Корпорація ідіотів - Денисенко Лариса (читать хорошую книгу полностью .TXT) 📗
"Ага. Слухай, ми з тебе зробимо, якщо, звiсно, ти будеш слухняним хлопчиком, державника вищого атунку, люди починатимуть повзти на колiнах бiля вхiдних дверей до твого корумпованого вiдомства й слухняно рачкувати сходами та твердою пiдлогою аж до самої твоєї приймальнi, цiлувати твiй пiдпис сухими вiд нелюдського жаху губами, приносити купи грошви, дарувати своїх дружин та коханок, вилизувати твою дупу та пiдставляти свої, пищати вiд задоволення вiд того, що їм припало сидiти з тобою майже поряд - через три ряди, робити все, щоб ти став хрещеним батьком їхнiх галасливих голопузих нащадкiв. Кожна твоя харкачка буде не просто харкачкою, вона буде харкачкою завдовжки у вiчнiсть…"
"Так, так! - натхненно зашепотiв я. - Зроби це!" "Слухай-но, чмо. Я зараз тобi таке зроблю, що лiкарi вiдмовляться навiть дивитися на тебе, не те що лiкувати, так їм буде страшно".
От пiшли жiнки. Це все через рекламу. Ага. Одна розстрiлює з автомата весь офiс, хильнула якоїсь шмурдилiвки й давай руйнувати всесвiт. Iнша посилає мати в дупу, тому що "в "джинса" обмежень немає, мамо". Ще одна викидає з машини знесиленого хлопця, спочатку вирвавши в нього єдине, що в нього було, - гумку.
Ще одна прикидається слiпою, спрямовує за допомогою дзеркальця промiнь сонця на хлопця, що ледь стоїть на драбинi i щось їй лагодить, з тим, щоб вiн упав та зламав собi щось, а все через те, що їй, бачиш, захотiлося, щоб вiн її трахнув. Ще одна раптово перетворюється на тигра, а спочатку була кошеням i лiзла цiлуватися, i все лише для того, щоб потягти пакет соку з-пiд носа пригальмованого хлопчика. Я вже не кажу про ту, яка свого хлопця штовхає прямо в обiйми дантиста (цiкаво, скiльки їй приплачує цей слинько-лiкар?), "давай, перевiр свої зуби!", проголошує це в справжньому запалi. А от сама б iшла перевiряти, якщо така розумна, ага. А ще одна… Так, це вже занадто. Годi, я кажу тобi, Стасе, годi.
"Угу. Скiльки ж лайна в твоїй головi. Нiчого, нiчого, будемо працювати. Добре, що працювати є з чим, - каже воно. Таке дiлове. - Слухай, хочу розповiсти тобi одну повчальну iсторiю про перший мiльйон Павла Д. Якому допомiг ваш покiрний слуга. Щоб ти усвiдомив, що я не якесь там патякало. Отже…" I воно розповiдає менi…
iсторiю про перший мiльйон Павла Д., колишнього державного службовця, а нинi - монополiста- напiволiгарха, тобто - iсторiю типового обличчя буржуазiї
Чекайте-чекайте! Лiричний вiдступ (мiй)
Шановнi майбутнi матерi й тi, що вже от-от, зважте на мої слова. Якщо в вас буде син, не вагайтеся, не слухайте нiкого й нi з ким не радьтесь, а смiливо називайте його Павлом. Не слухайте всi цi незлiченнi теревенi (а не можна було просто домовитися з родичами, га?), мовляв, "усе життя буде павликом-равликом", цiкаво, чи краще Вова-корова, Микола-дiвка гола, Василь-кисiль, Iван-баран, Кирило-мудило, Тарасик-пiдор… i таке iнше? Ну, побуде дитина деякий час равликом, нiхто вiд цього не вмирав, навiть справжнi равлики. Нiхто не вмирає тiльки вiд того, що воно равлик. Зате коли хлопець стане дорослим, Фортуна нiколи не повернеться до нього дупою, може, тiльки на якусь мить, якщо щось у неї там свербить. Павло - це магiчне iм'я. Павли - люди, котрим завжди везе. Можете менi повiрити. Я не знаю жодного Павла-нездари, все в них виходить, як по нотах у справного музиканта. Вмiють мужики пiдкорити Всесвiт. Так що, майбутнi матусi, а також дiвчата, котрим кортить замiж i котрi от-от, зважте на мої слова, першi - робiть Павлiв, iншi - теж робiть Павлiв у певному розумiннi. Народжувайте та одружувайтесь! Усе!
