Адюльтер - Коэльо Пауло (первая книга .txt) 📗
Я сподіваюся, ти мене зрозумієш, молюся про це, бо навіть я не розумію, чого я в тебе прошу.
Я підводжуся і йду до комп’ютера, щоб зробити пошук на тему «Як завоювати свого чоловіка». Замість цього я називаю тему свого пошуку «Депресія». Я повинна мати абсолютну впевненість у тому, що саме зі мною відбувається.
Я виходжу на сторінку, яка дозволяє читачеві поставити самодіагноз: «Відкрийте, чи ви маєте якусь психічну проблему». Дається цілий список запитань, і моя відповідь на більшість із них — «Ні».
Результат: «Ви, можливо, переживаєте важкий момент, але в ньому немає нічого, що наближалося б до клінічного стану індивіда депресивного. Вам немає потреби звертатися до лікаря».
Хіба я не казала? Хіба не знала? Я не хвора. Я все вигадала тільки для того, щоб привернути до себе увагу. Або одурити саму себе, зробити своє життя трохи цікавішим — мовляв, у мене проблеми! Проблеми завжди вимагають розв’язання, і я можу присвячувати години, дні, тижні пошуку таких розв’язків.
Можливо, мій чоловік справді запропонував добру ідею попросити нашого лікаря, щоб приписав мені якесь гарне снодійне. Хто знає, чи не напруга на роботі, а надто в час виборів, так мене перевтомлює? Я хочу бути кращою за інших як у роботі, так і в особистому житті, а зрівноважити ці дві речі не так легко.
Сьогодні субота, переддень виборів. Я маю друга, який терпіти не може кінець тижня, позаяк біржа в ці дні не працює й він не має чим розважитися.
Мій чоловік переконав мене, щоб ми забрали дітей і трохи прогулялися. Адже ми не зможемо мати два вихідні, бо завтра мені доведеться чергувати в редакції.
Він попросив мене, щоб я вдягла комбінезон із водонепроникної тканини. Мені зовсім не хочеться так одягатися, а надто їхати в ньому до Ніона, славетного античного міста, де колись жили римляни, а тепер мешкають менш як двадцять тисяч людей. Я сказала, що одяг із водонепроникної тканини варто вдягати, коли ти пораєшся біля дому, але він наполягав.
А що сперечатися мені не хотілося, то я зробила, як він сказав. Власне, сперечатися мені не хотілося ні з ким — у такому стані я перебувала. Чим спокійнішою я буду, тим краще.
Поки я подамся на пікнік у містечко, розташоване менш як за півгодини автомобільної їзди звідси, Жакобу доведеться навідувати виборців, розмовляти з помічниками й друзями, збудженому й, мабуть, трохи під стресом, але задоволеному, бо значна подія відбувалася в його житті. Опитування громадської думки у Швейцарії не дають багато, бо таємне голосування в нас відбувається цілком серйозно, але за всіма ознаками його мають повторно обрати.
Його дружина, либонь, перебула безсонну ніч, але із зовсім інших причин, ніж я. Їй треба було обміркувати, як вона прийме друзів після офіційного оголошення результатів виборів. Сьогодні вранці вона, певно, відвідала ринок на Рю-де-Рив, де протягом тижня будувалися кіоски для продажу городини, зелені та м’яса перед брамою банку Жуліуса Бера й вітринами «Прада», «Гуччі», «Армані» та інших розкішних брендів. Вона, звичайно, купила там усе найкраще, не звертаючи уваги на ціни. Потім, звичайно, сіла в автомобіль і поїхала аж до Сатіньї відвідати один із виноградників, що є гордістю нашого регіону, аби покуштувати вйна з різних урожаїв і вирішити, які з них можуть задовольнити тих, хто тямить у вині, як і її чоловік.
Вона повернеться додому стомлена, але щаслива. Офіційно Жакоб ще проводить свою кампанію, але чому не приготувати заздалегідь те, що буде потрібне на вечір? О Боже, вона тепер усвідомила, що має менше сиру, ніж хотіла приготувати! Вона знову сідає в автомобіль і повертається на ринок. Між десятками виставлених там різновидів вона обирає ті, які є гордістю кантону Вод: грюєр (три можливі варіанти: сир солодкий, сир напівсолоний і найдорожчий з усіх, який витримують від дев’яти до дванадцяти місяців, перш ніж викинути на ринок), томі водуаз (м’який усередині, його споживають розплавленим або натуральним) й етиваз (з молока альпійської корови, яке повільно нагрівають на вогні багаття).
