Євангелія від Ісуса Христа - Сарамаго Жозе (книги онлайн полностью txt) 📗
Але потім його став мучити ще страшніший кошмар, що утворювався десь у найглибших глибинах мозку, коли його виснажений організм провалювався в короткий і тривожний сон, — до нього наближався пророк Михей, який жив за часів Ісаї, очевидець жахливих і спустошливих війн, із якими ассирійці колись прийшли на землі Юдеї та Самарії, і, як і годиться пророкові, починав проклинати й таврувати людей багатих і могутніх. Укритий порохом битви, в забризканій кров’ю туніці, з оглушливим гуркотом, якого не почуєш у цьому світі, так ніби руками, з яких бризкали сліпучі іскри, він із розгону зачиняв за собою величезні бронзові двері, Михей приходив у сон царя й починав промовляти громовим голосом: Господь виходить з оселі Своєї, Він наступає на верховини землі, а тоді погрожує: Горе тим, котрі збираються творити беззаконня й на ложах своїх обмірковують злочини, що їх чинять удосвіта, бо мають силу у своїх руках. Зажадають землі й захоплюють їх, зажадають будинки й відбирають їх, чинять насильство й мордують людей — чоловіка і його родину, господаря дому та його нащадків. І щоночі відразу по тому, як він це скаже, ніби по сигналу, який лиш він спроможний почути, Михей зникає, мов розвіюється з димом. Але цар Ірод прокидається у тривозі, весь укритий холодним потом, навіть не тому, що його злякали грізні віщування пророка, а через тривожне відчуття, що його нічний гість зникає саме в ту мить, коли, як здається цареві, він хоче сказати щось особливо важливе — про це незаперечно свідчать і його піднята вгору рука, і розкритий рот, проте приберігає це повідомлення до своєї наступної появи. Але ж кожному відомо, що цар Ірод — не той чоловік, якого можна чимось залякати, його навіть не мучить сумління за численні вбивства, що зберігаються в його пам’яті. Згадаймо, що він звелів утопити брата своєї дружини, яку нестямно кохав, своєї Маріам, що він же таки наказав задушити її діда, а потім і її саму, звинувативши її в подружній зраді. Це правда, що потім він провалився у стан маячні, в якому кликав свою Маріам, ніби вона досі була жива, але відразу прийшов до тями, коли відкрив, що його теща, душа численних попередніх інтриг, спрямованих проти нього, організувала нову змову з метою скинути його з трону. Ніхто й оком не встиг моргнути, як небезпечна інтригантка приєдналася до своєї рідні, яка покоїлася у своєму фамільному склепі і з якою Ірод поєднав свою долю в недобрий час для обох родин. Після цих подій у царя ще залишалися троє синів, спадкоємців трону: Александр і Аристобул, про чий сумний кінець ми вже знаємо, й Антипатр, якому судилося розділити долю братів, але це станеться трохи згодом. А що життя будь-якої людини складається не тільки з жахіть і трагедій, то згадаймо, що за своє життя Ірод устиг пізнати десятьох дружин, щедро обдарованих красою та вмінням догоджати плотським потребам чоловіків, проте на той час ті чарівні створіння вже не могли принести йому багато радості, а він їм — ніякої. Тож могутнього повелителя й царя Юдеї та Самарії, Переї та Ідумеї, Галілеї та Гавланітиди, Траконітиди, Авранітиди та Ватанеї не так уже й лякали б нічні відвідини шаленого пророка, якби не та невиразна й невисловлена погроза, на якій уривалося кожне з таких сновидінь, яка щоночі мала б прозвучати, але так і не звучала, а тому ховала в собі нову погрозу, що насувалася на нього невідомо як і невідомо звідки.
