Ти чуєш, Марго - Гримич Марина (читать книги без регистрации полные TXT) 📗
На мансарді все видавалося таким великим, як у дитинстві. Картини були просто величезними. Маленька Марго ставала на невеличку табуреточку, точнісінько таку, як у дитинстві, і роздивлялася їх. Здавалося, щойно табуреточка хитнеться, як Марго впаде прямо в той світ, зображений на картинах. Тому вона міцно трималася за шляфрок пані фон Цигельдорф. На картинах були зображені дуже знайомі люди, але дуже далекі. Вони були наче живі й наче не живі. Вони повільно, дуже повільно рухалися, час від часу підморгуючи малій Марго або всміхаючись кутиком вуст.
- Вони всі з твого життя, - на старому обличчі графині зарухалися зморшки, що мало б означати доброзичливу посмішку.
- А це ти, - додала вона. - А це твій "принц" і твоя дитина.
Марго роздивлялася, як на фоні заходу сонця темніли дві фігури - вершник і вершниця на конях. Вершник гримав попереду сідла маленьку дівчинку...
Десь затишно цокав годинник. Теж як у дитинстві.
Графиня посадила маленьку Марго на коліна і, гладячи її по волоссю, сказала, трохи гаркавлячи:
- Ти мудра й акуратна дівчинка. Я тобою пишаюся. Ти завжди складаєш іграшки в кошик. Ти не боїшся старших дітей і не ображаєш молодших. Не можна тільки їсти солодкого. Солодке дуже шкодить жінкам. Запам'ятай, воно забиває в них жіночу гордість і перетворює на покірних рабинь чоловіків. Солодке вбиває в жінках бажання бути вільною. Запам'ятала?
- Так, - чемно сказала маленька Марго і хотіла була поколупати в носі, але згадала, що так поводяться тільки невиховані дітки. - Бабусю! А що у вас болить?
- Ой, не питай. Все в мене болить. Це паскудне Ахметове плем'я мало мене не замордувало. Як були безбожними бусурманами, так ними й лишилися.
- А що вони вам зробили?
- Краще спитай: чого вони не зробили? Вони не захотіли мене провести до Гриця. Хоч Гриць і є їхнім нащадком, та я його люблю, паскудника, як рідного! А ті кривоногі кочівники затаїли на мене зло за те, що я колись підбурила їхніх жінок проти них. Ха-ха-ха! - засміялася графиня. - Я дала їм зілля, від якого чоловіки стають безплідними. Ха-ха-ха! І, щоб народити дитину, жінка йшла до сусіда - тільки не з Ахметового племені... Ха-ха-ха! А вони, ці бундючні безбожники годували чужих дітей. Ха-ха-ха!
- Бабусю, а навіщо ви це зробили?
- Дівчинко моя, ти виростеш і збагнеш: все зло у світі від чоловіків. Бог спершу створив землю, воду і небо. Після того - рослини, птахів і тварин. Потім чоловіка. І - найостаннішою - жінку. Ти бачиш градацію: від найнижчого - до найвищого. Жінка є найдосконаліша з божих творінь. І це відразу ж і позначилося на існуванні Всесвіту. Чоловіка задовольняло життя в раю: повна бездіяльність, живлення плодами, які не треба вирощувати, відсутність клопотів, бажань, дій і... свободи. Для чоловіка це був рай. Та й тепер чоловічі уявлення про рай є саме такі. А жінці цього було замало. Вона хотіла пізнати все: любов, біль, страждання, щастя. Адже не можна відчути щастя, не пізнавши нещастя. Уявлення про щастя в первісному раю - це фікція. Людина в божому раю може бути щаслива, лише пройшовши пекло життя на землі. Розумієш?
Маленька Марго кивнула, щоб зробити приємне графині, хоча насправді це було не так.
