Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи - Малярчук Таня (онлайн книги бесплатно полные txt) 📗
Через деякий час він перебрався до Києва. Щоб бути до неї ближчим. Може, кілька разів зустрічався, не знаю, чи й заговорив.
Познайомився з її старшим помічником - чоловіком дуже серйозним і багатим. Познайомився і з донькою помічника. Одружився з нею. Повернувся з нею до Івано-Франківська.
Дружина мого знайомого виявилася гарною і мудрою. В їхній квартирі затишно. У вітальні на стіні висить у рамці фотокартка: усміхнений батько дружини пригортає до себе з одного боку її, свою доньку, а з другого - свою шефиню, про яку йшла мова вище.
Мій знайомий іноді з-під лоба позирає на цю світлину. Але я не знаю, на яку з жінок він дивиться. Деколи здається, що він одружився тільки заради леґального права мати на стіні ЇЇ лице.
Жінки панічно бояться самотності.
Чоловіки теж її бояться, але по-справжньому вони ніколи себе самотніми не відчували і не знають, що це таке. Жінки не дають їм можливості побути самотніми. Жінки хапаються за чоловічі пеніси, як за рятівний канат, - немає значення, які завдовжки - і тримаються так міцно, що виглядає, ніби так буде завжди. Їм хочеться, щоб так було все життя, на все життя. Щоб більше не довелося закохуватися, розповідати історії про дитинство і шкільну науку, звикати до запаху чужого тіла і смороду чужої білизни, Щоб більше не треба було когось нового, іншого, знайомити зі своєю родиною і турбуватися за його родинну адаптацію, не треба було іншому знову, як уперше, максимально відкриватися і довірятися, - бо цей, що вже є, найкращий, а може, найгірший, але є. Бо вчергове закохатися вже ніколи не вдасться - це будуть тільки замінники першого, а потім замінники замінників.
Жінка проходить випробувальний термін, коли вперше віддається чоловікові. Її потаємна мрія: щоб перший залишився єдиним, і якщо так станеться, вона буде зразковою дружиною й терпітиме все, щоб нею залишитися до смерті. Вона заспокоїться і буде абсолютно щасливою, як равлик у хатці, як черепаха в панцирі, як вгодована котиця на спині у свого господаря. Більше ніщо ніколи не виведе її з рівноваги: ні алкоголізм чоловіка, ні його численні зради. Якщо чоловік прийде і скаже, що кохає іншу, вона попросить в нього вибачення, вона все зрозуміє, потисне за плече, поспівчуває йому і його коханій, але ніколи не відпустить. Їй насправді не потрібна чоловіча любов, і так само не потрібний його пеніс, але вона будь-кому перекусить горло у боротьбі за особистий спокій. Сім’я вигадана для таких жінок, або так - саме такі жінки вигадали сім’ю.
Сім’ю вигадали Інна й моя мама.
Їм обом пощастило втримати своїх перших чоловіків.
Мама познайомилася з татом на сільській дискотеці і добре його запам’ятала, хоча він її навряд чи. Тато, страшенно п’яний, сидів на поламаній лавці Народного дому, в кутку, не маючи сили ані дійти додому, ні взагалі підвестися. Дівчачі тіла ритмічно дриґались в нього перед очима з вродженим награним кокетством, кожну з них розпирало від власної цноти і самоповаги, на кожній з них писало: «Візьми мене назавжди», і кожна з них терпляче чекала, коли нарешті хтось прийде і візьме. Тато якраз був закінчив університет і повернувся додому. Десь в іншому місті, наприклад, в Херсоні, він залишив свою третю Люду і своє розбите коханням серце. І третя Люда надала перевагу іншому. Тато тиждень на дивані читав історичну белетристику, наприклад, про Генріха VIII, грав у шахи зі своїм другом дитинства і наминав вареники, які йому почерез день варила його мама. А в неділю, коли прийшов час дискотеки, мама відіслала його між люди і сказала, що таких Люд він матиме тут десять. Тато не повірив і напився, але зате повірила дівчина, яка вночі тягнула його на собі додому. Вона не тільки повірила, а й усе вирішила замість нього. Вчасно завагітніла Інною, вчасно пропонувала зробити аборт, вчасно її зупинила татова мама, відіграли весілля, а через шість років я знайшла її матір’ю собі.
Тато не опирався, бо опиратися не вмів - ні своїй мамі, ні моїй мамі. Вони завжди допомагали одна одній, керовані інстинктом збереження власного, суспільного і всепланетарного (метафізичного) спокою. Лише одного разу, коли минуло двадцять три роки з часу заснування шлюбу, тато прийшов і сказав, що кохає іншу - останню в його житті Людмилу - і хотів би далі бути з нею. Моя мама стрепенулася, прикликала на підмогу свекруху, і та успішно залагодила справу, погрожуючи татові прокляттям. Канон сім’ї виявився непорушним і таким, що вкотре себе виправдав.
