Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. (библиотека книг бесплатно без регистрации .TXT) 📗

— Професійний рівень вашої газети росте, — сказав мені один знайомий відразу після закінчення епопеї з цукром.

— З чого це видно?

— Я почав купувати вашу газету, бо ви найточніше подаєте інформацію про ціни продуктів на ринку і гуртовнях. Молодці, що придумали таку рубрику. Я працюю на ринку «Осінь», там тепер читають тільки вашу газету. Тільки кросворди, кажуть, надто складні, і гороскоп рідко справджується.

Четвертий труп невідомого

Під такими заголовками вийшли три найпопулярніші газети нашого міста — «Подробиці», «Документи і аргументи», «Аргументи і подробиці» через три тижні після зникнення містера Арнольда. Усі вони розповідали про понівечений труп повнуватого чоловіка середнього віку, знайдений уночі біля смітника однієї із новобудов. Біля тіла не виявили жодних документів, а відрізана голова щезла. «Ведеться робота щодо встановлення особи потерпілого, — писали газети. — Існує припущення, що у місті з’явився серійний убивця».

Чи існують газети без власників

Арнольд Гомосапієнс з’явився у нашій редакції напередодні чергової річниці з дня заснування. Він приїхав на тиждень з важливою місією навчити нас рекламних стратегій і технологій, які застосовуються на Заході у газетному бізнесі. Ідея його приїзду, як з’ясувалося пізніше, належала Степанові Вовку, якого на той момент уже звільнили. Але дізнавшись, що послуги консультанта нам нічого не коштуватимуть, крім поселення його в якийсь пристойний готель і харчування протягом цього тижня, пан Незабудко радо погодився повчитися маркетингових технологій.

Першим, про що запитав наш гість по приїзді, було те, де він може побачити пана на прізвище Вовк, який запросив його попрацювати над цим проектом. Йому сказали, що пан Вовк нещодавно звільнився, тому познайомитися з ним немає можливості. Містер Арнольд трохи засмутився, бо не знав, кому тепер повинен подарувати пляшку віскі, яку привіз спеціально для пана Вовка із Голландії. Напевно, жодного путнього рішення на думку йому не спало, бо він відкоркував пляшку і налив собі трохи до принесеного секретаркою горнятка з кавою. Це його підбадьорило, і він з бурхливою енергією розпочав свою діяльність.

Містер Арнольд мешкає у передмісті Амстердама, після багатьох років праці шефом рекламного відділу однієї з найбільших голландських газет він заснував власне рекламне агентство, яким досі керує. Він приділяє велику увагу улюбленим звичкам, до яких належать насамперед щоденні ранкові (розібрати газету на окремі аркуші й читати, починаючи з середини, а потім залишити біля порожнього горнятка з кавою пожмакані сторінки в довільному порядку, попри те, що це страшенно нервує дружину; зазирнути в унітаз і уважно роздивитися власні екскременти, з цією метою містер Арнольд навіть купив унітаз спеціальної форми; непомітно підкрастися до дружини ззаду і легенько вщипнути її за дупу, хоча це теж страшенно її дратує; вийшовши на вулицю, зауважити, що його машина чистіша за машину сусіда). До улюблених належать і просто щоденні звички (дивитися вслід школяркам у коротких спідничках), звички недільні (косити траву на газоні перед власним будинком) та святкові (розрізати гострим ножем торт, куплений на власний смак і всупереч побажанням усіх інших).

Коли діти були меншими, він купив коня і здобув на спеціальних курсах диплом грума, бо вся сім’я захоплювалася кінним спортом. Містер Арнольд досі непогано грає в хокей на траві й у своєму пенсійному віці залишається капітаном команди ветеранів, яка щомісяця влаштовує матч із командою ветеранів сусіднього району.

