Ти чуєш, Марго - Гримич Марина (читать книги без регистрации полные TXT) 📗
Найрозумніше в цій ситуації вчинив Вася. Він силою запхав усіх в мікроавтобус і помчав геть від злощасного місця.
За селом усі відчули полегшення, їм немов полуда впала з очей.
Що це було? - тримаючись за скроні, спитала Леська.
Ми були біля самого отвору в інший вимір, - сказав Вася. - Зверніть увагу: це я вас усіх звідтіля витяг!
- Що ж робити далі? Може, плюнути на все і махнути додому? Бог дасть, шеф і без нас звідтам вибереться, - сказала Марго. - Не будемо туди пхатися!
- Будемо! - похмуро сказала Свєтка. Побачивши на собі здивовані погляди, вона стала виправдовуватися: — Це не я кажу, це в мені юродива промовляє. — І почервоніла.
- Не червоній, Свєтко, ми всі тут юродиві, -мирно сказала Леся.
- Давайте почекаємо до ранку, - запропонувала Марго. - Переночуємо з нашою проблемою. А там... будемо "дослухатися до свого серця".
На цьому й порішили.
Друзі надибали на трасі симпатичний мотель і зупинилися там на ніч.
Мотель був розташований біля болота, де романтично кумкали жаби. У квітнику запаморочливо пахли матіоли. Десь поряд дзюрчав потічок чи гірська річечка. У великій клітці кричали павичі. Об ноги терся безшерстий кіт.
Друзі повечеряли на свіжому повітрі свіжою форелькою і стали насолоджуватися літньою українською ніччю.
Офіціант (а він виявився ще й господарем ресторану) - дуже жвавий і запопадливий малий - закидав їх анекдотами і повчальними історіями. Відвідувачів не було взагалі, тож дуже скоро він пив з ними пиво.
- Ми в своїй "Королеві Марго" - справжні гурмани! - облизуючи пальці, гордо говорив директор.
- У чому-чому? - перепитали усі.
- В "Королеві Марго", - намагаючись чітко вимовляти всі букви, сказав сп'янілий господар. -А що?
Та тут у нас є ще одна "королева Марго''! Марго піднялася і церемонно вклонилася.
- Це ви? - відразу ж протверезів директор. -Вибачте! Я відразу не впізнав.
Усі розреготалися, як від гарного жарту. Але директор, здається, не жартував. Він рвонувся прожогом на кухню, і за п'ять хвилин увесь розбурканий зі сну персонал став носити на стіл різні страви.
- Усе за рахунок закладу. - запобігливо цокотів директор. - Як ся маєте, пані?
Та нічого.
- Ви до Обертениці? Так. а звідки ви знаєте?
- Та ми тут в усій околиці все про вас знаємо! Марго перелякалася. Що саме?
Нарешті ви приїхали! -- бігав круг столу зворушений директор. - Яка радість! Яка честь! Я знав, що ви саме до мене завітаєте! Я завжди знав! Саме тому я й назвав свій ресторанчик вашим іменем! Тепер я розбагатію! Йой! Матка Боска!
Марго розгубилася. Вона не любила, коли її приймають не за ту.
- Пан, певно, помиляється. Мене просто зваги Марго. Це ви-пад-ко-во!
Так, пані, випадково. Так і легенда каже.
- Яка легенда?
- Йой! Пані, певно, жартує! Легенда про визволення бунтівного духа Ахмета.
З мене досить, - сказала Свєтка, встала і пішла геть.
Чим я панночку образив? - перелякався директор.
- Не хвилюйся, вона все така прикра, - заспокоїв його Андибер. -- То що там легенда каже?
- Над усією нашою округою лежить прокляття. А все через дух Ахмета, що бродить у підземеллі монастиря в Обертениці. Раз на рік він виходить на верхівку гори і починає нестримно вити. І від того виття всі жінки округи слабнуть, слабнуть і хворіють по півроку. Ось і чекає вся округа повернення королеви на ймення Марго, яка колись закляла той дух і яка випустить його на волю й подарує всій окрузі спокій.
- Здрастє, я ваша тьотя, я приїхала з Києва, буду жить у вас... - іронічно прокоментувала легенду Марго. - Я цього не витримаю! Я йду спати!
- Не поспішайте, пані! А десерт? Я маю чудовий десерт!
- Від солодкого жінки тупіють і стають безвольними рабинями чоловіків!
- Е ні, пані, наш десерт є особливий! Він має пікантний смак. Його колись придумала власниця замку в Обертениці.
"Тобто я", - подумала собі Марго і байдужим голосом промовила:
- Добре. Вмовили! Несіть!
Тим часом Андибер намагався добитися подробиць легенди, тож активно розпитував директора:
- А чому всі жінки Обертениці й усієї округи не їдуть геть із цього заклятого місця?
Та ж не можуть!
- Як не можуть?
- Хто їде, той помирає. А ті, що лишаються, як причинні з нетерпінням очікують нової появи Ахмета. Щоб знову на півроку заслабнути.
- А за що я його покарала? - ляпнула Марго. - Тьху! Тобто королева... За що вона його покарала?
- Розумієте, пані, ви, тобто, та королева забороняла многоженство. А Ахмет був бусурманином... Вона кілька разів його попереджала... Однак коли він звів її улюблену племінницю, їй урвався терпець. Вона й заточила його в підземелля, а всі виходи закляла...
- Господи, я просто фатальна женщина... -хитаючи головою, сказала вона. - Давайте десерт, і я піду спати.
- Садюга... - додала з повним ротом Леська.
- А по-моєму, дуже мило, - зазначив Андибер.
- Я згоден, — вставив і свої п'ять копійок Вася. - Многоженство шкодить здоров'ю. - І заснув, так і не дочекавшись десерту.
Коли гості побачили десерт, очі в них полізли на лоба.
- Що це? - спитала Марго.
Господар устав, виструнчився й урочисто оголосив:
- Десерт а-ля Марго!
На величезній кришталевій тарілці, наповненій жовтогарячою рідиною, очевидно соком, плавали запалені свічки, королівські креветки, маслини і шматочки льоду.
Леська зригнула:
- Ну й смак у тебе, Марго!
- Фірма! - з гордістю промовила вона. А директор урочисто проголошував:
Свіжовичавлений з апельсину, ананасу і манго сік з найчистішою горілкою!
- А свічки їстівні? - поцікавилася Марго.
- На жаль, ні, вельмишановна пані, - знітився кухар. - Пані має рацію, колись у цій страві і свічки були їстівні. Однак із часом секрет приготування свічок загубився.
