Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. (библиотека книг бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Через це його лайливі звороти часто нагадували переклади американських фільмів вітчизняним телебаченням. Не можу сказати, хто виглядав більш переконливо: пан Айвазовські, який нервово викрикує: «Трясця його матері», чи Арнольд Шварценеґґер, який несамовито верещить під час погоні за кіборгом-суперником: «До дідька лисого! До дідька всі ідіть!», а потім: «Стривай, поганцю, стрива-а-й!» І на ходу стріляє з ультрасучасної зброї. Але у такі моменти було у цих двох чоловіків щось подібне.
Соломон Айвазовські поважав людей, які висловлювалися за ідею відокремлення Галичини від решти України з кордоном уздовж ріки Збруч, і не поважав тих, хто скептично ставився до його бажання відновити у відокремленій Галичині (зі столицею в Тигирині, ясна річ) Габсбурзьку монархію. Пан Соломон переставав помічати тих, хто наважився йому заперечити, навіть якщо співрозмовник мав рацію. У статтях, написаних самим Соломоном Айвазовські, я розуміла в кращому випадку кожне п’яте слово.
Соломон Айвазовські боровся не лише проти русизмів, а й вважав, що слід українізувати всі можливі іншомовні запозичення, а також наполягав на тому, щоб уникати вживання слів, «маркованих дискурсом ворожої ментальности». Це поняття надто складне й неоднозначне, щоб я могла дати йому визначення, тому наведу кілька прикладів. Слово «дискотека», на думку пана Соломона, було марковане «попсовим» дискурсом, тому замість нього ми писали «гопця-дрипця». Слово «богослужіння» асоціювалося у нього із «православним дискурсом», тому ми писали «меса». «Комп’ютерний дискурс» теж викликав у пана Айвазовські певні «марковані» застереження, тому потрібно було писати «залучник», а не «атачмент», «плік», а не «файл», «табличка» (з наголосом на першому складі), а не «дискета», «плита» (з наголосом на першому складі), а не «компакт-диск».
Але найбільше у всьому, пов’язаному із паном Соломоном, вражає історія його кохання.
Уже понад вісім років він закоханий у Шарлотт, француженку українсько-таїтянського походження, з якою він познайомився у буквальному сенсі уві сні і яку ніколи в житті не бачив. Одного разу йому наснилася неймовірно вродлива дівчина з мідного кольору волоссям, як у жінок на картинах Тиціана, і загадковим поглядом жінок із картин Вермера, зі сліпучо-білою шкірою, під якою тоненькі прожилки вимальовували візерунки з переплетених між собою тропічних квітів, її очі були зеленими вранці й карими по обіді, а вії — такими довгими та густими, що їй навіть важко було тримати очі широко розплющеними, і вона часто трохи опускала повіки, розглядаючи світ крізь невелику щілину.
Уві сні пана Айвазовські дівчина повільно роздягалася, і коли повністю оголилися її невеличкі, але дуже спокусливі й округлі груди, з пипок бризнуло молоко, і на віконному склі, яке раптом опинилося перед дівчиною зі сну, краплі порозтікалися в різні боки, складаючись в електронну адресу та ім’я Шарлотт. Уранці пан Айвазовські написав до незнайомки, і відтоді вони надсилають одне одному по тринадцять листів щодня. Тринадцять — улюблене число Шарлотт.
Батько Шарлотт — син українських емігрантів, мати — таїтянка, вони познайомилися під час кругосвітнього круїзу на пароплаві «Ікар» і одружилися на третій день після знайомства. Для цього вони навіть зійшли з пароплава у найближчому порту, щоб зареєструвати свої стосунки, і це їх урятувало, бо у цей час пароплав затонув.
У Шарлотт є шість сестер, жодна з них не говорить українською, зате всі надзвичайно гарні й мають яскраво-рудий колір волосся. Шарлотт тестує парфуми для найвідоміших французьких косметичних фірм. У вільний час вона вишиває. Її бабця колись зафіксувала свої улюблені візерунки на шматку полотна, а тепер виявилося, що таких технік уже не пам’ятають навіть у глухих карпатських селах. У день, коли Соломон Айвазовські написав їй першого електронного листа, Шарлотт почала вишивати їхню шлюбну постіль. Білими нитками, залишеними їй у спадок іще бабцею, на білому полотні ручної роботи, привезеному з України. За рік вона встигає вишити один комплект, світлини всіх орнаментів постійно надсилає коханому в електронному вигляді, і вони обговорюють кожну деталь цих вишивок; не менш детально обговорюють і церемонію свого майбутнього одруження, яка має стати чимось справді грандіозним. У тому, що вони тепер завжди будуть разом, у них ніколи не виникало сумнівів. Хоча чому вони при цьому за вісім років так ані разу й не зустрілися, нікому не відомо.
