніколи не пудете шамотні.

Тепер вони рухалися по шосе номер один. Поминули поворот до Гусячої бухти.

— Прощавай, Гусяча бухто! — щасливо вигукнула Нола. — Ти єдине місце тут, яке я згадуватиму з радістю!

Вона засміялася.

Просто так, без причини. І Лютер засміявся теж. Вони розлучалися з Нолою, та розлучалися по-доброму. Раптом позаду завила поліційна сирена. Вони під’їжджали лісу, і саме тут Тревіс вирішив перехопити Лютера і провчити його. У лісі їх ніхто не побачить.

— Це Тревіш! — заволав Лютер. — Якщо він наш жловить, нам клямка.

Його страх передався Нолі:

— Тільки не поліція! Ох, Лютере, зроби щось!

«Шевроле» збільшив швидкість. Двигун у нього був потужний. Тревіс вилаявся і через гучномовець звелів Лютерові зупинитися на узбіччі.

— Не зупиняйся! — благала Нола. — Швидше, швидше!

Лютер до краю «втопив» педаль газу. Відстань між «шевроле» і тревісовою «патрулькою» збільшилася. За Гусячою бухтою шосе почало петляти, і Лютер скористався цим, щоб іще трохи відірватися. Звук сирени подаленів.

— Він виклише підмогу, — сказав Лютер.

— Якщо він зловить нас, я ніколи не поїду з Гаррі!

— То ми втешемо до лішу. Ліш великий, наш там ніхто не жнайде. Ти дісштанешся до мотелю. Якшо мене жгребуть, я нічого не шкажу. Не шкажу, шо ти була жі мною. І ти жможеш втекти ж Гаррі.

— Ох, Лютере…

— Поопіцяй, шо берегтимеш мою книжку! Поопіцяй, шо берегтимеш її на жгадку про мене!

— Обіцяю!

Він крутонув кермо, й авто заїхало в чагарі на узліссі. А потім зупинилося за густим ожинником. Вони хутко вилізли надвір.

— Піжи! — вигукнув Лютер. — Піжи!

Вона побігла колючими хащами. Подерла сукню і подряпала обличчя.

Тревіс вилаявся. Чорного «шевроле» більше не було видно. Він додав газу і, не помітивши чорного кузова в чагарях, далі мчав по першому шосе.

Вони бігли лісом. Нола попереду, Лютер за нею: він був високий і насилу ухилявся від навислих гілок.

— Піжи, Ноло, не жупиняйшя! — закричав він.

Вона незчулися, як опинилися на узліссі, коло Сайд-Крік-лейну.

Дебора Купер дивилася з вікна своєї кухні в ліс. Раптом їй здалося, наче поміж деревами щось рухається. Пригледівшись, побачила дівчину, яка чимдуж мчала лісом, а за нею гнався якийсь чоловік. Старенька побігла до телефону і набрала номер поліції.

Не встиг Тревіс зупинитися на узбіччі, як йому зателефонували з диспетчерського центру: неподалік він Сайд-Крік-лейну помітили дівчину, за якою гнався якийсь чоловік. Він підтвердив отримання повідомлення, розвернувся і, ввімкнувши маячок і сирену, помчав до Сайд-Крік-лейну. Проїхавши з півмилі, помітив у лісі якийсь відблиск: вітрове шкло! В чагарях стояв чорний «шевроле». Він зупинився і підійшов, тримаючи напоготові револьвер: нікого. Сів у свою автівку і поїхав до Дебори Купер.

Вони зупинилися неподалік від берега і перевели дух.

— Думаєш, ми втекли? — запитала Нола в Лютера.

Він прислухався: було тихо.

— Трепа трохи жашекати тут, — сказав він. — У ліші ми в пезпеці.

Нолине серце калатало. Вона думала про Гаррі. Думала і про матінку. Вона скучила за нею.

— Дівчина в червоній сукні, — пояснювала Дебора полісменові Довну. — Бігла до берега. За нею гнався чолов’яга. Я його не розгледіла, та він ніби високий і кремезний.

— Це вони, — сказав він. — Можна скористатися вашим телефоном?

— Так.

Тревіс зателефонував додому начальникові поліції Пратту.

— Вибачте, що заважаю вам відпочивати, але тут щось чудне коїться. Я застав у Аврорі Лютера Калеба…

— Знову?

— Так. Та ще й цього разу він посадив до себе в авто Нолу Келлерґан. Я хотів його перехопити, але він утік од мене. Чкурнув у ліс разом із Нолою. Здається, він чіплявся до неї. Ліс густий, і сам я не впораюся.

