Гра в пацьорки - Роздобудько Ирэн Виталиевна (читаем книги бесплатно txt) 📗
Варто розiбратися.
Отже…
Клас перший, примiтивний
Це найпоширенiший варiант. У книзi людських типажiв вiн значиться пiд назвою «Стерво звичайне». Її прийоми простi, але б'ють боляче i завжди в цiль.
«Чудова сукенка, - каже вона, склавши губи зворушливою рурочкою. - Рокiв десять тому у мене була точнiсiнько така. У «секондi» купила?» I якщо ви особа вразлива, цього досить, аби ваш настрiй було зiпсовано, а сукня, нещодавно придбана в модному магазинi, набула стiйкого запаху зношених речей.
А кому не доводилося хоч раз чути класичний вигук: «Ти чудово виглядаєш! Так гарно погладшала!» I, якщо вам далеко до параметрiв всохлих топ-моделей, цього вигуку достатньо, щоб ваша уява додала вам кiлограмiв зо п'ять, з якими ви починаєте безжально боротися до наступного вигуку «благодiйницi»: «Зi спини - ти просто дiвчинка! А що з личком сталося?…» I так - до безкiнечностi. Тому що Стерво звичайне - iстота примiтивна, але вигадлива.
Але ось парадокс: її винахiдливiсть зменшується у геометричнiй прогресiї в залежностi вiд того, яку вiдповiдь вона отримує. А простiше: що рiшучiша вiдповiдь, то менше ентузiазму говорити вам усiляку гидоту.
«Ось котрий вечiр виглядаю у вiконце, - спiвчутливо промовляє сусiдка. - I нiколи ще не бачила, щоб ваш чоловiк йшов додому вчасно! Завжди пiсля десятої… Бiдна ви, бiдна… Так не можна, голубонько! З цим же треба щось робити…»
Замiсть того, щоб засмутитися i пояснювати, що у чоловiка вiдповiдальна робота з ненормованим робочим днем, одна моя знайома безтурботно знизала плечима: «Що ж поробиш, нелегко бути хрещеним батьком мафiї…» I буйна фантазiя сусiдки зiв'яла сама по собi. З мафiєю не жартують…
Але ось таким стервом мiсцевого масштабу бути не цiкаво та й нудно.
Як казала героїня Фаїни Раневської у «Попелюшцi»: «Королiвство малувате, нiде розгулятися!»
Отже, йдемо далi.
Клас одинадцятий, «випускний»
«Хочу обручку з дiамантом!» - «Вiзьми, люба!» - «Чому золота? Це не модно. Треба в платинi!» - «Вибач, кохана!» - «Вибачити мало! Три наряди поза чергою!!!»
Причому наряди маються на увазi справжнi: сукня, костюм i сумочка з крокодилової шкiри. Думаєте, не помчить обмiнювати каблучку? Помиляєтесь…
А якщо саме ваш не помчить - це лише означає, що ви не живете за першим правилом Справжнього Стерва: люди цiнують вас настiльки, наскiльки ви самi цiнуєте себе!
Одна моя подруга, красуня i розумниця, чудова господиня i, крiм того, сексуальний об'єкт для багатьох чоловiкiв поза межами власної хати, з ранку до ночi пiклувалась лише про здоровий шлунок та стравохiд свого чоловiка. Якось при менi вiн кинув їй недостатньо добре випрасувану сорочку. «Iвасик перенервувався на роботi…», - тихо пояснила вона i пiшла перепрасовувати.
Це тривало доти, доки в розмовi з випадковим чоловiком (який навiть не здогадувався, яку революцiю здiйснює в її свiдомостi) вона про себе почула: «З вашою зовнiшнiстю i характером можна вiдчиняти будь-якi дверi ногою!»
Першi паростки впевненостi в собi дали значнi сходи. Бачили б ви цю скромницю зараз! Кава у постiль! - найпростiше з того списку справ, котрi виконує її «Iвасик» для своєї найгарнiшої, найбажанiшої та дорогоцiнної дружини.
А пам'ятаєте чехiвську «Анну на шиї«? Повiривши у свою винятковiсть пiсля першого ж балу, вона з елегантною стервознiстю сказала своєму старому, але заможному чоловiковi: «Забирайтесь геть, бовдуре!» I вiн таки пiшов… Тому що впевненiсть у собi - велика сила. Навiть якщо Бог не дав анi розуму, анi краси…
Але є в цiй категорiї стервозностi щось награне, неприродне, якийсь елемент неправди, штучностi. I тому теж нудно…
Вищий клас
…Вона заходить до зали, йде прямо по центру. На її плечах чийсь накинутий пiджак. Вона виходить на середину i легким рухом скидає його просто на пiдлогу. I навiть не обертається, бо знає, що пiднiмати кинуться щонайменше шестеро. I вважатимуть це за честь. Причому перевагу буде вiддано тому, хто… лишився на мiсцi.