Знайомі пана Айвазовські жваво пліткують на цю тему. Одні вважають, що Шарлотт боїться подорожувати, щоб не застудити свій унікальний ніс і не втратити чутливості до ароматів. А панові Айвазовські відмовили у візі. Інші переконані, що Шарлотт насправді зовсім не закохана у пана Соломона. Найсміливіші припускають, що Шарлотт узагалі не існує, а історія зі сном пана Айвазовські і тринадцятьма любовними листами, які щоденно приходять на його редакційну поштову скриньку і в існуванні яких немає жодних сумнівів, — це один із синдромів психічного захворювання, бо ці листи пан Айвазовські надсилає собі сам.
На тему романтичного кохання Соломона Айвазовські Юліан Йосипович написав афоризм: «Пароксизм кохання хижий, загребе — полюбиш рижу».
Як визначити, кого ж насправді вбили
— Ну шо, рєбята, дєлаєм газєтку? — життєрадісно прогудів з порога пан Незабудко своїм колоритним басом. Він зняв пальто і капелюх, струсивши дощові краплі на підлогу, а потім сів на редакторський стіл. — Я тепер перейшов на короткі форми віршування, майже як у японців, — повідомив він далі. — От слухайте: «Зарубай собі на носі, що їбаться треба босим».
І він широко посміхнувся.
— Викладуйте, в кого які сенсації є на перву полосу.
Ми мляво зашаруділи сторінками записників. Сенсацій там було негусто.
— Ну, може, засідання міськради. Перше цього місяця, — без ентузіазму запропонував пан Фіалко.
— Геніально. Ще.
— Скоро демобілізація в армії, — запропонував пан Маргаритко.
— Прем’єра «Ромео і Джульєтти» у Львівському оперному театрі, — сказала я, коли погляд пана Незабудка зупинився на мені.
— Пам’ятник Шевченкові руйнується, — сказав пан Маргаритко, коли знову настала його черга.
— Несподіванки — просто «жопусик», як писав наш польський колєґа Вітольд Ґомбровіч. Пане Айвазовські, а у вас що? — головний редактор явно був незадоволений результатами нашої роботи.
— Я думав, проблеми з відключеннями електроенергії. Провести підрахунки потужности мережі й вирахувати потенційну ймовірність таких відключень, а потім порівняти її з реальною статистикою. Напевно, цифри будуть суперечливими.
— Це цікаво, — стримано зауважив пан Незабудко. Але газета без скандалу — як хліб без сала. Запліснявіє в кіосках. Треба шукати сенсацію. А що в нас у портфелі? — запитав він у пана Фіалка.
Той мовчки подав стосик паперів.
— Що, тільки пенсіонерські одкровення залишилися? — незадоволено погортав листки пан Незабудко. — Треба буде виплатити гонорари позаштатникам. Хоча б за місяць. Бо на цьому ми довго не протягнемо. «Жінка — як газ. Вона відразу заповнює собою весь наплічник», — процитував пан Незабудко і віддав панові Фіалку листки, закінчуючи нараду словами: — Геніально! Собираємося в шість.
Усі розповзлися до своїх комп’ютерів у пошуках сенсації. Дощова погода посилювала й без того млявий настрій, а також враження, що у світі не лише не діється нічого цікавого, а що взагалі нічого не відбувається. День минув непомітно, і до шостої мені вдалося переглянути кілька культурно-мистецьких сайтів, знайти нові лінки з фотографіями кінозірок, обмінятися електронними листами з друзями, перечитати закордонну й українську пресу, але жодною сенсацією ніде не пахло. Кілька російських газет писали про відключення електроенергії й наводили статистику пошкоджених високовольтних мереж, подавали коментарі компетентних осіб, львівські газети згадували про прем’єру в опері, поляки переймалися тим, що загрожуватиме їхній країні після смерті Папи, німці розглядали демографічну ситуацію і робили невтішні для майбутнього популяції висновки. Я коротко законспектувала собі цей більш ніж скромний перелік тем, наперед уявляючи погляд пана Незабудка і його лаконічну реакцію.