Далекі предки містера Арнольда були шотландцями, й інформація про це передавалася з покоління в покоління разом із рядом сімейних реліквій та родинним сріблом. Містер Арнольд щороку бував на історичній батьківщині і дуже пишався своїм походженням. Щонайменше раз на тиждень він вбирався у національний шотландський костюм і приходив у ньому на роботу. Спочатку керівництво було проти цієї ідеї, адже шеф рекламного відділу у кілті виглядав не надто презентабельно, насамперед через свою надто солідну як для такого вбрання комплекцію. Але чутка про його екстравагантність поширилася, і це сприяло підвищенню популярності газети та збільшенню кількості рекламодавців, тож керівництво змирилося і дозволило приходити на роботу в довільному одязі з єдиним застереженням: не вбирати кілт на міжнародні конференції та особливо важливі ділові переговори. Містер Гомосапієнс погодився і щотижня призначав собі один «день шотландської незалежності», а решту часу чемно приходив до праці в костюмі. На свій перший візит до редакції КРІСа-2 він теж вирішив прийти у національному вбранні, його імідж доповнювала косичка природного сивого кольору, заплетена зі зворушливих залишків волосся на потилиці. Посередині залисини спереду розмістилася велика родимка, контури якої, як стверджував власник, у масштабі 1:10 000 відтворювали межі рідного села предків містера Арнольда в Шотландії. Родимка ця чомусь часто міняла колір із темно-коричневого на жовтий, синій, червоний і навіть жовто-зелений. Залежно від цього кольору мінявся і настрій містера Арнольда, чи, може, навпаки, саме його настрій визначав колір родимки. Невідомо. Лікарі не раз досліджували цей феномен, але так і не дійшли переконливого висновку.

Родимки виявилися спадковими і прикрашали голови обидвох дітей містера Арнольда, хоча наразі їх іще не видно було під волоссям. У доньки родимка формою відтворювала територіальні межі Мексики, а у сина — імперії Александра Македонського. Останнє містер Арнольд вважав добрим знаком і запорукою славного майбутнього для всієї родини.

Містер Гомосапієнс мав ще одну незвичну навіть для голландця рису — на його лівій руці було шість пальців. Причому розміщені вони були так природно і зручно, що це майже не кидалося в очі. Ця вроджена вада (чи перевага, як вважав сам містер Арнольд) також була спадковою, але в його дітей кількість пальців була більшою за звичайну не на руках, а на ногах — у доньки на правій ступні, а в сина — на лівій.

— У мене є ще одна фізіологічна особливість, але такій юній панні я її не можу продемонструвати, — хитро посміхався містер Арнольд, коли розмова заходила про дивовижі його зовнішності. І залишалося тільки здогадуватися, що саме він має на увазі.

Наступним, що цікавило містера Арнольда, було питання, хто є власником нашого видання. Коли його перепитали: «Офіційним?», він на мить замислився, а потім зробив вигляд, ніби зрозумів, про що йдеться, мабуть списавши це на неточність перекладу. В офіційних паперах зазначалося, що 90 % акцій належать засновнику панові А., прізвище якого я чула вперше, а 10 % — панові В., прізвище якого я чула вдруге, але не пам’ятала, де й коли при мені це прізвище згадувалося вперше. Після того, як були опитані всі співробітники, виявилося, що у кожного є своя версія з цього приводу, але точною інформацією не володіє ніхто. Це здивувало пана Арнольда, але не зупинило на шляху пошуків шляхів виходу КРІСа-2 з кризи.

Ще більше здивували його цифри газетного накладу, що їх друкували на звороті кожного числа і які щонайменше удвічі перевищували кількість тигиринського населення. Я пояснила йому, що наклад, який зазначається в газеті, не має нічого спільного з реальним накладом, просто існує така традиція. Якщо бульварні газети пишуть наклад у двадцять разів вищий, то КРІС-2 завищує цифру лише в десять разів. Голландський консультант уважно вислухав мої пояснення і старанно занотував собі щось до записника.

Приїзд містера Арнольда вдихнув у працівників редакції нові надії. Нам здавалося, що своїм авторитетом і своїми порадами він зможе зберегти інтелігентне обличчя нашої газети й одночасно придумає можливість заробляти гроші, не вдаючись до засобів різкого «пожовтіння». Але дійсність, як завжди, все спростувала (чи спростила?). Після першого знайомства з нашими співробітниками містер Арнольд визнав Степана Вовка найпрофесійнішою людиною в усій редакції.