Пані фон Цигельдорф продовжила: - Саме жінка кинула виклик системі, в якій жила, виклик раю. І з гордо піднятою головою пішла з нього. Пішла на свободу. Запам'ятай, моя дівчинко, жінка - це першопричина здобуття свободи людством. Жінка — це першопричина здобуття землі людством. А чоловік за це її й ненавидить. Ненавидить за те, що вона позбавила його безтурботного життя. За те, що примушує його працювати, страждати, любити, відчувати біль і жагу. І чоловіки стали гуртуватися і витворювати систему, подібну до втраченої. Саме так і була створена держава. Держава - це чоловічих рук витвір. Ти мене слухаєш?
Марго кивнула голівкою, але очі її вже злипалися.
- Вони створили систему, при якій є все що завгодно, крім свободи. Вони витворили громіздку бюрократичну машину, в тенетах якої гине дух свободи. А їхні закони, то ж сміхота! Хіба вони можуть порівнятися з законами життя, з законами природи? Саме тому закони й порушуються, бо вони суперечать життю і виживанню в цьому житті." А чоловік цього не розуміє. Він будує, вибудовує штучні конструкції, плете обмеження реальному життю, а життя не хоче йти за його законами і ламає всі ці конструкції. А він утирається і знову будує, будує, будує. Ти виростеш, моя дівчинко, і сама в цьому переконаєшся... На власні очі... Не спи, не спи! - лагідно штурхала маленьку Марго кістлявими пальцями графиня.
- Я не сплю... - із заплющеними очима казала Марго.
А стара пані натхненно продовжувала:
- Чоловіки - це слабкодухі істоти, які на волі почувають себе беззахисними. Саме тому творять не-волю - державу,.щоб почуватися там, як у первісному раю. А що вони зробили з Богом? Вони зробили з нього монстра - жорстокого, нещадного, караючого. Цей Бог не допускає жінки до свого статусу - божого статусу. Але людство саме визнало божий статус Богоматері. Чоловіки спотворили божу історію, і не дали жінці панувати в раю, хай навіть нарівні з чоловіком. Саме тому Божа Матір стала панувати на землі - над душами і розумом людей. Насправді ж - жінка, що народила Бога, має божественну суть не меншу, аніж Богочоловік.
Маленька Марго вже крізь сон чула останні слова.
Божевільня була в далекому селі Обертениці, що розташувалося навколо високого пагорба, а може навіть і гори, на вершині якої височів напів-зруйнований монастир. Саме його й було облаштовано під лікарню. Гора була скеляста й обкидана колючими висохлими кущами. Дорога до колишнього монастиря -була викладена, очевидно, тоді, коли він будувався. І мур навколо монастиря, і всі будови за муром були вкриті рудою черепицею.
Монастир колись був водночас фортецею, а тепер нагадував лише зламаний зуб у беззубому роті. Коли дивишся на нього, стає трохи моторошно.
В усякому разі оптимізм, з яким їхали виручати шефа, дещо пригас.
- Щось він мені нагадує... - замислено сказала Марго. - Щось дуже знайоме і близьке. Ба, навіть рідне...
Вона перевела погляд на колег, і її осяйнула думка:
- Так це ж...
- Наша фортеця, замок і монастир... - голосом ігумені Ісидори сказав Сидоренко і перелякано закрив собі рота.
- Цигельдорф, - сказав Андибер.
На нього всі звернули здивовані погляди.
- Цигельдорф - у перекладі з німецької: поселення під черепицею.
Свєтці стало погано. Вона закотила очі під лоба і заголосила: "Блаженна ти єси, королево... Ноги тобі омиватимуть і воду питимуть, спасителько..."
''Це мене стосується?" - спитала себе подумки Марго і додала: "'Щось зі мною теж діється не те... Мене магнітом тягне до гори".
Здається, те саме відбувалося з Андибером. Він крутився на місці, як породистий кінь, якого стримує вершник. Леська також зигзицею рвалася до монастиря.
