Ти чуєш, Марго - Гримич Марина (читать книги без регистрации полные TXT) 📗
- Як його хоч звати? - спитав хтось.
- Звати не знаю як, але буде вбраний в довгого червоного плаща.
Усі перезирнулися, але нічого не сказали. Було ліньки. Сонце припікало. Малий і Сидоренко їли морозиво. Інші куштували знамениту львівську каву. Поки шеф розповідав, чим відрізняється кава по-віденськи у Відні від кави по-віденськи у Львові, до столика непомітно, як тать, підійшов чоловік у довгому червоному плащі. Від нього долинав запах щойно випитого пива.
- Стефко Нечемний, - представився він, тиснучи шефові руку.
Васьок поперхнувся львівською кавою по-віденськи, а Свєтка запопадливо лупила його по спині. Вам не жарко у плащі? поцікавилася Марго у відвідувача просто так, заради ''приколу". Надворі був червень місяць.
- Та я щось нездужаю, - сказав він. - Ребро болить.
Вася побіг шукати туалет.
- Як ідуть справи? - почав розпитувати Стефко.
- Та наче по плану... - непевно сказав шеф.
- Я не надовго, - по-діловому сказав Стефко. - Ось вам вуйко передав зарплату за три місяці, на бензину і дрібні витрати.
Передавши з рук у руки шефові пухкенький довгий конверт, він зник. Так само раптово, як і з'явився.
Шеф заглянув у конверт, і очі йому полізли на лоба. Марго також устигла зазирнути, і серце їй радісно затьохкало: тепер вона плюне на все і поїде в турпоїздку на Тибет. Леська, що сиділа навпроти, прочитавши приблизну суму грошей із виразу очей шефа і Марго, вирвала конверта і сказала:
- Гроші будуть у мене. А то проп'єте за один день.
Шеф не опирався. Та й ніхто не опирався. Бо знали: тут на Леську можна покластися.
Екскурсію вирішили почати з Личаківського, а заразом гам і поділити гроші, щоб ніхто не бачив.
Звичайно, всім дуже сподобалося на кладовищі. Вони такого ще не бачили. Однак пізнавальний ефект був дещо змазаний внутрішнім хвилюванням: кожному кортіло швидше знайти хованку і перерахувати гроші. Нарешті вони знайшли відповідне місце. Такий собі затишний закапелок. Мармурова плита, розп'яття, скромна огорожа. Плющ обвив стару могилу і калину. Під калиною - зручна лавочка. Там усі й посідали рядочком. Один Васьок не вмістився. Він присів на краєчку надгробної плити.
Леська врочисто відкрила конверт. Здається, такої суми і вона не чекала побачити. Руки їй тряслися, коли вона перераховувала пачку зелених.
- Ну, що робимо? - спитала вона. - Оцієї суми (вона відділила одну третину пачки) - з головою стане на бензин і дрібні витрати на вісім місяців наперед...
- Краще на дев'ять, - пожартував шеф.
На жарт ніхто не прореагував. Усі напружено чекали рішення головного бухгалтера.
- А це (вона показала на дві третини пачки) -наша зарплата. Роздавати чи тримати вкупі?
Думки розійшлися. Одні голосно шепотіли: "Давай сюди!" Інші наполягали купити сейф. Одні кричали, що сейф легко вкрасти. Інші заперечували: якщо не в сейфі - все проп'ється. Одні пропонували відправити Васю з грішми в Київ, інші хапалися за серце: ні в якому разі.
Одна Свєтка мовчала. Коли всі потомилися сперечатися пошепки, вона прорекла з мудрістю блаженного:
- Ці гроші від нечистого. Не берімо їх! Колеги стали на неї цитькати.
- Дайте мені всі гроші, я спалю їх! - наполягала вона.
Ця фраза змобілізувала всіх: вони швидко забрали свої гроші в Леськи і вирішили не заводити при Свєтці ніяких розмов.
Поділилися по-чесному. Шефові найбільше. Васі найменше. Свєтчині гроші, про всяк випадок, доручили Лесі.
За час перепалки Вася, совгаючись на мармуровій плиті, очистив її від плюща і відглянцював своїми штаньми.
- Устань з могили! — гаркнув на нього шеф. Вася підскочив. Однак підозріло поглянув на те місце, де сидів.
- Хто тут похований? По-ненашому написано. Га?
Шеф нахилився і прочитав:
- Стефко Нечемний.
. Усі заніміли. На розп'ятті був зображений козак з підчепленим під ребром гаком.
