Євангелія від Ісуса Христа - Сарамаго Жозе (книги онлайн полностью txt) 📗
Настав нарешті той знаменний день, коли малий Ісус вирушив до Храму на руках у матері, що сиділа верхи на віслюку, який від самого початку товаришив і допомагав цій родині. Йосип вів довговухого за вуздечку, він дуже квапився, бо не хотів утрачати цілий день роботи, хоч він і був останнім їхнім днем із прожитих у Віфлеємі. Саме тому вони виїхали з печери, яка поки що правила їм за дім, дуже рано, коли рожевий світанок ще не остаточно витіснив кудись за обрій рештки нічної темряви. Вони вже проминали гробницю Рахілі, коли промені світанкового сонця зненацька впали на неї й забарвили її в палахкотючий колір граната, аж не вірилося, що це та сама стіна, яка в темну ніч стає мертвотно-білою, під повним місяцем забарвлюється в моторошний колір людських кісток, а у світлі щойно народженого місяця стає криваво-червона. У цю мить малюк Ісус прокинувся остаточно — коли мати сповивала його в дорогу, він лише на мить розплющив оченята, — і повідомив, що він голодний, у єдиний доступний для нього спосіб, тобто заплакав. Рано чи пізно, як і кожен із нас, він опанує інші способу спілкування, завдяки яким зможе повідомляти про свої інші потреби й навчиться плакати іншими слізьми.
Уже зовсім близько від Єрусалима, на крутому схилі, родина змішалася з безліччю прочан і торговців, що стікалися до міста, й кожному, схоже, хотілося потрапити туди раніше за інших, але всі обачно вповільнювали ходу і стримували своє нетерпіння, побачивши римських легіонерів, що патрулювали по двоє в Єрусалимі та на його околицях, і один або кілька загонів найманих вояків Ірода, у яких можна було побачити не тільки юдеїв, а й ідумеїв, галатів та фракійців, германців і галлів і навіть вавилонян, що славилися незрівнянною влучністю у стрільбі з лука. Йосип, тесля й чоловік мирний, який ніколи не тримав у руках іншої зброї, крім рубанка і струга, молотка, болтів і цвяхів, дивлячись на цих хвалькуватих вояків, водночас відчував і страх, і щось подібне до зневаги, й ці змішані почуття не могли не відбитися в його погляді. Тому він ішов з опущеними очима, на відміну від Марії, якій і раніше завжди доводилося сидіти в чотирьох стінах, а протягом цих останніх тижнів вона навіть жодного разу не визирнула з печери й бачилася лише з рабинею, що іноді провідувала її, тож Марія тепер з великою цікавістю дивилася на все навкруги з гордо піднесеною головою, бо ж тримала на руках свого первістка, слабка жінка, яка, проте, змогла народити дитину, виконавши свій святий обов’язок перед Богом і перед своїм чоловіком. Її обличчя сяяло таким щастям, що зворушувало навіть брутальних найманців-галлів, озброєних до зубів лобурів із русявим волоссям і довгими обвислими вусами, але навіть ці вояки із зачерствілими душами та загрублими серцями, дивлячись на юну і вродливу жінку з дитиною, що наче символізувала оновлення світу, приязно всміхалися, оголяючи гнилі зуби, але справа була не в зубах, а в тому, що їхні почуття були цілком щирими.
