Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. (библиотека книг бесплатно без регистрации .TXT) 📗

Скандал довкола цієї публікації дійшов аж до Засновника. Пан Незабудко вважав, що газета мусить вибачитися перед ображеними читачами, пан Айвазовські вважав, що кожен має право на власну думку і нічого образливого в цьому немає. Вислухавши обох, Засновник промовчав.

Інші матеріали «Галицьких дискусій» часто бувають настільки елітарними, що їх не розуміють навіть фахівці. Наприклад, один із постійних дописувачів рубрики, професор політології, у своїй статті звернувся якось до редакції із проханням пояснити йому зміст фрази: «Реінкарнація національної ідеї цілком залежить від прагматичної мотивації та діакритично-синхронного аналізу детермінованих сенсів, або ж невисловлених гіпертекстів». Своє прохання він завершив фразою, яка для мене також звучить загадково: «Може, якщо мине десь років десять, а певні речі для мене все одно залишаться сталими, то наразі я схильний думати, що тоді вже про це нема базару». Хоча два останні слова могли потрапити до статті випадково. Наприклад, Олежкові Трав’янистому не помістилося останнє речення, або і два речення, він викинув те, що не помістилося, і дописав сам щось коротше на завершення, щоб не турбувати керівництво. Такі випадки бували й раніше.

Зацікавити однією газетою перекупок на базарі й викладачів вузів, як і варто було сподіватися, виявилось не так просто. Попри те, що і пан Незабудко, і пан Айвазовські були задоволеними результатами своєї праці, наклад газети продовжував залишатися дуже низьким. Майже не з’являлася на сторінках КРІСа-2 і реклама. Тож Інвестор вирішив, що фінансувати такий проект тільки для досягнення політичного впливу серед досить вузького кола читачів надто дорого. А можливо, просто закінчилися гроші, тому припинили навіть ті нерегулярні виплати, яких досі вдавалося досягнути методами креативного шантажу. Ситуація ставала критичною. Працівники часто збиралися на загальні збори, на яких пан Незабудко оголошував, що колектив вимагає погашення заборгованості, інакше почнеться безстроковий страйк, це рішення передавали Інвестору, але той ніяк не реагував. Тоді починався безстроковий страйк, який поволі переростав у потужну пиятику, і, досягнувши певного ступеня ейфорійності, хтось раптом подавав ідею розважитись і випустити газету. Ще хтось погоджувався, і таким чином вихід газети продовжувався, хоча кожне наступне число ставало несподіванкою навіть для головного редактора. Так само стихійно нам видавали час від часу по десять або й по двадцять доларів, віддячуючись імітацією оплати за імітацію роботи.

Як не дивно, але такий режим виходу газети дуже позитивно відбився на накладі. У місті почався ажіотаж, люди вихоплювали одне в одного з рук примірники газети, кожна стаття жваво обговорювалася на інтернет-форумах. Букмекерські контори приймали ставки на прогнозовану дату наступного виходу.

Страйки увійшли в моду, і тепер на страйкування журналістів скаржилися навіть ті видання, де платили вчасно. А в «Документах і аргументах» навіть створилася перша в Тигирині профспілка журналістів незалежних видань. Щоправда, на банкеті з нагоди заснування всі так напилися, що не вийшли наступного дня на роботу і були звільнені.

Теобальд Полуботок-Свищенко. Щоденники

Я люблю прибирати. Хоча таке хобі, ясна річ, може видатися надто примітивним чи екстравагантним. Мені подобається прокидатися вранці і з насолодою, під перше ранкове горнятко кави, планувати повільне і ґрунтовне перетворення брудної захаращеної квартири на щось доступне наразі лише моїй уяві, але дуже точно і виважено вибудуване, впроваджувати свої правила й закони, нав’язувати речам, а часом і їхнім власникам визначені мною місця, позиції, запахи. Я можу затримуватися достатньо довго біля кожного предмета, аж поки у мене не з’явиться цілковита певність, що він перебуває на своєму місці й виглядає саме так, як я і планував.