Інна ж познайомилася з Григорієм у сімнадцять років. До того в неї було кілька хлопців, але батьки пильно наглядали за розгортанням подій і, коли треба, застосовували фізичні покарання - якщо не для Інни, то для її недоладних кавалерів. Один з них - Паша - мені страшенно подобався. Він умів виліплювати з пластиліну чорну пантеру і стадо слоників. Але у Паші батько був москалем-алкоголіком, а мама - сумнівної поведінки, тому він не витримував найменшої критики і не мав жодних шансів. Закінчилося все тим, що батьки спіймали закоханих на велосипеді - Інну присоромили і забрали додому, а Пашу добряче гупнули в спину.
Григорій, навпаки, мав машину і порядних батьків. Почав дуже вишукано за Інною упадати, дарував їй косметику й прикраси, а мені - морозиво, шоколад і грейпфрути завбільшки з голову. Інна віддалася йому на моєму дивані, коли дата весілля була вже призначена за взаємною згодою обох сторін.
Але Інна завжди повторювала Григорієві, що своїм одруженням зробила йому величезну послугу і будь-якої хвилини може піти і не повернутись. Інна завжди трималась гордо і незалежно, аж поки якось, дивлячись у дзеркало, не усвідомила себе трохи розповнілою одруженою жінкою з двома дітьми. Відтоді в її серці посіявся страх бути зрадженою і покинутою. Якби Григорій сказав, що кохає іншу, Інна змушена була б смертельно образитися, піти і не повернутися, дотримуючись тих принципів свого шлюбу, про які знали всі навколо включно з Григорієм.
Тому Інна прийняла позицію вартового. Всі жінки для неї перетворилися на потенційних Григорієвих коханок. Вона ненавидить їх такою первісною ненавистю, яку, напевне, Єва відчувала до своїх доньок і онучок.
Найдивніше, що і я потрапила до чорного списку Інниної ненависті. Я особисто її образила, замахнулась на Григорія, спробувала забрати в неї її спокій. Тепер я їй не сестра, а суперниця. І мамі я суперниця, а не донька. Вік доньок і сестер закінчився.
Жінки смішні, бо панічно бояться самотності.
Але цей страх, очевидно, пов’язаний з їхньою фізичною слабкістю. Жінки не можуть самі себе оборонити, бо не мають у руках сили, і тому хочуть понад усе на світі захистити себе шлюбом від наруги.
Я знала колись дівчину, яка систематично тренувала м’язи рук. Вона була дуже сильна і головне - вона відчувала свою силу. Вона ніколи нічого не боялася, бо в неї були сильні руки. Вона була гарна і впевнена у собі, знала всі найсвіжіші новини, не губилася у будь-яких ситуаціях і хворобах, не боялася ходити до гінеколога, не боялася похоронів і мерців, не боялася зґвалтування і взагалі нічого не боялась, бо була безстрашна, відчуваючи в своїх руках силу. Коли цій дівчині виповнилося вісімнадцять, з нею сталася трагедія: їй вирізали апендикс. Тиждень дівчина лежала в лікарні, потім місяць ходила дуже повільно з огляду на біль унизу живота, але, коли біль ущух, вона чомусь не стала ходити швидше. Почала уважніше й обережніше поводитися зі своїм тілом, ніби несподівано зрозуміла якусь його потаємну цінність - і відтоді припинила щоденні вправи з руками. Вона сказала, що зайве навантаження їй шкідливе, бо шов від рани може кожної миті розійтися, а коли на тілі залишився лише рубець, вона сказала, що не може напружуватися, бо відчуває внизу живота безодню, в яку боїться вся заразом провалитися.
- Від фізичного напруження я можу тріснути, як зашита повітряна кулька, - так сказала, і після того я більше не бачила, щоб дівчина тренувала свої руки. Зрештою, і її я більше не бачила - вона стала непомітною, як усі і як я. Її обличчя втратило суворість і грубі контури, помітно зм’якло, пальці на руках подовшали, голос повищав. У дівчини з’явилися проблеми: вона почала страждати через зовнішність, через брак комунікації, через кохання. Хлопці використовували її і покидали, а дівчина завжди була впевнена, що вони повернуться. Вона стала вірна, як собака; один комплімент - і ви ризикували потрапити до списку її «єдиних і саме тих» супутників життя. Руки завжди ховала в кишені, хоча вони, звичайно, ні в чому не були винні. Іноді я думала, що такі худі і тонкі вони вже не потрібні цій дівчині. Дівчина втратила їхню силу і стала нарешті жінкою.