А ось і Храм. Побачений дуже зблизька і знизу, звідки ми на нього дивимося, він здається величною будівлею, від грандіозності якої йде обертом голова, неможливо уявити собі, що існує на землі сила, спроможна накидати цю величезну купу каменів, підняти, обтесати, укласти й підігнати їх один до одного так, щоб вони утримувалися лише власного вагою, без вапна, так само міцно й непохитно, як утримується все у світі, до найвищих карнизів, які, коли дивитися на них знизу, начебто доторкаються до неба, як ще одна Вавилонська вежа, яку, попри те, що вона перебуває під захистом Бога, спіткає та сама доля, що й першу, — буде зруйнований і Єрусалимський храм, проллється море крові, й тисяча голосів запитають: За що? — думаючи, що на це запитання існує відповідь, але рано чи пізно ті голоси замовкнуть, бо лише мовчанка істинна. Йосип відвів віслюка до стайні караван-сарая, де на Пасху та інші свята збиралося стільки тварин, що, як то кажуть, верблюд не мав місця, щоб махнути хвостом і відігнати мух, але в ті дні, коли перепис закінчився й подорожні розійшлися по своїх домівках, місце для віслюка знайшлося, тим більше, що година була зовсім ранньою. Але на Подвір’ї Поган, яке утворювало великий чотирикутник аркад навколо Храму у власному значенні цього слова, уже вирував натовп людей: міняйли, птахолови, продавці кіз та ягнят, прочани, які завжди мали свій резон приходити до Храму, а також багато чужоземців, яких привела сюди цікавість, бо на весь світ тоді розійшлася слава про Храм, який звелів збудувати цар Ірод. Але те подвір’я було таким величезним, що люди, які стояли з його протилежного краю, здавалися дрібними мурашками, так ніби будівничі царя Ірода, вважаючи, що виконують доручення самого Бога, хотіли, щоб людина, а надто людина поганської віри, відчувала свою нікчемність перед лицем Усемогутнього. Бо правовірні юдеї, якщо вони прийшли сюди не просто ловити витрішки, поспішали прямо до своєї мети, до Храму, що височів посеред цього подвір’я — центр усесвіту, пуп землі, святая святих. Саме туди прямують тепер тесля та його дружина, саме туди понесуть Ісуса після того, як його батько купить двох горличок у тих, хто володіє цією релігійною монополією, — навіть не знаю, чи можна їх назвати служителями Храму. Бідолашні пташки не знають, що їх чекає, хоч запах паленого м’яса та пір’я, який витає в повітрі, не може обманути нікого, не кажучи вже про набагато сильніший сморід крові та гною, бо бики й телята, яких тягнуть до жертовників, від страху навалюють його високі купи. Йосип несе горличок, тримаючи їх у своїх складених ковшем шкарубких долонях робітника, а вони, не здогадуючись, куди їх несуть, легенько дзьобають його в переплетені, наче грати клітки, пальці, ніби промовляючи до свого нового хазяїна: Як добре, що ти нас купив, ми тепер твоїми будемо. Марія нічого не помічає, вона дивиться лише на сина, а загрубла шкіра Йосипа не відчуває лагідної морзянки горличок.
Вони увійдуть до Храму крізь Дерев’яну Браму, одну з тринадцятьох брам, крізь які до нього можна увійти, й на якій, як і на всіх інших, викарбувано напис грецькою та латиною: Жодному поганину не дозволяється переступати через поріг і проникати за стіну Храму, на того, хто наважиться порушити цю заборону, чекає смерть. Йосип і Марія заходять, несуть із собою Ісуса, і через певний час вони вийдуть звідти, живі й неушкоджені, але горличкам, як ми вже знаємо, судилося померти, їхньої смерті вимагає закон, бо лише вона може підтвердити, що Марія очистилася. Який-небудь іронічний і нешанобливий, хоч і не надто оригінальний вольтер’янець неодмінно скористався б із цієї нагоди, щоб зауважити: певно, невинні створіння, такі, як горлички або ягнята, для того тільки у світі й існують, щоб підтримувати в ньому чистоту. А тим часом Йосип і Марія долають чотирнадцять сходинок і підіймаються на той поміст, на якому, власне, і стоїть Храм. Спочатку вони заходять у Двір Жінок, ліворуч — склад олій і вина, якими користуються під час богослужіння, праворуч — покої назореїв, так називають священнослужителів, які не належать до племені левітів і яким заборонено стригти волосся, пити вино й наближатися до мерців. Попереду, по обидва боки від протилежних дверей, розташоване приміщення, в якому ті прокажені, що вважають себе зціленими, чекають, коли їх оглянуть священики, і склад, де зберігаються дрова, причому їх щодня ретельно оглядають, бо для жертовного вогнища не годиться деревина гнила або посічена жучками. Марії залишається пройти кілька кроків. Вона ще підійметься по п’ятнадцятьох напівкруглих сходинках, які ведуть до Брами Никанора, яку ще називають Дорогоцінною, але там зупиниться, бо жінкам не дозволено заходити на Подвір’я Ізраїльтян, на яке можна увійти крізь ще одну браму. На вході стоять левіти, чекаючи тих, хто принесе жертви, але на тому подвір’ї, за брамою, панує атмосфера, далека від благочестивої, хіба що благочестя тоді розуміли зовсім інакше, ніж тепер, — тут смердить димом і чадом від спалюваного жиру, свіжою кров’ю, ладаном, тут лунає гомін чоловічих голосів, мукання худоби й бекання овець, що чекають, коли їх буде зарізано, останній і хрипкий крик пташки, яка раніше вміла щебетати і співати. Марія каже левіту, який їх зустрічає, що вона прийшла очиститися, і Йосип віддає йому горличок. На одну лише мить Марія доторкається до пташок, це буде її єдиним рухом, і відразу по тому левіт і її чоловік відходять від неї і зникають за брамою. Марія не зрушить із місця доти, доки повернеться Йосип, вона лиш трохи відступає вбік, щоб не стояти на дорозі, і, з дитиною на руках, чекає.