Це трохи нагадує дитяче захоплення пазлами, коли важливим є не результат, а задоволення розташувати окремі деталі у наперед визначеному порядку. І хоча насправді від тебе нічого не залежить і ти рано чи пізно все одно змушений будеш приставити фрагмент коров’ячого хвоста до корови, а кінську гриву — до коня, на місця, визначені не тобою, а кимось іншим, але саме ти можеш вирішувати, у якому порядку в черговий раз з’являтимуться на світ персонажі, що перебувають у повному твоєму підпорядкуванні. Ти можеш затамувати подих і, заплющивши очі, прилаштувати черговий фрагмент, а потім ще трохи полоскотати собі нерви й не розплющувати очей, вперто намагаючись думати про щось інше, так, ніби тобі байдуже, чи потрапив ти на відповідне місце з першого разу. Я не пам’ятаю, чи в глибокому дитинстві руйнував складені кимось пазли, але, судячи з розповідей батьків, такого не траплялося. Я завжди був «винятковою дитиною», ходив гуляти в сніжно-білих штанцях і повертався таким же чистим, як виходив із дому. І хоча всі батьки розповідають про своїх дітей те саме, я схильний вірити моїм, бо моя надмірна, на їхню думку, акуратність не дуже їх тішила, а батька вона насторожує і досі.

У зовсім ранньому дитинстві я голосним криком відмовлявся сидіти та спати у забрудненому крихтами печива чи навіть простою пилюкою візочку, починаючи з двох із половиною років щодня знімав постіль із власного ліжечка й вимагав від матері чистої, залюбки супроводжував пилосот у його дуже нерегулярних, як на мене, мандрах нашим помешканням і уважно стежив за тим, щоб ретельно прибрали під ліжками, на шафах і книжкових полицях, там, де халявлять найчастіше. Щоправда, батьки не дуже переймалися прибиранням і створювали у квартирі все нові й нові закапелки, захаращені старим одягом, електроприладами, які давно вийшли з ужитку, поліетиленовими торбинками, порожніми скляними, залізними та пластмасовими банками, іншим непотребом, який коли-небудь був, буде або міг би стати в пригоді. На полицях батьківських антресолей і досі можна знайти телефонні рахунки тридцятирічної давності, електробритву, яку мати подарувала татові на заручини, запонки, якими за моєї пам’яті ніхто не користувався та, я підозрюю, давно і не вміє користуватися, смішні яскраво-лимонні штани-кльош, які, напевно, тільки входили в моду, коли двадцятитрирічний Джимі Гендрікс вийшов із літака у лондонському аеропорту Хітроу, тримаючи в руках (цікаво, що у нього була за сумка — валіза, наплічник?) гітару, 40 доларів і паспорт із візою на тиждень, що її ледве добув для нього менеджер у Нью-Йорку.

У маминому відділенні досі зберігається перука яскравої блондинки, цікаво, як мати виглядала у ній. Але найбільше мене завжди розчулювали зібрані на антресолях нейлонові сорочки й півкльошні спідниці у ніжні рожеві та агресивні зелені квіти. Я розумію своїх батьків, теж не зміг би викинути улюблені предмети одягу, якби мода моєї молодості виглядала так само яскраво, але мені не пощастило зі стилем, і я без жалю виношу до гуманітарних контейнерів нудні і схожі між собою, як яйця в лотку, широкі футболки пастельних кольорів, штани кольору хакі, з кишенями і без, гольфи, джемпери, джинси і навіть бандани. Якби я був молодшим років хоча б на десять, можливо, я теж носив би кислотні дискотечні прикиди, схожі на одяг доби Джимі Гендрікса так само, як молочний шоколад на корову. Щось спільне у них є, тільки важко визначити, що саме.

Прибирання — це насправді ціла філософія, яку важко збагнути чи хоча б відчути, якщо не присвячуєш цій роботі цілковитої уваги. Бо прибирання поспіхом — це втрачений час, користі у такому прибиранні не більше, ніж вітамінів у гамбургері, речі, якими керуєш і змінюєш їхні долі, переставляючи на місця, де вони ризикують загубитися і не бути знайденими у потрібний момент, вимагають до себе уваги й можуть подарувати чимало цікавих спостережень.

У дитинстві я любив відтворювати дії своїх батьків, розглядаючи розгардіяш, який вони залишили після себе.

Саме завдяки цим спостереженням я тепер знаю, коли саме мати почала зраджувати батька, а він, нервуючись вечорами, поки її не було вдома, курив у ліжку і струшував попіл на простирадло. Тоді він ще сам не знав, що вона його зраджує. Я знаю, що батьки кохалися в середньому двічі на місяць, і при цьому мати наполягала на презервативі, а батько пропонував свічки. Часом на нічному столику залишалися нерозкритими і ті, і другі, і я так і не знав, яким чином завершилася ця вічна суперечка. Я знаю, що батькові дуже подобалося мамине довге волосся, а її воно дратувало, вона хотіла підстригтися. Час від часу в суперечці з волоссям перемагав батько, тоді він поступався в іншому, і вони довший час користувалися презервативами, але потім мати, як правило, не витримувала і потай відстригала посічені кінчики, а батько міряв довжину її волосся після того, як мама засинала.