«Якщо я скажу вам, що я вас люблю, не вiрте менi, хоча я кажу правду!», - кидає вона шекспiрiвську фразу - i спробуй, розберись! Вона здатна тримати чоловiкiв в напрузi до самої старостi. I не тiльки чоловiкiв. Одним своїм виглядом та поведiнкою вона змушує подруг втягнути животи, пiти на нову виставу i нiколи не опускати очей перед «сильними свiту сього».
Її обожнює син (чи донька), тому що вона впевнена, що ЇЇ дитина завжди має рацiю, i не хапається за пасок при першому ж зауваженнi вчительки у щоденнику. Вона взагалi з тих, хто здатен видзьобати очi у тих, хто кине хоч один косий погляд на те, що вона любить.
Її мовчанка красномовнiша за слово. А слово - безцiнне. Бо вона вмiє вставити його вчасно i влучно.
Її небезпечно ображати, адже сама природа збурюється проти цього i рано чи пiзно карає кривдника.
Вона - вiдьма i янгол в однiй особi. З однаковою гiднiстю вона отримує оберемок польових квiтiв вiд бiдного, але коханого менестреля, i дiамант на двадцять каратiв вiд iмператора.
Але нi той, нi той не можуть похвалитися владою над нею.
«Ох, яка ж жiнка!» - це про неї.
«Ну i стерво!» - це теж про неї.
Цiкаво, що обидва вигуки вимовляються з однаковим захватом.
…Певно, це те, що треба. Але щоб стати такою, зовсiм не обов'язково починати з уїдливих плiток на лавочцi бiля пiд'їзду чи манiпулювати чоловiками, як Наомi.
Зрештою, кожна Справжня Жiнка - трохи стерва. А, можливо, i не трохи, але обов'язково вищого класу!
…Уранцi я рiшуче набираю номер телефону своєї кривдницi. Голос у неї досить нещасний, застуджений. «Я усю нiч очей не зiмкнула, - каже вона. - Усе думала, що ви мали рацiю… Хочете, приїздiть до мене, я зробила млинцi з вишнями. I спокiйно поговоримо». I мiй бойовий настрiй миттєво зникає - нормальна тiтка виявляється. Хоча, звiсно, i стерва…
…Пан Х. вiдгукнувся сам i був настiльки зворушливим, що розiгрувати перед ним сцену з мильної опери здалося недоречним.
Вiн прийшов на зустрiч з чудовим букетом пурпурових троянд.
«Взагалi-то я вiддаю перевагу жовтим…», - мiж iншим зауважила я.
I вiн пiшов купувати жовтi.
«Ох, яка жiнка!», - сказав вiн, простягаючи менi новий букет.
Але в його поглядi чiтко читалося й iнше…
IРОНIЯ ДОЛI-2
(психологiчний трилер)
Щороку 31 грудня ми з подругами… Нi, до лазнi ми не ходимо, але ось вже майже тридцять рокiв поспiль, нарiзаючи олiв'є, дивимось свою улюблену стрiчку «Iронiя долi, або З легкою парою!». Якщо з такою регулярнiстю дивитися один i той самий фiльм, мимоволi починаєш вiдкривати в ньому новi i ще новiшi нюанси. А всi герої постають у досить неоднозначнiй сутностi.
Наприклад, романтичний i зворушливий у своїй недолугостi Євгенко. Йому, здається, далеко за тридцять. Вiн - холостяк. Виникає цiлком слушне запитання: чому чоловiк у розквiтi сил до цього часу ще жодного разу не одружувався? Або вiн - бабiй, який, як кажуть, цiну собi не складе, або педант, вiд якого жiнки тiкають, мов чорт вiд ладану, або: ну, в нього не все в порядку по чоловiчiй частинi.
Викликає пiдозру i те, що Євгенко здатен напитися до бiлої гарячки.
А пам'ятаєте, з якою гримасою огиди вiн каже своїй новiй знайомiй Надiйцi: «Це не риба! Це що завгодно, але не заливна риба!» - i водночас апетитно їсть цю «гидоту» прямо з тареля? Можна лише уявити, якi кулiнарнi претензiї вiд буде пред'являти своїй майбутнiй дружинi! Якщо, звiсно, колись одружиться. Адже у нашого героя є матуся!
А матуся, варто зауважити, жiнка вольова, i навряд чи потерпить другу господиню в хатi. З ревнiстю i пiдозрою вдивляється вона в жiнок свого сина. Iнша на її мiсцi стрибала б вiд радостi, спостерiгаючи, як її синуля нарештi отримує своє щастя у виглядi нової «ленiнградської подруги». Але на її сором'язливе запитання: «Я, певно, здаюся вам легковажною?», матуся суворо вiдповiдає: «Поживемо - побачимо!»