А тим часом у Віфлеємі, можна сказати, зовсім поруч із царським палацом Ірода Йосип та його родина й далі жили в печері, адже так чи інак, їм треба буде незабаром повертатися додому, в Назарет, а тому не було ніякого сенсу шукати собі притулок у чиємусь домі, бо житлова проблема була надзвичайно гострою уже в ті часи, і, либонь, навіть гострішою, ніж тепер, бо люди тоді ще не додумалися до того, щоб здавати свої помешкання внайми, і не винайшли систему соціальної допомоги бездомним. На восьмий день після народження дитини Йосип поніс свого первістка до синагоги, щоб йому зробили там обрізання, і священик кам’яним ножем і з тією вправністю, яка досягається лише внаслідок тривалої практики, обрізав крайню плоть дитині, що гірко плакала, чия доля — я маю на увазі долю тієї крайньої плоті — могла б стати темою для нового роману, починаючи від тієї миті, коли вона була лише клаптиком блідої шкіри, що слабко кровоточила, й до того славного моменту, коли у восьмому сторіччі нашої ери папа Паскуаль І врочисто її освятив. Кожному, хто захоче побачити її сьогодні, треба буде лише відвідати парафію Кальката, що неподалік від італійського містечка Вітербо, де цю реліквію виставлено на радість і науку християнам, твердим у своїй вірі, та на розвагу тим, хто ставиться до неї скептично. Йосип захотів, щоб його син називався Ісус, і саме під таким ім’ям його записали спочатку в кадастри Бога, а потім і в списки римського цезаря. Малюк не виявив особливої радості, коли його плоть надрізали, і при тому дух його помітно не збагатився, і плакав протягом усього того часу, коли вони поверталися зі своєї святої виправи до печери, де їх чекала стривожена мати, й немає нічого дивного в тому, що її першими словами були: Мій бідолашний синочок, після чого вона розстебнула кофтину й дала йому посмоктати цицьку, спочатку ліву, мабуть, тому, що вона була ближче до серця. Ісус, який ще не знав, що саме так його звуть, бо він тоді нічим не відрізнявся від будь-якого іншого крихітного створіння, від курчати, цуценяти або ягняти, отже, Ісус зітхнув з великою полегкістю, коли відчув на своєму обличчі приємну вагу материнської цицьки та вологий доторк до іншої шкіри. Рот йому наповнився солодким смаком материнського молока, й біль від рани між ногами, який досі неабияк йому докучав, раптом відійшов кудись далеко, розчинився в насолоді, яку він став відчувати і яка ніяк не могла досягти своєї повноти, переступити через поріг, подолати заборону. Коли хлопчик ростиме, він поступово забуватиме про ці первісні відчуття, навіть не пам’ятатиме, що їх він узагалі колись пережив, і так буває з усіма нами, хоч би де ми народилися, хай там від якої жінки, і хоч би яка доля судилася нам у майбутньому. А якби ми наважилися запитати в Йосипа, чи доводилося йому коли-небудь пережити щось подібне — нехай Бог убереже нас від такої нескромності, — то він би нам відповів, що він як голова родини має набагато серйозніші турботи, йому, мовляв, треба тепер годувати два роти — хоч цілком очевидно, що його сина годує мати, а не він, проте це не робить його твердження менш слушним або менш правдивим. І ми не маємо жодних підстав сумніватися в тому, що турбот у Йосипа стало набагато більше, й передусім йому треба подумати про те, з чого має жити його родина, поки вони не повернуться в Назарет, бо Марія надто слабка після пологів і неспроможна витримати кількаденну подорож, а крім того, не слід також забувати, що їм доведеться зачекати, поки вона цілком не очиститься, бо період, протягом якого її кров вважається нечистою, триватиме ще тридцять три дні після того, як дитину обрізано, тобто від сьогодні. Гроші, які вони взяли з собою з Назарета, а їх було небагато, вже закінчуються, а Йосип неспроможний заробити тут собі на життя своїм фахом теслі, бо немає в нього ані інструментів, ані грошей, на які він зміг би купити собі матеріал. Життя бідняків уже в ті часи було дуже важким, а Бог не міг усе передбачити й подбати про все. У цю мить із печери пролунав короткий і здушений стогін, який відразу стих. Це означало, що Марія відірвала сина від своєї лівої груді й дала йому праву, і малий знову відчув біль у тому місці, де його поранили. Проте незабаром він насититься й засне на грудях у матері й не прокинеться навіть тоді, коли вона з надзвичайною обережністю перекладе його в ясла, так ніби передасть під опіку чиєїсь ніжної та вірної душі. Сидячи на вході до печери, Йосип далі снує плетиво своїх тривожних роздумів, він розуміє, що у Віфлеємі ніякої роботи він не знайде, навіть у підручні його не беруть, і щоразу, коли він пропонував комусь свої послуги, то чув одне й те саме: Якщо мені знадобиться помічник, я тебе повідомлю, але одними обіцянками ситий не будеш, хоч людям убогим і доводиться від самого свого народження годуватися ними.