— Ох, добре, що зателефонував! Їду.

— Ми поїдемо до Канади. Люблю Канаду. Житимемо в гарній хатинці на березі озера. Ми будемо такі щасливі!

Лютер сидів на поваленому дереві й, усміхаючись, слухав Нолині мрії.

— Шудовий план, — сказав він.

— Атож. Котра година?

— Майже за шверть шьома.

— То мені пора. Я мушу прийти рівно о сьомій у восьмий номер. Хай там як, а нам уже ніщо не загрожує.

Але цієї миті почувся тріск, а потім голоси.

— Поліція! — перелякалася Нола.

Пратт із Тревісом прочісували ліс, вони рухалися краєм, уздовж берега, з кийками в руках.

— Іди, Ноло, — сказав Лютер. — Іди, я жалишушя тут.

— Ні, я тебе не покину!

— Ох, та йди вже! Іди! Ти вштигнеш діштатися до мотелю. Гаррі там! І їдьте хутчшій! Якомога швидше. їдьте і пудьте шашливі.

— Лютере, я…

— Прошавай, Ноло. Будь шашлива. Люпи мою книжку так, як мені хотілошя б, шоп ти люпила мене.

Вона плакала. Помахала йому рукою і зникла поміж деревами.

Полісмени хутко наближалися. Метрів за сто вони угледіли його.

— Це Лютер! — зарепетував Тревіс. — Це він!

Лютер так само сидів на поваленому дереві. Він і з місця не рушив. Тревіс кинувся до нього, згріб за комір і струсонув.

— Де дівчинка? — заревів він.

— Яка дівшинка? — запитав Лютер.

Він намагався розрахувати подумки, скільки часу треба Нолі, щоб дістатися до мотелю «Морський берег».

— Де Нола? Що ти з нею зробив? — повторив Тревіс.

Лютер мовчав, і тоді начальник поліції Пратт підійшов ззаду, вхопив його за ногу і одним ударом кийка розтрощив коліно.

Нола почула крик. Вона здригнулася і завмерла. Вони знайшли Лютера і б’ють його. Вона вагалася тільки мить: треба повернутися, щоб полісмени побачили її. Через неї йому перепаде, це погано. Вона повернула вже назад, та чиясь долоня лягла їй на плече. Вона обернула голову і сахнулася.

— Мама?

Лютер лежав на землі з переламаними ногами і стогнав. Тревіс і Пратт по черзі гамселили його кийками і ногами.

— Що ти зробив із Нолою? — волав Тревіс. — Ти скривдив її, так? Скривдив? Недоумку ти паскудний, як ти міг її скривдити!

Лютер шалено кричав, благаючи їх припинити це.

— Мамо, це ти?

Луїза Келлерґан лагідно всміхнулася доньці.

— Що ти тут робиш, люба? — запитала вона.

— Я втекла з дому.

— Чому?

— Бо я хочу до Гаррі. Я так його кохаю!

— Ти не повинна покидати батька самого. Йому буде погано без тебе. Ти не можеш отак собі взяти й піти…

— Мамо, вибач мені за те, що я з тобою зробила…

— Вибачаю, доню. Але тепер ти повинна перестати себе катувати.

— Добре.

— Обіцяєш мені?

— Обіцяю, мамо. І що мені робити тепер?

— Повертайся до тата. Ти йому потрібна.

— А Гаррі? Я не можу його втратити.

— Ти його не втратиш. Він тебе зачекає.

— Справді?

— Так. Він чекатиме тебе все життя.

До неї знову долинув крик. Лютер! Вона кинулася назад, до того поваленого дерева. Вона кричала, щосили кричала, щоб припинити це катування. Ось вона виринула з чагарів. Лютер лежав на землі. Мертвий. Начальник Пратт і полісмен Довн розгублено стояли над тілом. Усе довкола було залите кров’ю.

— Що ви накоїли? — вигукнула Нола.

— Нола? — запитав Пратт. — Але ж…

— Ви убили Лютера!

Вона кинулася на Пратта, але він дав їй ляпаса. З носа в дівчинки зацебеніла кров. Вона затремтіла від жаху.

— Вибач, Ноло, я не хотів… — пробурмотів Пратт.

Вона позадкувала.

— Ви… ви вбили Лютера!

— Ноло, зачекай!

Вона чимдуж кинулася тікати. Тревіс хотів було згребти її за волосся і видер цілий жмут білявих пасом.