Завжди, особливо в наш неспокiйний час, людей цiкавило важливе питання: звiдки в декого, такого самого, як вони, така неймовiрна кiлькiсть грошви? Як вони так примудрилися, невже не крали, невже їм це не подарувала тiтонька, що так вчасно вiддала Боговi душу в Канадi, заповiвши коханому небiжчику, якого нiколи не бачила й навiть не пiдозрювала про його iснування, мiльярди i голу китайську собачку? Невже вони не продали власну дупу або пiхву якомусь багатому байдиканю, огидному, наче кротячий зад? Невже це не звалилося на їхню голову завдяки тому, що вони вкрали в сусiди в купейному вагонi ювiлейний квиток ювiлейної лотереї, який виявився виграшним?
Правда полягає в тому, що жодна людина з тих, у кого є грошi, нiколи не зiзнається, яким чином вона їх отримала. Може, хтось iз дослiдникiв напише брошуру чи вони (мiльйонери) самi задиктують мемуари, чергову дурiсть на кшталт: "Як стати мiльйонером. Пiдручник для ледарiв" або "600 порiвняно чесних методiв вiдмити грошi". Але зазвичай такi люди говорять: "Я починав iз того, що продавав удзики (газети, черевики, тканину, цуцикiв, мертвого вiслюка вуха) або здавав порожнi пляшки та бляшанки, в'язав жакети, шив джинси, писав твори для абiтурiєнтiв, гарував у конструкторських бюро".
Чи таке ще можуть сказати: "Я була секретаркою, була дуже розумна, знала мови й завжди вiрила в кращу долю". Або таке: "Ми починали все це як авантюру, три людини, нiякого обладнання, на автобусi доїхали до Чернiгiвської ткацької фабрики, це була наша перша спроба, завдяки нашому талантовi та здiбностями ми зшили цiлу колекцiю, маючи мiнiмальнi затрати, а пiсля показу прокинулися видатними модельєрами". Чи навiть таке: "Що сказати. Нам просто пощастило". Ага. "Машенько, як же ж ти, вiдмiнниця, шкiльна активiстка, переможниця кiлькох олiмпiад - i стала елiтною повiєю?" "Що вам вiдповiсти, Зiнаїдо Євгенiвно, та, мабуть, просто пощастило".
Чому все так вiдбувається, чому паралельно iснують такi люди, що живуть жирно, а є такi, що ледь зводять кiнцi iз кiнцями, адже ми такi однаковi? У нашому життi є стiльки речей, що повнiстю збiгаються? Ми всi встаємо вранцi, хто ранiше, хто - пiзнiше, ми харчуємося, ми п'ємо, ми вдягаємося, ми гуляємо, ми ходимо в клозети, ми плачемо, ми смiємося, ми заздримо, ми закохуємося, ми розчаровуємося, ми сподiваємося, ми чекаємо на краще життя, ми лягаємо спати.
У чому полягає рiзниця? В мотивацiї, у поштовхах. Вiзьмемо їжу. Мотивацiя перша. "Я їм тому, що хочу жерти". Мотивацiя друга. "Я їм, тому що потрiбно жерти". Мотивацiя третя. "Я їм, тому що менi подобається жерти". Мотивацiя четверта. "Я їм, тому що завтра жерти в мене може й не бути". А ще є до бiса похiдних мотивацiй.
Павло Д. їв, тому що був ненажерою. Вiн завжди був активним молодим парубком, дуже заповзятливою натурою, мав дар переконання. А коли себе переконувати нi в чому потреби немає, а iншi люди переконуються так легко, як кришиться печиво-крокет, ти колись неодмiнно отримуєш репутацiю людини, яка здатна впоратися з усiма проблемами. Закiнчив Павло гуманiтарний факультет одного зi столичних вузiв i завдяки цьому був дипломованим спецiалiстом у науцi, котру зараз намагаються вилучити з усiх навчальних курсiв. До речi, поспiшають вони. Ця наука вчить людину думати, а ще, при бажаннi людини вчитися, насичує її найвеличнiшими думками минулого та сучасностi, що, може, й не знадобиться в життi, зате допомагає справити неабияке враження на iнших людей. "Розумний, аж страшно…"
Дехто зi знайомих Павла Д. був iнфантильним романтиком i сподiвався на те, що батьки виб'ють для нього мiсце пiд сонцем, iншi, закинувши комсомольську кар'єру, але активно її використовуючи, поринули в банкiвську справу й опiкувалися проблемами приватизацiї, дехто починав кар'єру професiйного революцiонера, що на певному етапi - створення чи руйнування держави - теж приносить певну користь, дехто мрiяв про свiтову славу, але не хотiв нiчого для неї робити, ще хтось кидався з боку в бiк, нiяк не вирiшивши, що ж вiн насправдi хоче. Слiд сказати, що деякi з них перебувають у такому станi вагань дотепер. Павло ж думав не про те, як прославитися, вiн вирiшив для себе, що слава завжди знайде свого героя, а от грошам варто трохи допомогти. Павло думав, як примудритися заробити перший мiльйон. Але думками вiн не обмежувався, паралельно майже на порожньому мiсцi, невпинно працюючи, вiн змiг створити собi iмiдж людини, яка може вирiшити все.