Моментально їх змело з того місця. Опам'яталися тільки на віллі графині Цигельдорф. Тату! - гукав шеф на увесь будинок.
- Прошу? - озвався той із мансарди.
- Ходи-но сюди!
- Не можу! У мене муза! Шеф махнув рукою:
- Це надовго. Буде малювати, поки натхнення не забракне.
Вирішили сховати гроші на віллі і піти в ресторан.
Погуляли вволю. Шеф розповідав про те, що графиня була в свій час відомою феміністкою і родичкою або ж соратницею Захера фон Мазоха засновника мазохізму. На думку спало: може, графиня з ідеологічних причин покінчила життя самогубством у такий спосіб? Якось ненав'язливе розмова знову перейшла на тему смерті, а потім на Стефка Нечемного. Здавався дивним ряд збігів, пов'язаних з його ім'ям. Леська засумнівалася, що на кладовищі бачили саме його могилу. Тож виникла ідея піти на Личаківське ще раз, знайти ту саму могилу і пересвідчитися, чи написане там те фатальне ім'я. А разом і поглянути на дату. Вийшли на вулицю, будучи добряче напідпитку. Наближалася обідня пора. Андрійко вередував. Вася ніяк не міг знайти місце, де запаркував мікроавтобус. Поки він, похитуючись, ходив вуличками старого Львова, публіка наче й ознайомилася з містом. "Вен" знайшли майже поряд рестораном, де сиділи. За кермо сів Андибер, найтверезіший з усіх, хто мав права, і поїхали на Личаківське кладовище.
Певно, що могилу Стефка вони й близько не знайшли. Не було навіть такого імені в реєстраційних книгах. Заспокоєні і щасливі, вони прийшли на віллу Цигельдорф.
Пан Роман гойдався внизу у вітальні на кріс-лі-гойдалці.
- Тату, картину закінчив?
- У "першому читанні", - задоволене відказав той. - Хочеш подивитися?
- Хочу, але боюся, не дійду. Щось я перевищив дозу. Сієста! - оголосив він своєму колективу. І всі слухняно розбрелися по своїх кімнатах.
Коли після сієсти всі потроху зібралися у вітальні, там усе ще ніжився у кріслі-гойдалці пан Роман, замислено розглядаючи елегантну тріщину на стіні.
Стіл був знову накритий новою білосніжною скатертиною. "Скільки їх у пана Романа?" - подумала Марго. їсти не хотілося, а проти кави ніхто не заперечував.
- Приходила пані Цигельдорф і питала, хто забрав зі психи (це так називається трюмо) щипці для завивки кучерів.
Марго з підозрою поглянула на малого. Той винувато витягнув із довгої кишені штанів щипці. Шеф розсміявся:
- А що ще казала пані Цигельдорф? І відколи їй удень не спиться?
- А ще пані Цигельдорф питалася в тебе, Грицю, чи не міг би ти їй позичити свій манікюрний набір на ніч?
Шеф позеленів, а народ пирхнув зі сміху. Пан Роман, не відриваючи очей від тріщини стіні, без емоцій продовжував:
- А тому пану, що мало п'є горілки, вона про-сила переказати, що не файно тримати у своїй лізі цілу паку сороміцьких журналів.
Сидоренко зблід:
- Це не я... Це мене попросили...
Усі багатозначно перезирнулися і знову захихотіли, уявивши, як він уночі слинить палець і перегортає сторінки порнографічного журналу, слиною в кутиках рота в напівтемряві вдивляючись у картинки, які збурюють його уяву... Це було дуже кумедно.
Пан Роман після паузи продовжив безживню голосом:
- А та пані, що націляється на Гриця, хай готується: міліція знову везе їй доньку.
Леська не розгубилася:
- Що вона на цей раз накоїла?
- Плюнула межи очі вчителю фізкультури, ще вщипнув її за дупу.
- Правильно зробила! - відрубала мама важкого підлітка.
Шеф вирішив перебити батька:
Тату, якщо тобі ще щось казала графиня, розказуй кожному окремо.
Однак батько не послухався сина.
- А та панночка, що не може вийти заміж, нехай об'їздить дванадцять сіл, що мають у своїї назві склад "люб", і оббіжить кожне з них уночі голою тричі, а цілий наступний день хай ні до кого не говорить.
Народ багатозначно подивився на Свєтку. Та
Гарячково повторювала:
Три рази оббігти... Гола... Не розмовляти...
Люб...
- А той миршавий панок, що веде авто, нехай пильнує свої гроші...