Чи варто їй заїхати до однієї з крамниць і купити щось нове з одягу? Мабуть, це було б надмірною показухою. Ліпше дістати з шафи сукню фірми «Москіньйо», яку вона купила в Мілані, коли супроводжувала чоловіка на конференцію, присвячену лейбористським законам.
А як там Жакоб?
Він телефонує дружині вряди-годи, запитуючи її, чи йому ліпше сказати те або те, навідатися на таку вулицю чи в такий квартал, чи газета «Трибюн де Женев» опублікувала якусь нову інформацію. Він зважає на її поради, зменшуючи в такий спосіб напругу від кожного візиту, які він відбуває сьогодні, запитує, як йому застосовувати стратегію, що її вони опрацювали спільно, і куди ще він має навідатися сьогодні. Як він натякнув під час нашої розмови в парку, він продовжує жити політичним життям, щоб не обманути її сподівання. Хоч він і ненавидить усе, що йому доводиться робити, кохання надає нового змісту його зусиллям. Якщо його кар’єра складатиметься так само блискуче, як складалася дотепер, він зрештою стане президентом республіки. Це, втім, означає не так уже й багато, бо всі ми знаємо, що президенти в нас обираються Федеральною радою й змінюються щороку. Але кому не буде приємно сказати: «Мій чоловік був президентом Конфедеративної Гельвеції, яку в усьому світі знають як Швейцарію»?
Перед ним відчиняться всі двері. Він здобуде запрошення на конференції в далеких країнах. Будь-які великі фірми запрошуватимуть його до участі в адміністративних нарадах. Майбутнє подружжя Кенігів є блискучим, тоді як у цю саму мить я, одягнена в жахливий водонепроникний комбінезон, втупилася в дорогу, наближаючись до місця, де ми хочемо влаштувати пікнік.
Насамперед ми відвідали римський музей, а потім піднялися на невисокий пагорб, щоб подивитися на руїни. Наші діти гралися. Тепер, коли мій чоловік знає про все, я відчула полегкість: мені немає потреби весь час прикидатися.
— Ходімо трохи побігаємо на березі озера.
— А діти?
— Не турбуйся. Вони достатньо виховані, щоб підкоритися нам, коли ми попросимо їх трохи нас почекати.
Ми спустилися на берег озера Леман, що його всі чужоземці називають Женевським. Він купив морозиво для дітей, попросив, щоб вони сіли на лаву й посиділи там, поки тато й мама трохи побігають, щоб розім’ятися. Старший син поскаржився, що не знайшов свій айпед. Мій чоловік повернувся до автомобіля й знайшов клятий пристрій. Від цієї миті наші діти не відривалися від екрана. Вони не мали наміру нам докучати, аж поки не вб’ють максимальну кількість терористів в іграх, які, здавалося, створені для дорослих.
Ми почали бігати. З одного боку були сади, а з другого — чайки та човни, на які налітав містраль. Вітер не вщух ні на третій день, ні на шостий і вже наближався до дев’ятого, коли він зникне на короткий час, забравши із собою синє небо та гарну погоду. Ми бігли по стежці хвилин п’ятнадцять. Ніон уже залишився позаду, і час було повернутися назад.
Я давно не робила вправи. За двадцять хвилин бігу я зупинилася. Не могла більше. Вирішила пройти решту відстані звичайною ходою.
— Не бійся, ти витримаєш! — підбадьорив мене чоловік, стрибнувши на те саме місце, де я зупинилася, і не втративши ритму. — Не зупиняйся. Біжімо до кінця.
Я нахилилася вперед і вперлася руками в коліна. Серце розривалося — провина моїх безсонних ночей. Він проминув мене й побіг далі.
— Біжімо, ти витримаєш! Твоя проблема в тому, що ти зупинилася. Зроби це для мене, для дітей. Робити вправи — це не просто бігти. Це також знати, що існує лінія, до якої ти мусиш добігти, і ти не повинна зупинятися посередині.
Про що він говорить — про мій смуток, якого я не можу позбутися?
Він наблизився до мене. Узяв мене за руки й лагідно їх струснув. Я стомилася від бігу, але почуваюся ще більш стомленою, коли намагаюся чинити опір. Роблю те, чого він вимагає від мене. Нам залишилося пробігти ще десять хвилин, і ми побігли разом. Проминули афіші з фотографіями кандидатів до Державної ради, на які я не звернула уваги, коли бігла вперед. Між світлинами була й світлина Жакоба Кеніга, який усміхався в камеру.
